Постанова № 40491062, 12.09.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2014 р. Справа № 922/1856/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Камишева Л.М. , суддя Шепітько І.І.

при секретарі Новіковій Ю.В.,

за участю представників :

позивача - Німець А.П.

відповідача - Картамишев В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2438Х/1-12) на рішення господарського суду Харківської області від 14 серпня 2014 року у справі №922/1856/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бебі-Лайф Плюс", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аист ЛТД", м. Харків,

про стягнення 3089638,48 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бебі-Лайф Плюс" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аист ЛТД", в якій, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 11.07.2014 року, просило стягнути з відповідача на користь позивача загальну суму заборгованості з урахуванням штрафних санкцій в розмірі 3089638,48 грн., а саме суму основної заборгованості в розмірі 2548075,24 грн., пеню в розмірі 185179,60 грн., 3% річних в розмірі 46112,42 грн. та інфляційні втрати в розмірі 306771,22 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 14 серпня 2014 року у справі №922/1856/14 (головуючий суддя Макаренко О.В., судді Суслова В.В., Лавренюк Т.А.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АИСТ ЛТД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕБІ-ЛАЙФ ПЛЮС" 2548075,24 грн. основного боргу, 185179,60 грн. пені, 44377,31 грн. 3% річних, 306154,72 грн. інфляційних втрат та 61675,74 судового збору. В частині позовних вимог про стягнення заборгованості за надані послуги в розмірі 3500,00 грн. провадження у справі припинено. В частині позовних вимог про стягнення 3% річних в розмірі 1735,11 грн. та інфляційних втрат в розмірі 616,50 грн. відмовлено.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився частково та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 14 серпня 2014 року у справі №922/1856/14 скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 166661,64 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, зазначає, що місцевий господарський суд не прийняв до уваги того, що в обґрунтування наявності скрутного майнового стану, для зменшення пені на 90%, відповідач надав суду першої інстанції фінансовий звіт за 2013 рік, з якого, на думку відповідача, вбачається, що підприємство є збитковим за результатами господарської діяльності у 2013 році.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції вважає обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу відповідача - безпідставною та необґрунтованою. Посилається на те, що штрафні санкції нараховані правомірно, в рамках умов, визначених договором та діючим законодавством, тому немає підстав для зменшення суми пені, яку відповідач має сплатити позивачу за прострочення виконання зобов'язання за договором. Крім того, зазначає, що наданий відповідачем фінансовий звіт за 2013 рік не може вважатись належним доказом збитковості підприємства, оскільки відображає дані на конкретну дату та не показує проміжні дані ведення відповідачем господарської діяльності. Позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 14 серпня 2014 року у справі №922/1856/14 залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, 23 травня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бебі-Лайф Плюс" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аист ЛТД" (покупець) було укладено договір №11116 (а.с.17-20).

Згідно із ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1.1. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець позивач зобов'язується продати покупцю товар, а покупець в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором, зобов'язаний прийняти товар та оплатити його згідно з п. 5.5., з метою подальшого продажу (дистрибуції) від свого імені третім особам чи через власну торгівельну мережу.

Згідно із п. 1.2. договору асортимент та загальна кількість товару, що продається згідно цього договору, визначається у Специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору.

Ціна товару узгоджується сторонами у Специфікації, що є додатком до договору, у національній валюті України - гривні (п. 5.1. договору).

У відповідності до п. 5.4. договору загальна сума договору становить загальну вартість товару, що поставлений згідно накладних на поставку товару, які є частиною даного договору, протягом строку дії цього договору.

Таким чином, договір №11116 від 23.05.2011 року за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

Пунктом 8.1. передбачено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2011 р., але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Положеннями п. 3.3. договору визначено, що поставка здійснюється за місцезнаходженням складу покупця (м. Харків, провулок Механічний, 4).

Зобов'язання продавця щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту надання товару у не розвантаженому вигляді у розпорядження покупцю за місцезнаходження його складу в обумовлену сторонами дату (п. 3.4. договору).

За змістом п. 3.7. договору датою прийняття товару відповідачем вважається дата підписання сторонами відповідної накладної на товар, що поставляється позивачем (з обов'язковим зазначенням у накладній специфікації товару).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 3030832,59 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними: №БЛ-0001330 від 16.09.2013 р. на суму 698747,64 грн., №БЛ-0001611 від 18.09.2013 р. на суму 16931,20 грн.; №БЛ-0002032 від 24.09.2013 р. на суму 2134,30 грн.; №БЛ-0002447 від 30.09.2013 р. на суму 380045,50 грн.; №БЛ-0002553 від 30.09.13 р. на суму 2450,76 грн.; №БЛ-0000001 від 01.10.2013 р. на суму 288799,08 грн.; №БЛ-0000594 від 07.10.2013 р. на суму 1453,56 грн.; №БЛ-0000700 від 08.10.2013 р. на суму 6954,91 грн.; №БЛ-0000836 від 09.10.2013 р. на суму 30355,42 грн.; №БЛ-0001180 від 14.10.2013 р. на суму 475531,98 грн.; №БЛ-0002445 від 28.10.2013 р. на суму 490031,51 грн.; №БЛ-0000002 від 01.11.2013 р. на суму 82401,34 грн.; №БЛ-0000219 від 04.11.2013 р. на суму 3692,95 грн.; №БЛ-0000865 від 11.11.2013 р. на суму 530105,89 грн.; №БЛ-0001000 від 13.11.2013 р. на суму 4776,34 грн.; №БЛ-0001446 від 18.11.2013 р. на суму 4860,17 грн.; №БЛ-0001591 від 19.11.2013 р. на суму 8336,45 грн.; №БЛ-0001844 від 21.11.2013 р. на суму 2402,93 грн. та №БЛ-0002139 від 25.11.2013 р. на суму 820,66 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками (т.І а.с.43-65).

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Умовами договору, а саме п. 5.5., передбачено, що оплата за поставлений товар здійснюється відповідачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача в повному обсязі у термін, який не перевищує 45 календарних днів або в термін, вказаний у накладній.

Положеннями ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як стверджує позивач, відповідач свої зобов'язання за договором №11116 від 23.05.2011 року щодо оплати отриманого товару виконав частково, сплативши 482757,35 грн., в зв'язку з чим, станом на момент пред'явлення позову у відповідача перед позивачем існує непогашена заборгованість в розмірі 2548075,24 грн.

В ст. 610 Цивільного кодексу України зазначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів, враховуючи наявність у відповідача зобов'язання щодо оплати отриманого товару за договором №11116 від 23.05.2011 року та його неналежне виконання збоку відповідача, а також відсутність в матеріалах справи доказів погашення відповідачем заборгованості за вказаним договором, дійшла висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в розмірі 2548075,24 грн.

Матеріали справи свідчать, що позивач заявою від 31.07.2014 року відмовився від позовних вимог про стягнення заборгованості за надані послуги в розмірі 3500,00 грн.

У відповідності до ч. ч. 4, 6 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову, якщо ці дії не суперечать законодавству або не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Якщо у справі заявлено кілька позовних вимог і позивач відмовився від деяких з них, провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 80 ГПК України припиняється у частині тих вимог, від яких було заявлено відмову (за умови, що судом не буде застосовано припис частини шостої статті 22 ГПК України щодо неприйняття відмови від позовних вимог), а розгляд решти позовних вимог здійснюється в загальному порядку (п. 4.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

В зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо прийняття відмови позивача від позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані послуги в розмірі 3500,00 грн. та припинення провадження у справі в цій частині на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 46112,42 грн. та інфляційні втрати в розмірі 306771,22 грн.

Положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Також колегія суддів звертає увагу, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів, враховуючи зазначене вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню лише частково, оскільки позивач безпідставно пред'явив до стягнення 1735,11 грн. 3% річних та 616,50 грн. інфляційних втрат, в зв'язку з чим з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в розмірі 44377,31 грн. та інфляційних втрат в розмірі 306154,72 грн.

Також позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 185179,60 грн., стосовно якої колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п. 6.1. договору у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань, що виникають з цього договору, сторони несуть відповідальність, визначену цим договором згідно чинного законодавства України.

Положеннями ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій (в тому числі сплата штрафних санкцій) на підставі і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов'язаний у разі невиконання або неналежного виконання ним господарського зобов'язання сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Предметом неустойки, у відповідності до ст. 551 Цивільного кодексу України може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Умовами договору, а саме п. 7.2. передбачено, що у разі порушення покупцем строків розрахунків, вказаних в п. 5.5. договору, останній сплачує на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

З огляду на те, що відповідач порушив строки розрахунків за поставлений товар, передбачені п. 5.5 договору, позивач обґрунтовано нарахував йому пеню в розмірі 185179,60 грн., в зв'язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Проте, відповідач в своїй апеляційній скарзі не погодився з таким висновком суду першої інстанції та вважав, що оскаржуване рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 166661,64 грн. прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки місцевий господарський суд необґрунтовано не зменшив пеню на 90%.

Відповідно до п. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він перевищує розмір збитків, та за наявності обставин, які мають істотне значення.

Стаття 233 Господарського кодексу України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У відповідності до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Колегія суддів, враховуючи існування у відповідача на момент розгляду справи заборгованості щодо оплати за поставлений товар, без поважних не те причин, в сумі 2548075,24, значний строк прострочення виконання зобов'язання, невжиття відповідачем заходів щодо його виконання, ненадання ним належних доказів винятковості обставин, які призвели до порушення ним грошового зобов'язання та доказів невідповідності розміру стягуваної пені наслідкам такого правопорушення, вважає, що необхідно відмовити відповідачу у зменшенні пені на 90%.

При цьому, твердження відповідача про те, що фінансовим звітом за 2013 рік підтверджується, що підприємство є збитковим за результатами господарської діяльності у 2013 році є безпідставним, оскільки він відображає дані лише на конкретну дату та не показує проміжні дані ведення відповідачем господарської діяльності.

З урахуванням зазначеного, висновок суду першої інстанції, про відмову у зменшенні пені на 90 % є правомірним та обґрунтованим.

З огляду на вищезазначені обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково, в зв'язку з чим, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 2548075,24 грн. основного боргу, 185179,60 грн. пені, 44377,31 грн. 3% річних та 306154,72 грн. інфляційних втрат.

Колегія суддів, враховуючи вищевикладене, вважає, що висновок суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача грошових коштів у зазначеному вище розмірі, відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 1735,11 грн. 3% річних та 616,50 грн. інфляційних втрат, а також припинення провадження у справі в частині позовних вимог про заборгованості за надані послуги в розмірі 3500,00 грн., є правомірним та обґрунтованим.

Натомість, заперечення відповідача, викладені в апеляційній скарзі, позбавлені фактичного та правового обґрунтування, не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі, ухвалене ним рішення є обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а висновки, викладені, в оскаржуваному рішенні, відповідають обставинам справи, тому підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 14 серпня 2014 року у справі №922/1856/14 залишити без змін.

Повна постанова складена 11 вересня 2014 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Камишева Л.М.

Суддя Шепітько І.І.