Ухвала суду № 40497159, 21.08.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2014 року Справа № 135618/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

Головуючого судді - Каралюса В.М.,

суддів: Затолочного В.С., Матковської З.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2011 року у справі за позовом Приватного експериментально виробничо-комерційного підприємства «Промтехсервіс» до Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2011 року позивач Приватне експериментальне виробничо-комерційне підприємство «Промтехсервіс» звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001312330 від 29.09.2011, яким позивачу визначено податкове зобов'язанняза платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) усього в сумі 48258 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 38606 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 9652 грн.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2011 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0001312330 від 29.08.2011 року.

Не погодившись із таким рішенням суду, його оскаржив відповідач, який в поданій апеляційній скарзі, покликаючись на порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, а тому, колегія суддів, у відповідності до ч.1 п.2 ст.197 КАС України, вважає за можливе розглядати справу у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, в межах викладених в ній доводів, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, в період 10.08.2011 року по 16.08.2011 року працівниками ДПІ в Тисменицькому районі проводилась документальна позапланова невиїзна перевірка ПЕВКП "Промтехсервіс" по фінансово-господарських правовідносинах з ТОВ "Група Імідж плюс"за грудень 2010 року та фінансово-господарських взаємовідносин з ПП "Ікспіріенс" за лютий 2011 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт перевірки №1761/23-1/25568687 від 16.08.2011 року, згідно якого встановлено порушення ПЕВКП "Промтехсервіс" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, пп. 7.2.1, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість"внаслідок чого занижено податок на додану вартість в грудні 2010 року в сумі - 38606,00 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п.187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України; ч.5 ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статтями в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Група Імідж плюс"при придбанні та наступному продажі товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення статей 662, 655, та 656 ЦК України - правочини визнано "нікчемними".

На підставі зазначеного акту ДПІ в Тисменицькому районі прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.08.2011 року за №0001312330, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів, робіт, послуг на суму 48258,00 грн. в тому числі - 38606,00 грн. основного платежу та 9652,00 грн. штрафних санкцій.

Що стосується висновків, викладених податковим органом в акті перевірки №1761/23-1/25568687 від 16.08.2011 року, щодо нікчемності угод (договорів купівлі-продажу) здійснених ТОВ "Група Імідж плюс"при придбанні товару від ТОВ "Стандарт Д"та наступному продажу товарів ПЕВКП "Промтехсервіс", колегія суддів вважає за необхідне зазначитиє наступне.

Згідно акту перевірки №1761/23-1/25568687 від 16.08.2011 року та з матеріалів справи ПЕВКП "Промтехсервіс" було укладено договір купівлі-продажу з ТОВ "Група Імідж плюс". На виконання умов даного договору ТОВ "Група Імідж плюс"було виписано рахунок-фактуру №ИП-0212/6 від 02.12.2010 року, а також - видаткову накладну від 02.12.2010 року №ИП-02128 на продаж труби обсадної на загальну суму 231636,00 грн., в тому числі ПДВ 38606,00 грн. На підставі видаткової накладної №ИП-02128 від 02.12.2010 року було сформовано податкову накладну №2128 від 02.12.2010 року. Сума ПДВ обчислена з вартості придбаних у ТОВ "Група Імідж плюс"товарів, включалася позивачем до податкового кредиту за грудень 2010 року на загальну суму 38606,00 грн. Факт отримання позивачем труби обсадної підтверджується актом перевірки №1761/23-1/25568687 від 16.08.2011 року та не заперечувався в судовому засіданні представником відповідача.

ДПІ в Тисменицькому районі під час перевірки використано отриманий з ДПІ у м. Дніпродзержинську акт перевірки від 24.06.2011 року №3439/201/23-206/37103559, яким встановлено, що податковий кредит ТОВ "Група Імідж плюс"у грудні 2010 року було сформовано за рахунок підприємств, в тому числі по ТОВ "Стандарт Д", яке не знаходиться за юридичною адресою, та у якого відсутні виробничі потужності, основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби, відсутні в достатній кількості штатні працівники та фахівці, які б приймали участь у здійсненні господарських операцій, що вказує про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між даним підприємством та підприємствами-постачальниками і підприємствами-покупцями товарів (робіт, послуг).

Крім того, перевіркою встановлено, що діяльність ТОВ "Група Імідж плюс"була спрямована на формування податкового кредиту в користь третіх осіб, з метою заниження бази оприбуткування по податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств та несплати відповідних сум податків.

Апелянт, обґрунтовуючи доводи щодо відсутності у ПЕВКП "Промтехсервіс"права на включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість, посилається на факти встановлені податковим органом в акті перевірки щодо нікчемності правочинів - а саме договору купівлі-продажу між ПЕВКП "Промтехсервіс"та ТОВ "Група Імідж плюс", а також на відсутність ТОВ "Група Імідж плюс"за юридичною адресою. Колегія суддів відхиляє такі доводи з тієї причини, що доведення факту існування нікчемного правочину повинно здійснюватись певними засобами доказування. Відсутність юридичної особи за юридичною адресою, не є тими доказами, які вказують на нікчемність правочину укладеного ПЕВКП "Промтехсервіс"з ТОВ "Група Імідж плюс".

Відтак, використання працівниками ДПІ в Тисменицькому районі, як підстави для встановлення нікчемності правочину, здійсненому позивачем з ТОВ "Група Імідж плюс", отриманого з ДПІ в м. Дніпродзержинську акту документальної позапланової невиїзної перевірки №3439/201/23-206/37103559 від 24.06.2011 року, в якому використані дані акту перевірки ДПІ в м. Дніпродзержинську від 06.04.2011 року №2097/84/23-20/37103412 не може слугувати вагомим доказом удаваності такого правочину, оскільки на момент здійснення господарських операцій позивача з ТОВ "Група Імідж плюс" та ТОВ "Стандарт Д" такі суб'єкти господарювання були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, перебували на обліку платників податків та мали свідоцтва платників ПДВ, відомості про місцезнаходження даних контрагентів позивача містилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців.

Підпунктом 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо говірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих "сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з мстою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.7.5. Закону України "Про податок на додану вартість"датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: 7.5.1. дата здійснення першої з подій:або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 вищезазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п.7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"передбачено, що тільки податкова накладна, видана платником податку, який надає товари (послуги) є підставою для нарахування податкового кредиту, оскільки містить відомості про продавця товару, про проданий товар, його вартість, суму ПДВ.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Згідно з цими правилами формування податкового кредиту залежить від наступних факторів: документальне підтвердження нарахування (сплати) податку; напрямок використання придбаних товарів (послуг).

При цьому, відповідно до пункту 7.2.3 пункт 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках, оригінал якої надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відтак, достатніми підставами для виникнення у позивача права на податковий кредит є факт отримання податкової накладної від контрагента.

Щодо твердження про недійсність правочину, укладеного ПЕВКП "Промтехсервіс"з ТОВ "Група Імідж плюс", то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У статті 204 ЦК України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 207 Господарського кодексу України також передбачає, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Проте судових рішень, які б визнавали недійсність правочинів між позивачем з ТОВ "Група Імідж плюс"відповідачем суду не представлено.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, та 6 статті 203 цього Кодексу.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України лише недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, лише договір (правочин), який визнаний судом недійсним або є таким в силу закону не створює для сторін юридичних наслідків.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем в ході проведення перевірки у повному обсязі були надані первинні документи й податкові накладні, які оформлені у повній відповідності з нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88 і Порядку заповнення податкових накладних №165, що відповідно до вимог Закону України "Про податок на додану вартість"свідчать, про повноту й достовірність задекларованих сум податкового кредиту.

Проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується і підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. У свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 3 Закони України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні"на даних бухгалтерського обліку ґрунтується фінансова, податкова, статистична і інші види звітності. Іншими словами, первинні документи по віддзеркаленню господарських операцій є основою і для податкового обліку.

Стаття 1 зазначеного Закону визначає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Вимоги до первинного документа встановлені у ст. 9 наведеного Закону: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати відповідні обов'язкові реквізити.

Наявні у справі матеріали, а саме -договір купівлі-продажу від 30.08.2010 року №30-08/10, рахунок фактура №ИП-0212/6 від 02.12.2010 року, видаткова накладна №ИП-02128 від 02.12.2010 року, податкова накладна №2128 від 02.12.2010 року, товарно-транспортна накладна серії АБВ №972009 від 02.12.2010 року - є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Несплата податку продавцем або постачальником продавця (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця (позивача). Зменшення суми податкового кредиту та застосування штрафних санкцій є одним з видів юридичної відповідальності.

Тому відповідач не мав підстав для притягнення до юридичної відповідальності позивача шляхом збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах у зв'язку з тим, що постачальники позивача допустили порушення податкового законодавства.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо підставності заявлених позовних вимог та необхідності скасування оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2011 року у справі № 2а-2889/11/0970 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя В.М. Каралюс

суддя В.С. Затолочний

суддя З.М. Матковська