Ухвала суду № 40466563, 11.09.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6051/14 Головуючий у 1-й інстанції: Маруліна Л.О. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

11 вересня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_2,

від відповідача Северин Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - військової частини 3078 про визнання дій протиправними та стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, в якому просив:

- визнати неправомірними дії Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України щодо невиплати позивачу компенсації замість належного йому речового майна;

- зобов'язати Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України виплатити на користь позивача 13645,20 грн. компенсації замість належного йому речового майна.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 липня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 05.03.2014 №18о/с «По особовому складу» з генерал-майором ОСОБА_4, заступником керівника апарату командувача внутрішніх військ Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України припинено (розірвано) контракт та звільнено його з військової служби у відставку за пунктом «б» (за станом здоров'я) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Наказом начальника Головного управління - командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 31.03.2014 №61 припинено (розірвано) контракт та виключено зі списків особового складу Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та всіх видів забезпечення заступника керівника апарату командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України генерал-майора ОСОБА_4, звільненого відповідно до пункту «б» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби наказом командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 05.03.2014 №18о/с у відставку за станом здоров'я з правом носіння військової форми одягу 31.03.2014.

Військовою частиною 3078 позивачу видано довідку-розрахунок від 16.04.2014 №493 на виплату грошової компенсації замість належних предметів форменого обмундирування відповідно до якої сума до виплати становить 13645,20 грн.

Листом від 23.04.2014 №3/22/4-С-139 Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України повідомило позивача про розгляд його заяви щодо виплати грошової компенсації за належне, але не отримане протягом дії контракту речове майно, зазначивши про відсутність підстав для виплати грошової компенсації, оскільки відповідні видатки не передбачені бюджетом на 2014 рік, у зв'язку з чим позивачу запропоновано звернутись до військової частини 3078 та отримати речове майно в натуральному вигляді.

Зважаючи на те, що вартість не отриманого майна не була виплачена, ОСОБА_4, вважаючи свої права порушеними, звернувся з вказаним позовом до суду.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволенні вимог адміністративного позову, виходив з того, що позивач не мав права на отримання такої грошової компенсації після звільнення з військової служби.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спірні правовідносини виникли у зв'язку з нездійсненням виплати військовослужбовцю при звільненні компенсації за неотримане речове майно.

Частиною другою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту - Закон № 2011-ХІІ) у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, було передбачено, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Наведене положення Закону № 2011-ХІІ конкретизоване в п. 27 Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, відповідно до якого військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Відповідно до статті 2 Закону України від 17 лютого 2000 року № 1459-ІІІ «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» дію частини другої статті 9 зазначеного Закону зупинено в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них.

Законом України від 03 листопада 2006 року № 328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» статтю 9 Закону № 2011-ХІІ викладено в новій редакції, а також цей Закон доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 01 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

Цей Закон згідно Прикінцевих положень набрав чинності з 01 січня 2007 року. Проте, дія пункту 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зупинена на 2007 рік Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік», а Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» взагалі виключена.

Лише після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 22 травня 2008 року № 10рп/2008 положення пункту 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відновили свою редакцію, але з урахуванням частини 2 статті 152 Конституції України, тільки з моменту ухвалення цього Рішення.

При цьому положення частини другої статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна та отримання речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

Таким чином, Закон № 2011-XII не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, не підлягає застосуванню, оскільки суперечить положенням Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Аналіз наведених норм свідчить про те, що у зв'язку з прийняттям Закону № 1459-III, який набрав чинності 11 березня 2000 року, було зупинено дію частини другої статті 9 Закону № 2011-XII щодо права осіб звільнених з військової служби на одержання грошової компенсації за неотримане речове майно та отримання такого майна. Таким чином, у особи, яка звільнилася з військової служби, відсутнє право на одержання грошової компенсації за неотримане речове майно, як і право на отримання речового майна.

Зазначена правова позиція у подібних правовідносинах висловлена Верховним Судом України, у постановах від 04 грудня 2012 року справа № 21-345а12, 19 березня 2013 року № 21-38а13, 11 червня 2013 року № 21-156а13, 22 жовтня 2013 року № 21-286а13 та 10 грудня 2013 року № 21-415а13 тощо.

Відповідно до положень статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

За таких обставин, правові підстави для задоволення позову щодо стягнення на користь позивача грошової компенсації замість неодержаного речового майна в суду відсутні.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються так, як є помилковими.

Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 197, 198, 200, 205, 206, 112, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 липня 2014 року залишити без змін

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.А. Губська

Ухвалу в повному обсязі виготовлено 15.09.2014 року

.

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.