Ухвала суду № 40499338, 15.09.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2014 р. Справа № 126228/11/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

головуючого судді: Ліщинського А.М.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2011 року у справі за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максима-В» про стягнення адміністративно -господарських санкцій та пені,-

В С Т А Н О В И Л А:

15.08.2011 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у сумі 17274,45 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідачем у 2009 році не було дотримано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та самостійно не сплачено адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами місця.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2011 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач постанову оскаржив, не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та є незаконною, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

В апеляційній скарзі покликається на те, що відповідно до ч.3 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст.18 даного Закону.

В разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів (ч. 1 ст. 197 КАС України із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 року N 2453-VI).

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем вжито всіх передбачених чинним законодавством заходів із забезпечення працевлаштування інвалідів.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що позивач зареєстрований як юридична особа 13.10.2006 року з присвоєнням ідентифікаційного коду 34599921.

Відповідно до вимог ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст.19 вищезгаданого Закону встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Крім того, в ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» зазначено, що відділення Фонду соціального захисту інвалідів з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого ч.1 цієї статті, мають право в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, здійснювати перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подачі ними звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у тому числі шляхом зарахування, та сплати ними адміністративно-господарських санкцій.

За наслідками проведення позапланової виїзної перевірки 16.06.2011 року працівниками відділу взаємодії з роботодавцями і громадськістю, організаційної та кадрової роботи Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів було складено Акт виконання ТОВ «Максима-В» вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Відповідно до інформації, що міститься у вищезазначеному Акті, - середньооблікова чисельність інвалідів, які працювали у ТОВ «Максима-В» у 2009 році, визначена під час перевірки, становить 2 особи.

Згідно звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів форми №10-ПІ середньооблікова кількість штатних працівників Товариства з обмеженою відповідальністю «Максима-В» в 2009 році складала 112 осіб, а тому норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2009 році становив: 4 робочих місця.

Відповідно ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Термін сплати санкції встановлено до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу.

Фонд оплати праці штатних працівників Товариства з обмеженою відповідальністю «Максима-В» у 2009 році складав 844100,00 грн., а середньорічна заробітна плата штатного працівника на підприємстві відповідача - 7536,00 грн. Таким чином, сума штрафної санкції, яка підлягала сплаті відповідачем, відповідно до ст.20 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів» складає 15073,21 грн.

Адміністративно-господарські санкції відповідач мав сплатити до 15 квітня 2010 року оскільки ч.4 ст. 20 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачає, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Відповідно до ч.2 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені.

Відповідно до Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого Міністерством праці та соціальної політики України 15.05.2007р. № 223, порушення строку сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, розмір якої обчислюється виходячи зі 120 відсотків річної облікової ставки Національного банку України, що діє на момент подання позовної заяви. Таким чином, сума пені, що підлягала стягненню з відповідача становить 2201,24 грн.

Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України «Про систему оподаткування», а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У ч.2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, враховуючи специфіку його діяльності (надання охоронних послуг), відповідно до Наказу №1/2009 від 05.01.2009 року «Про проведення атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів» постійно діючою комісією, - за умовами праці робочих місць охоронника 06.01.2011 року було проведено атестацію чотирьох робочих місць, про що складно відповідний акт від 06.01.2009 року. При цьому постійно діючою комісією було надано рекомендації щодо того, що при направленні відповідними органами на товариство інвалідів необхідно враховувати висновки та рекомендації МСЕК відносно індивідуальних програм реабілітації інвалідів. Відповідно до висновку атестаційної комісії робочі місця для працевлаштування інвалідів на товаристві повинні були введені в дію шляхом працевлаштування на них інвалідів після направлення їх органами працевлаштування або при безпосередньому звернення інвалідів на товариство.

Як вбачається з наявних матеріалів справи - у 2009 році у ТзОВ «Максима-В» працювало 4 інваліди. Так, з 2008 року у товаристві працював інвалід - ОСОБА_1, прийнятий на роботу відповідно до наказу №38-к від 10.10.2008 року. Крім того, протягом 2009 року за направленнями Тернопільського міськрайонного центру зайнятості ТОВ «Максима-В» було працевлаштовано ще три інваліди: ОСОБА_2 (наказ №2-к від 14.01.2009 року), ОСОБА_3 (наказ №84-к від 02.09.2009 року), ОСОБА_4 (наказ №90-к від 11.09.2009 року).

Вказана вище обставина факт працевлаштування та роботи у ТОВ «Максима-В» у період 2009 року чотирьох інвалідів - не заперечувалась і представниками позивача у суді першої інстанції.

Відповідно до п.4.4 Рекомендації Вищого адміністративного суду № 07.2-10/2 від 14 квітня 2008 року «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування» зазначено про те, що при розгляді справ про стягнення адміністративно-господарських санкцій за непрацевлаштування інвалідів, адміністративні суди повинні враховувати: створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів вказує на те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч.1 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Крім того колегія суддів зазначає, що відповідач сприяв працевлаштуванні інвалідів, оскільки систематично на протязі 2009 року подавав до місцевого органу зайнятості звіти про наявність вакансій форми 3-ПН, з метою активнішого працевлаштування інвалідів.

За таких обставин справи, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, оскільки аналіз фактичних обставин справи дає підстави стверджувати те, що відповідачем здійснено передбачені чинним законодавством заходи щодо створення умов для працевлаштування інвалідів згідно з нормативом та заходи щодо інформування вищезазначених органів про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не являється суттєвими і не складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 160, 195, 197, 198 п.1, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2011 року у справі №2а-1970/2373/11- без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.М.Ліщинський

Судді О.І. Довга

І.І.Запотічний