Ухвала суду № 40504292, 10.12.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

"10" грудня 2013 р.

справа № 2а/0470/9061/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Шелеповій Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Дніпродзержинської об’єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.11.2011 року у справі №2а/0470/9061/11

за позовом Приватного акціонерного товариства «Царичанський завод мінводи»

до Царичанської міжрайонної державної податкової інспекції в Дніпропетровській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

21.07.2011 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення:

- №0000032340/0 про сплату 49745 грн. 00 коп. податку на прибуток та штрафних (фінансових) санкцій 12463 грн. 25 коп., застосованих на підставі пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994 року.

- №0000042340/0 про сплату 39796 грн. 00 коп. податку на додану вартість та штрафних (фінансових) санкцій 9949 грн. 00 коп., застосованих на підставі пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року.

Постановою суду Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративний позов задоволено повністю.

Постанова суду вмотивована тим, що відповідачем не доведено факт недійсності угоди відповідно до вимог ст. 204 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з’ясування судом обставин справи.

В апеляційній скарзі зазначає, що відповідачем зроблено висновок про нікчемність договору між позивачем та ТОВ «Оптдевайс» з причини відсутності у ТОВ «Оптдевайс» можливостей та фактичних дій для виконання зобов’язань за договором, позивачем не підтверджено факту переміщення товару за договором, окрім того зазначає, що судом першої інстанції прийнято до уваги лише доводи позивача по справі чим порушено вимоги п. 3 ч. 1 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

Просить скасувати постанову суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачеві в задоволені позову.

Представник відповідача до судового засідання не з’явився, про день, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що не перешкоджає розгляду справи.

Представники позивача в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Вислухавши пояснення представників позивача, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань фінансово-господарських відносин із ТОВ «Оптдевайс» за період з 01.01.2010 року по 29.11.2010 року. За результатами проведеної перевірки відповідачем 25.01.2011 року складено акт №1/23/00377101. Актом зафіксовано порушення позивача виявлені в ході перевірки, а саме:

- Статей 203, 207, 215, 228 Цивільного кодексу України в частині здійснення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, по правочину, що здійснений по ланцюгу придбання від ТОВ «Оптдевайс»;

- Підпункту 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994 року, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на 49745,00 грн., в тому числі за 9 місяців 2010 року – 49745,00 грн.;

- Підпункту 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР, що призвело до заниження ПДВ на 39796,00 грн. в тому числі за вересень 2010 року на 39796,00 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки №1/23/00377101 від 25.01.2011 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000032340/0, яким збільшено суму грошового зобов’язання позивача за платежем – податок на прибуток приватних підприємств: за основним платежем на 49745,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 12436,25 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000042340/0, яким збільшено суму грошового зобов’язання позивача за платежем – ПДВ: за основним платежем на 39796,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 9949,00 грн.

Висновки акту перевірки обґрунтовані невизнанням відповідачем первинних документів наданих позивачем (видаткова накладна від ТОВ «Оптдевайс» №30031 від 30.09.2010 року, акти приймання-передачі майна №18 від 30.09.2010, №19 від 01.10.2010 року), які будучи первинними документами, що підтверджують зв'язок із здійсненням господарської діяльності, не відповідають вимогам п. 9.1, п. 9.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV, а також складені с порушенням приписів п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року. Також висновки акту перевірки ґрунтуються на висновках акту Васильківської ОДПІ Київської області №4943/23-20/36900457 від 26.11.2010 року «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Оптдевайс» в частині дотримання вимог податкового та іншого законодавства по ПДВ за період з 01.04.2010 року по 30.09.2010 року», згідно якого правочини укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб та відповідно до ч.1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України мають ознаки нікчемності та є нікчемними.

Відповідно до п. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Однак доводів на підтвердження того, що укладений правочин має ознаки такого, що порушує публічний порядок, відповідачем не наведено.

Оскільки податковий орган посилається на відсутність реального характеру угоди, та відсутність наміру створення правових наслідків, такий правочин слід вважати таким, що може бути визнаний судом фіктивним

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України»).

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що первинні бухгалтерські документи, наявні в матеріалах справи, містять всі необхідні реквізити, умови договору виконані в повному обсязі, а угода, укладена між позивачем та ТОВ «Оптдевайс», не визнана судом недійсною і її недійсність прямо не встановлена законом, а суб’єктний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними належними засобами доказування.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об’єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та постановив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги суперечать матеріалами справи, та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Керуючись ст. 200, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Дніпродзержинської об’єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.11.2011 року у справі № 2а/0470/9061/11 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун