Ухвала суду № 40476831, 09.09.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

09 вересня 2014 року

справа № 804/3321/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання: Новошицької О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2014 року по справі № 804/3321/14 за приватного підприємства «Фавор» до Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и В:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2014 року задоволено позов приватного підприємства «Фавор», а саме скасовано податкове повідомлення-рішення Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 13.02.2014р. №0000462206 про збільшення приватному підприємству «Фавор» суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 149125,00грн.. Постанова суду, зокрема, мотивована неправомірністю висновків податкової служби, які полягають у безпідставності формування платником податків податкового кредиту по неприбутковим операціям.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Криворізька південна міжрайонна державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга фактично обгрунтована доводами та висновками, які викладено в акті перевірки, що став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалам справи, що повноважними особами Криворізької південної міжрайонної ДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Фавор» з питань економічної доцільності реалізації на експорт покупної продукції за березень 2013 року, за результатами якої складений акт від 29.01.2014 року №56/2201/30502336.

В акті перевірки зроблено висновки про порушення підприємством вимог пп.14.1.179, п.п.14.1.181, п.14.1 ст.14, п.188.1 ст.188, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 ПК України з урахуванням норм пп.14.1.36 п.14.1, пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 119300, 00 грн..

З огляду на акт перевірки, такі висновки ДПІ обґрунтовані наступним.

Проведеною перевіркою встановлено, що у перевіреному періоді між ПП «Фавор» (продавець) та ООО «КВВ» (Росія) (покупець), укладено контракт № 85/13 від 25.02.2013р. предметом якого є поставка запасних частин до млини ММС 70*23 на територію Російської Федерації. Продавець зобов’язується поставити товар покупцю відповідно до строків, що вказані в специфікаціях до контракту. Право власності на товар переходить від продавця до покупця з дати поставки товару. Вантажовідправником та вантажоодержувачем зі сторін продавця та покупця можуть бути треті особи.

В акті перевірки відображено, що операції з реалізації на експорт у березні 2013 року товарно-матеріальних цінностей були для ПП «Фавор» завідомо збитковими. При порівнянні вартості реалізованої продукції у березні 2013 року на адресу ООО «КВВ» (Росія) із сукупною сумою вартості (з ПДВ), сплаченої за дану продукцію на території України, фінансовий результат від проведених операцій на експорт – це збиток у загальній сумі 75 455,03грн. (стор.13 Акту).

З цих підстав, ДПІ робить висновок про те, що реалізація продукції без врахування в ціні продажу понесених витрат дають можливість стверджувати, що купівля продукції та її подальша реалізація на експорт згідно за ціною, нижчою від ціни придбання, не була зумовлена характером виробничої або іншої діяльності перевіряємого підприємства, оскільки не мала на меті отримання доходу від цих операцій, а отже не пов’язана з його господарською діяльністю. За наведених обставин наявність у товариства належно оформлених документів, які відповідно до ПКУ необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих податкових накладних, не є підставою для формування податкового кредиту, оскільки платником не доведено об’єктивність та поважність причин продажу товарів за ціною, нижчою від ціни придбання.

Тобто, позиція ДПІ полягає у тому, що у разі здійснення неприбуткових операцій платник податків позбавлений правових підстав для формування податкового кредиту за наслідками таких операцій.

Будь-яких інших обставин, з якими б ДПІ пов’язувала порушення ПП «Фавор» вимог податкового законодавства, Акт перевірки від 29.01.2014 року №56/22-01/30502336 не містить.

На підставі акта перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.02.2014р. №0000462206 про збільшення приватному підприємству «Фавор» суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 149125,00грн..

Правомірність та обґрунтованість вказаного податкового повідомлення-рішення є предметом спору, який передано вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржене рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Згідно із п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідком якої є поставка товару (робіт, послуг), сплата (нарахування) ПДВ, у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з Акту перевірки ДПІ не заперечувалась реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем сформовано податковий кредит (операції з придбання продукції), не заперечувався факт сплати ПДВ у вартості придбаного товару, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами, не заперечувався факт використання придбаного товару у власній господарській діяльності (реалізація товару на експорт).

Натомість, позиція ДПІ полягає у тому, що реалізація товару за ціною нижче його придбання не узгоджується з поняттям «господарської діяльності», метою якої є одержання доходу, що виключає можливість віднесення сум ПДВ, сплачених у вартості придбаного товару, до складу податкового кредиту.

Під господарською діяльністю, згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, розуміється – діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договором комісії. Доручення та агентськими договорами.

Правовий аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що приписи Податкового кодексу України, не ставляють в залежність право платника податків на формування податкового кредиту від наявності чи відсутності доходу по окремим господарським операціям, оскільки вказане не може свідчити про відсутність можливості отримання доходу з усієї господарської діяльності.

Отже, Податковий кодекс України не встановлює жодних інших вимог, крім вказаних вище, щодо формування податкового кредиту. При цьому, порядок формування податкового кредиту не має зв’язку з фінансовим результатом звітного періоду.

Крім цього, з Акту перевірки не вбачається на якій стадії позивачем допущено порушення вимог Податкового кодексу України, що стало підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення про збільшення податкових зобов’язань. Якщо на стадії формування податкового кредиту за наслідками господарської операцій щодо придбавання товару, який використовувався позивачем у власній господарській діяльності, то ДПІ не вказано в чому полягають такі порушення. При цьому, як зазначено вище ДПІ не заперечувалась реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем сформовано податковий кредит, не заперечувався факт сплати ПДВ у вартості придбаних товарів, що використані позивачем у власній господарській діяльності. Якщо на стадії визначення позивачем податкових зобов’язань (від’ємного значення), то податковою службою не враховано, що Податковим кодексом України не передбачено обов’язок платника коригувати податковий кредит у разі продажу товару за цінами нижчими його придбання.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірне рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Крім цього, колегія суддів не може погодитись з розрахунками ДПІ отриманих позивачем збитків, зокрема з тих підстав, що розрахунки таких збитків, як вбачається з акту перевірки, зроблені враховуючи загальну суму придбання товару (складова суми витрат), до якої включено суми ПДВ. Між тим, відповідно до пп..139.1.6 п.139.1 ст.139 ПК України до складу витрат не включаються суми податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку. Таким чином, віднесення ДПІ до розрахунку розміру витрат сплачених сум ПДВ є необґрунтованим.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з’ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв’язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст..ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2014 року по справі № 804/3321/14 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з часу її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, передбаченому ст..212 КАС України.

(Ухвалу виготовлено у повному обсязі 10.09.2014р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк