Ухвала суду № 40487466, 11.09.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/301/14

Категорія: 3.1 Головуючий в 1 інстанції: Цховребова М. Г

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

за участю секретаря - Скоріної Т.С.

за участю сторін:

представник апелянта - Кононєнко Н.О.

представник позивача - ОСОБА_2

представник позивача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування висновку, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2014 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 (далі-позивачі) звернулись до суду з позовом в якому з урахуванням уточнень до позову (а.с.92-94) просили визнати протиправним та скасувати висновок Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області) від 28 жовтня 2013 року щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну.

В обґрунтування позовних вимог зазначили, що спірне рішення порушує їх права, оскільки посвідки на постійне місце проживання в Україні видані ним у 2003 році відповідають нормам законодавства, яке діяло на той час.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2014 року адміністративний позов задоволено повністю.

Суд визнав протиправним та скасував висновок ГУ ДМС України в Одеській області від 28 жовтня 2013 року щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 в частині, що стосується ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

В апеляційній скарзі ГУ ДМС України в Одеській області зазначає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Так, зокрема апелянт зазначає, що судом першої інстанції порушено вимоги ст.4 Закону України «Про імміграцію», яка встановлює дворічний строк перебування у шлюбі з громадянином України для отримання дозволу на імміграцію.

Представник апелянта в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Представники позивачів в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду залишити без змін.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Так, матеріалами справи встановлено, що 14 березня 2003 року громадянин України ОСОБА_8 та громадянка Республіки Молдова ОСОБА_6, зареєстрували шлюб (а.с.9,45).

28 серпня 2003 року ОСОБА_6 подано заяву начальнику ВГІРФО УМВС України в Одеській області про прийняття документів для оформлення виду на постійне проживання в м. Ізмаїл без 2-річного цензу перебування у шлюбі з громадянином України ОСОБА_8 (а.с.39).

10 вересня 2003 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 - дочкою ОСОБА_6 подано заяви-анкети про видачу виду на проживання в Україні (а.с.68-70).

На підставі висновку про залишення на постійне місце проживання в Україні ОСОБА_6 та ОСОБА_5 від 28 жовтня 2003 року, затвердженого начальником ВГІРФО УМВС України в Одеській області, видано посвідку для постійного проживання в Україні громадянці Молдови ОСОБА_6 та громадянці Молдови ОСОБА_5 на підставі ст.4 Закону України «Про імміграцію» (а.с.71).

28 березня 2008 року Ізмаїльським МВ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_4 виданий паспорт громадянина України (а.с.6-7).

13 червня 2013 року до Управління ДМС України в Одеській області надійшло клопотанням ОСОБА_5 щодо обміну посвідки на постійне проживання в Україні.

Під час розгляду даного клопотання службовою особою проведена додаткова перевірка законності отримання дозволу на імміграцію в Україну. За результатами проведеної перевірки складено висновок від 28 жовтня 2013 року щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 (а.с.74-75).

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги позивачів погодився з їх правовою позицією про те, що спірний висновок від 28 жовтня 2013 року прийнятий не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством України, тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з вимогами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини у справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і законодавство, яке їх регулює.

Так, незважаючи на те, що на час звернення позивачів до ВГІРФО УМВС України в Одеській області (вересень 2003 року) вже діяв Закон України «Про імміграцію, будь-яких інструкцій та наказів стосовно його застосування не було.

Прийняття заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні відбувалось на підставі діючого на той час Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04 лютого 1994 року, а також Постанови Кабінету Міністрів України «Про правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію» №1074 від 29 грудня 1995 року.

У зв'язку з викладеним, ОСОБА_6 зверталась із заявою про видачу посвідки на постійне проживання в Україні до ВГІРФО УМВС України в Одеській області, який був уповноважений на той час розглядати дані заяви, що є, на думку колегії суддів, тотожнім розгляду заяв про отримання дозволу на імміграцію в Україну.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачі отримали дозвіл на імміграцію, перебуваючи на законних підставах в Україні.

Підставою для надання дозволу на імміграцію було перебування ОСОБА_6 у шлюбі з громадянином України.

Разом із тим, на час звернення позивачів із заявою про надання дозволу на залишення в Україні на постійне проживання, ОСОБА_6 знаходилась у зареєстрованому шлюбі з громадянином України ОСОБА_8 менше двох років.

Тобто, ВГІРФО УМВС України в Одеській області, на який було покладено функції щодо видачі дозволу на імміграцію, мало підстави для відмови позивачам у наданні такого дозволу, однак, дозвіл був наданий. При цьому, з боку позивачів не вбачається жодних протиправних дій.

Згідно п.21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26 грудня 2002 року, подання щодо скасування дозволу на імміграцію вправі порушувати орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Пунктом 23 вказаного Порядку передбачено, що Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний строк подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію у ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Порядком та Законом України «Про імміграцію» встановлено, що копія рішення направляється іммігранту.

В даному випадку вказані вимоги законодавства дотримані не були. Позивачам не направлялось рішення, їх не було запрошено для надання пояснень, а було лише листом повідомлено про прийняте відносно них рішення, необхідність здачі посвідки на постійне проживання та залишення території України.

Колегія суддів вважає, що у 2003 році позивачі отримали посвідку на постійне місце проживання за відсутності жодних протиправних дій з їх боку, а скасування цього дозволу порушує права останніх.

Зважаючи на зазначене, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування висновку - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Доповідач - суддя І.О.Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова

Повний текст постанови складено 15.09.2014 року.