Ухвала суду № 40496410, 08.07.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

08 липня 2014 року

справа № 808/7315/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новошицька О.О.

за участю представників:

позивача: - не з’явився

відповідача: - не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року

у справі №808/7315/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Юрисконсульт»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юрисконсульт» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: №00019508-26-22-01 від 03.09.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 109565 грн., з них за основним платежем – 87652 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 21913 грн., №00019408-26-22-01 від 03.09.2013, згідно з яким позивачу зменшено суму від’ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 60170 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що право на податковий кредит при імпорті товарів виникає за наявності вантажно-митної декларації, оформленої відповідно до вимог чинного законодавства та сплати податкових зобов’язань з податку на додану вартість за такою вантажно-митною декларацією, а відтак, зважаючи на наявність у позивача належним чином оформлених вантажно-митних декларацій, позивач мав всі законні підстави для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту. Позивач також вказує, що на порушення вимог порядку оформлення результатів перевірок податковим органом не надано жодного розрахунку сум та не вказано первинні документи, що підтверджували б завищення позивачем суми від’ємного значення податку на додану вартість та заниження суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 30.09.2013 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення - рішення від 03.09.2013 №00019508-26-22-01 та №00019408-26-22-01.

Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу (т.2, а. с.174), в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в результаті проведеної перевірки позивача податковим органом встановлено завищення задекларованих показників у рядку 12.1 Декларації з ПДВ на загальну суму 167918 грн.

Представники сторін у судове засідання не з’явились, про час і місце судового засідання сторони повідомлені судом належним чином.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт №13/08-26-22-01/31836754 від 16.08.2013.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.4.3 ст.4, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.1, п.198.2, п.198.3 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено податок на додану вартість всього у сумі 87651 грн., в тому числі: за листопад 2010 року в сумі 7249,00 грн., за грудень 2011 року в сумі 31593,00 грн., за січень 2012 року в сумі 5528,00 грн., за лютий 2012 року в сумі 9407,00 грн., за березень 2012 року в сумі 15748,00 грн., за жовтень 2012 року в сумі 18127,00 грн., а також встановлено завищення сум від’ємного значення у сумі 60170,00 грн. за грудень 2012 року та зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ за червень 2010 року у сумі 20090 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

№00019508-26-22-01 від 03.09.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 109065,00 грн., в тому числі за основним платежем – 87652,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 21913,00 грн.

№19408-26-22-01 від 03.09.2013, яким позивачу зменшено розмір від’ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2012 року на загальну суму 60170,00 грн.

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про помилковість висновків податкового органу.

За приписами пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону №996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Матеріалами справи підтверджено, що між Позивачем (Покупець) та компаніями «Red Square Corporation», «Nomad Brands Incorparaition», «A&A Imports» (Постачальники) укладено зовнішньоекономічні контракти, предметом яких є поставка будівельних матеріалів (будівельних виробів з кріпленнями для зовнішнього облицювання, плит з орієнтованою стружкою, бітумної черепиці та інше).

Факт здійснення господарських операцій підтверджується низкою наявних в матеріалах справи вантажно-митних декларацій (т.1, а. с. 155-188) та податкових декларацій з податку на додану вартість, розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, розрахунків сум бюджетного відшкодування (т.2, а. с. 14-161).

Вищенаведені документи містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені Законом №996-XIV, в розумінні вказаного Закону є первинними, такими, що підтверджують здійснення відповідної господарської операції.

Відповідно до п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997 «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4. статті 7 Закону №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168/97-ВР).

Згідно з п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, Законом №168/97-ВР, з 01.01.2011 Податковим кодексом України та чітко передбачено, що митна декларація є підставою для нарахування податкового кредиту за умови, її оформлення відповідно до вимог законодавства та сплати податкових зобов’язань.

Зважаючи на наявність у позивача належним чином оформлених вантажно-митних декларацій, колегія суддів приходить до висновку про правомірність формування останнім податкового кредиту.

Щодо висновку податкового органу про необхідність взяття за базу оподаткування для операцій, вчинених позивачем, договірної (контрактної) ціни товару, а не ціни, вказаної у вантажно-митних деклараціях, колегія суддів зазначає наступне.

У разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, є митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку (п.201.12 ст.201 Податкового кодексу України).

Відповідно до п.4.3 ст.4 Закону №168/97-ВР для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з ввезенням (пересиланням) таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня, що передує дню, в якому товар (товарна партія) вперше підпадає під режим митного контролю відповідно до митного законодавства.

Вказане кореспондується з положеннями пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, згідно з якими базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.

Отже, у разі ввезення товарів на митну територію України до податкового кредиту звітного періоду включається сплачена сума податку на додану вартість, визначена виходячи з митної вартості з урахуванням мита та акцизного податку.

Таким чином, зважаючи на той факт, що договірна вартість імпортованих товарів менша від митної вартості, а вартість товарів, яка визначена у вантажно-митних деклараціях перевірена митним органом, на якого законодавством покладено функції контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем суми податку на додану вартість до податкового кредиту за митною вартістю товарів.

З огляду на вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи повно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку, застосував до правовідносин, як виникли між сторонами по справі норми права, які регулюють саме ці правовідносини, прийняв законне та обґрунтоване рішення.

Передбачені статтею 202 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення відсутні, у зв’язку з чим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.199, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року у справі № 808/7315/13-а залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко