Рішення № 40488725, 02.09.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/16053/14 02.09.14за позовом Підприємства "БЛАГОДАР" Всеукраїнської Організації Інвалідів "Союз Організацій Інвалідів України"

до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

про стягнення заборгованості

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Пасічник І.Ю. , керівник

від відповідача: Петруньок С.М. (дов.№1/6-1322/04 від 06.08.2014)

СУТЬ СПОРУ:

Підприємство "БЛАГОДАР" Всеукраїнської Організації Інвалідів "Союз Організацій Інвалідів України" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення заборгованості.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що за прострочення погашення заборгованості за договором №111/13 від 16.12.2013 відповідачу нараховано 368,50 грн. інфляційних втрат та 62,07 грн. 3% річних, від сплати яких відповідач ухиляється.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2014 порушено провадження у справі №910/16053/14 та призначено її до розгляду на 02.09.2014 року.

У судовому засіданні 02.09.2014 представник позивача надав лист-повідомлення із додатковим документами для долучення до матеріалів справи та просив задовольнити позов.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, наданого до початку судового засідання та долученого до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

16.12.2013 між Підприємством "БЛАГОДАР" Всеукраїнської Організації Інвалідів "Союз Організацій Інвалідів України" (постачальник) та Київським міським відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (покупець) укладено Договір №111/13 на поставку продукції, предметом договору за яким є зобовязання постачальника поставити офісний папір, відповідно до специфікації.

Пункти 3.1 та 3.2 вищезазначеного Договору встановлюють, що ціни на продукцію є договірними, а загальна сума договору становить 4172,00 грн.

За умовами п.4.1 та 4.4 Договору, датою поставки товару є дата підписання постачальником і покупцем накладної на отримання товару, термін оплати якого встановлюється протягом п'яти банківських днів з моменту одержання.

На виконання умов Договору, позивачем поставлено, а відповідачем отримано, відповідно до видаткової накладної №35 від 16.12.2013 товару на суму 4172,00 грн. із відповідною довіреністю на прийняття товару №26 від 16.12.2013 року.

Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків, доданого до матеріалів справи, відповідач розрахувався за поставлений позивачем товар із порушенням встановленого Договором строку, а саме 02.07.2014 року.

У зв'язку із чим, позивачем нараховано відповідачу за прострочення виконання зобов'язання 368,50 грн. інфляційних втрат та 62,07 грн. 3% річних, стягнення яких є предметом розгляду даного спору.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зауважує про відсутність його вини у не проведенні своєчасної оплати прийнятого товару, зважаючи на відсутність виділення Центральним Апаратом (Фонду соціального захисту інвалідів) коштів на даний напрям фінансування, що підтверджується Звітом про заборгованість за бюджетними коштами на 01.01.2014 року.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі- ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, 06.11.2013 між сторонами укладено Договір поставки №52/08, за яким, відповідно до предмету договору, продавець зобов'язується передавати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити на умовах цього договору.

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із п.3.1 вказаного Договору, оплата кожної партії товару здійснюється протягом семи календарних днів з моменту переходу права власності на товар відповідної партії до покупця на умовах, передбачених даним Договором.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач у повному обсязі виконав прийняті за Договором зобов'язання, та поставив відповідачу товару на суму 4172,00грн., що підтверджується видатковою накладною №35 від 16.12.2013 із відповідною довіреністю на прийняття товару №26 від 16.12.2013 року.

Проте відповідач у порушення умов Договору, здійснив оплату отриманих товарів із порушенням строку, а саме здійснив оплату лише 02.07.2014, що відображено у підписаному обома сторонами акті взаєморозрахунків та підтверджено випискою по рахунках відповідача від 01.07.2014 о 21:34:41 год., доданою відповідачем до відзиву.

У зв'язку із чим, позивачем нараховано до стягнення з відповідача за прострочення виконання зобов'язання 368,50 грн. інфляційних втрат та 62,07 грн. 3% річних.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних у розмірі 62,07 та інфляційних втрат у розмірі 368,50 грн., такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.

Суд не приймає заперечення відповідача проти позовних вимог з підстав відсутності грошових коштів на покриття такого виду видатків, оскільки ця обставина не визначена законадавчо як така, що звільняє від виконання зобов"язання.

Аналогічна позиція міститься у Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 13.07.2012 № 01-06/908/2012 "Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів": за змістом ч. 2 ст. 617 ЦК, ч. 2 ст. 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України"від 18.10.2005 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пункт 4.5 постанови №7 від 21.02.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" зазначає, що у разі задоволення позову повністю або частково судовий збір стягується з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам) в доход державного бюджету України, якщо відповідач не звільнений від сплати цього збору.

Враховуючи, що відповідач, відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, є державною організацією та звільнений від сплати судового збору, то судовий збір з відповідача не стягується.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Підприємства "БЛАГОДАР" Всеукраїнської Організації Інвалідів "Союз Організацій Інвалідів України" до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення заборгованості - задовольнити повністю.

Стягнути з Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (03150, місто Київ, вулиця Червоноармійська, будинок 104; ідентифікаційний код 22869098) на користь Підприємства "БЛАГОДАР" Всеукраїнської Організації Інвалідів "Союз Організацій Інвалідів України" (03148, місто Київ, вулиця Сім'ї Сосніних, будинок 3, офіс 534; ідентифікаційний код 35635441) 368 (триста шістдесят вісім) гривень 50 копійок інфляційних втрат та 62 (шістдесят дві) гривні 07 копійок 3% річних.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 02.09.2014 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 08.09.2014 року

Суддя К.В. Полякова