Рішення № 40486231, 22.08.2014, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" серпня 2014 р.Справа № 921/707/14-г/14Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Руденка О.В.

розглянув справу

за позовом Малого підприємства з обмеженою відповідальністю "Квант", вул.Нова 1, м. Здолбунів, Рівненська область, 35700

до Приватного підприємства "Фабрика меблів "Нова", вул. Промислова, 30, м. Тернопіль, 46000

про cтягнення заборгованості в сумі 258 270,97 грн.

за участю представників сторін:

позивача: Гнєзділова О.О., довіреність № 8 від 28.07.14 р., Сидорня О.В., довіреність № 9 від 28.07.14 р.;

відповідача: не з'явився

Суть справи:

Мале підприємство з обмеженою відповідальністю "Квант" звернулось в господарський суд Тернопільської області з позовом до Приватного підприємства "Фабрика меблів "Нова" про стягнення заборгованості в сумі 258 270,97 грн.

В процесі вирішення спору, до прийняття судом рішення по справі, в порядку ст.22 ГПК України, позивачем подано заяву про зміну розміру позовних вимог, а саме зменшення суми основного боргу, у зв'язку із частковою сплатою останнього відповідачем - до 94 612,92 грн. та пені - до 15 136,82 грн. Водночас, малим підприємством збільшено період та, як наслідок, розмір нарахованих 3% річних та інфляційних втрат - до 4 404,25 грн. та 27 450,10 грн., відповідно.

Розглянувши дану заяву, суд вважає, що такі дії позивача не суперечать чинному законодавству та не порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб, з огляду на що остання приймається судом, а відтак спір вирішується з її врахуванням.

В обґрунтування заявлених вимог, МПзОВ "Квант" посилається на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо своєчасної оплати вартості поставленого товару, зважаючи на що в останнього виникла заборгованість, суму якої, з урахуванням пені, 3% річних та інфляційних нарахувань просить стягнути в судовому порядку.

У судовому засіданні 30.07.2014 року представник відповідача по суті позовних вимог мотивованих пояснень не надав, посилаючись на необхідність додаткового вивчення позовних матеріалів. Крім того, для надання можливості сторонам вирішити спір мирним шляхом, просив у судовому засіданні оголосити перерву, що судом і було зроблено.

22.08.2014 року, приватне підприємство, всупереч вказівок суду, витребуваних документів не подало, натомість від нього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на інший день, яке за необґрунтованістю судом відхилене. При цьому, судом враховані пояснення представників позивача, із яких слідує, що сторонами не досягнуто згоди на укладення мирової угоди, і подальші переговори з даного приводу між ними не проводяться. Крім цього, суд вважає непереконливими доводи відповідача щодо неможливості забезпечення участі його представника у судове засідання.

З наведеного, та враховуючи, що участь представника ПП "Фабрика меблів "Нова" у судовому засіданні 22.08.14 року обов'язковою не визнавалась, зважаючи на безпричинне неподання відповідачем відзиву на позов, справа судом розглядається за наявними у ній матеріалами, за правилами ст.75 ГПК України.

Учасникам судового процесу належні їм права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22, 81-1 ГПК України, роз'яснено.

В порядку ст.81-1 ГПК України здійснювалась технічна фіксація судового процесу.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши зібрані у справі докази, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією їх породжують. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

24.09.2009р. між ПП "Фабрика меблів "Нова" (Покупець) та МПзОВ "Квант" (Постачальник) було укладено договір №51, згідно з підпунктом 1.1 якого Постачальник зобов'язаний передати у власність Покупцеві продукцію, а Покупець - прийняти та оплатити цю продукцію в порядку та на умовах, визначених Договором.

Відповідно до п.3.1. правочину, поставка товару здійснюється згідно поданої заявки Покупцем, при цьому, обсяги і асортимент, а також строк поставки ТМЦ визначаються за попередньою домовленістю сторін.

Загальна сума даного Договору визначається шляхом додавання вартості усіх поставлених згідно з ним партій продукції Постачальником Покупцю.

У свою чергу, Покупець, у відповідністю із п.4.4. угоди, здійснює оплату за фактично отриманий товар по даному Договору не пізніше 15-ти календарних днів з моменту поставки готової продукції, шляхом перерахунку коштів з рахунку Покупця на рахунок Постачальника.

Контрагентами узгоджено, що укладений ними правочин складений у двох автентичних примірниках, що мають однакову юридичну силу та набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими на те особами та діє до 31 грудня 2009р. Водночас, сторони передбачили можливість пролонгації даного Договору (п.8.1.).

Так, на підставі укладених у подальшому додаткових угод, термін дії договору поставки неодноразово продовжувався, востаннє - до 31.12.2014р. (Додаткова угода №4 від 13.12.2013р.).

Як слідує із матеріалів справи, позивачем на виконання своїх договірних зобов'язань, згідно видаткових накладних №1344 від 05.09.2013р., №1370 від 10.09.2013р., №1560 від 10.10.2013р., №1645 від 24.10.2013р., №1697 від 31.10.2013р., №1764 від 12.11.2013р. та №21 від 20.01.2014р. поставлено своєму контрагенту товар на загальну суму 229612,92 грн.

Однак, відповідач, оплативши лише частково вартість отриманої продукції, допустив заборгованість у сумі 224 612,92 грн.

При цьому, приватним підприємством, у період з 07.07.2014р. по 21.08.2014р., згідно платіжних доручень №1512 від 15.07.2014р., №1543 від 17.07.2014р., №1563 від 18.07.2014р., №1590 від 22.07.2014р., №1601 від 23.07.2014р., №1680 від 28.07.2014р., №1691 від 29.07.2014р. сплачено 130 000,00 грн.

Отже, станом на час вирішення спору, непогашеною залишається заборгованість в сумі 94 612,92 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 ЦК України.

Взаємовідносини, що склалися між учасниками спору суд кваліфікує як правовідносини, що випливають із договору поставки, згідно якого та в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

При цьому, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається із п.4.4. Договору, сторонами узгоджено здійснення оплати вартості поставленого товару не пізніше 15-ти календарних днів з моменту поставки готової продукції.

Проте, як слідує із матеріалів справи, суми боргу у строки, встановлені вище названим пунктом угоди у повному обсязі сплачені не були.

Зважаючи на вище наведені приписи чинного законодавства, суд вважає, що позовні вимоги МПзОВ "Квант" в частині стягнення вартості поставленого товару в розмірі 94 612,92 грн. є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та не спростовані у встановленому порядку відповідачем, а тому підлягають до задоволення у повному обсязі.

Згідно із ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (штрафу, пені).

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, який встановлюється за згодою сторін. При цьому, статтею 3 наведеного нормативно-правового акту обумовлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.6.2. Договору, у разі порушення Покупцем п.4.4 угоди, Покупець сплачує на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості, за кожен день такого прострочення.

Згідно поданого позивачем розрахунку, відповідачу нараховано пеню на загальну суму 15 136,82 грн.

Оцінивши вказаний розрахунок на відповідність вимогам ст. 232 ГК України та ст.ст. 549, 550 ЦК України, а також приписам ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", суд вважає, що дана позовна вимога підлягає до задоволення у повному обсязі.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно поданого позивачем розрахунку, відповідачу визначено 4 404,25 грн. - 3% річних та 27 450,10 грн. інфляційних втрат.

Перевіривши правильність таких нарахувань, суд констатує, що заявлені до стягнення суми трьох процентів річних нараховані відповідачу за правилами, встановленими ч.2 ст.625 ЦК України, а тому підлягають до задоволення у повному обсязі. В той же час, заявлені до стягнення суми інфляційних нарахувань підлягають до задоволення лише в розмірі 24 979,36 грн. В решті вимоги суд відмовляє за її безпідставністю.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду у разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Позивач зменшив позовні вимоги на загальну суму 130 061,35 грн.

Згідно п. 11 Інформаційного листа ВГСУ № 01-06/1175/2011 від 25.08.2011 року, у разі зменшення позивачем розміру позовних вимог, судовий збір повертається йому з Державного бюджету України в розмірі переплаченої суми.

З огляду на наведене, суд вважає, що МПзОВ "Квант" слід повернути з Державного бюджету України - 2 333 грн. 35 коп. судового збору, як зайво сплаченого.

Решта судових витрат, відповідно до ст. 44, 49 ГПК України, відшкодовуються за рахунок відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 12, 20, 22, 32-34, 43, 44, 49, 69, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Фабрика меблів "Нова" (вул.Промислова,30, м. Тернопіль, 46000, код ЄДРПОУ 30344990) на користь Малого підприємства з обмеженою відповідальністю "Квант" (вул.Нова,1, м.Здолбунів, Рівненська обл., 35705, код ЄДРПОУ 13991920) - 94 612 (дев'яносто чотири тисячі шістсот дванадцять) грн. 92 коп. основної заборгованості, 15 136 (п'ятнадцять тисяч сто тридцять шість) грн. 82 коп. - пені, 4 404 (чотири тисячі чотириста чотири) грн. 25 коп. - 3% річних, 24 979 (двадцять чотири тисячі дев'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 36 коп. - втрат від інфляції та 2 782 (дві тисячі сімсот вісімдесят дві) грн. 68 коп. судового збору. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. Повернути Малому підприємству з обмеженою відповідальністю "Квант" (вул.Нова,1, м.Здолбунів, Рівненська обл., 35705, код ЄДРПОУ 13991920) із Державного бюджету України - 2 333 (дві тисячі триста тридцять три) грн. 35 коп. зайво сплаченого судового збору

4. В решті позову відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Суддя О.В. Руденко

Повний текст рішення

підписано 01.09.2014 р.