Ухвала суду № 40464597, 10.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" вересня 2014 р. м. Київ К/800/4464/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

Головуючого Рецебуринського Ю.Й.,

Суддів Ємельянової В.І.,

Іваненко Я.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України), третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати рішення ДМС України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 1 лютого 2013 року №18-13 нечинним та зобов'язати відповідача прийняти рішення про визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що він є громадянином Афганістану та постійно проживав в провінції Логар. Працював вчителем в офісі фірми «Абітат», яка надавала послуги у вигляді проведення зібрань, а також проводили заняття з письма та читання з неграмотним населенням. За шість місяців до виїзду з країни походження, таліби напали на офіс фірми, де працював позивач, а потім почали нападати на вчителів. Пізніше, таліби прийшли до його дому та через батька передали, щоб він негайно покинув свою роботу. Через ці обставини, батько позивача зателефонував родичам та відправив його з країни, побоюючись подальшої помсти зі сторони військового угрупування «Талібан».

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та справу направити на новий розгляд.

Справа вирішується в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відсутні клопотання всіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 є громадянином Афганістану, за національністю - таджик, за віросповіданням - мусульманин-суніт.

21 листопада 2011 року позивач легально на підставі національного паспорту потрапив до м. Москва (Росія), де пробув три доби. 25 листопада 2011 року він нелегально потрапив до м. Київ (Україна), а потім автобусом прибув до м. Одеси.

16 грудня 2011 року ОСОБА_2 звернувся до Управління міграційної служби в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За результатами розгляду документів, щодо надання позивачу статусу біженця в Україні, ГУ ДМС України в Одеській області був складений висновок від 18 липня 2012 року №ODS 11/23 щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У вказаному висновку зазначено, що заявнику в країні громадського походження нічого не погрожувало та не погрожує, будь-які катування його не очікують, крім того, особисто заявникові ніхто не погрожував та не переслідував, відсутні наміри повернення до країни громадського походження через бажання працювати в Україні, а також прагнення позивача жити в більш фінансово стабільній країні з метою покращення життєвих умов.

Рішенням ДМС України від 1 лютого 2013 року №18-13 був підтриманий висновок від 18 липня 2012 року №ODS 11/23 та відмовлено ОСОБА_2у у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: - знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; - неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; - наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; - побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Пунктом 13 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Пункт 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) дає визначення відмінностей економічного мігранта від біженця, а саме: якщо особа добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Така особа може керуватися в своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.

Будь-яких погроз, пов'язаних з расою, віросповіданням, національністю, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань позивач особисто не отримував.

З огляду на викладене правильними є висновки судів про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не наведено фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих його побоювань стати жертвою переслідувань та котрі впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення. Причини, які позивач зазначає щоб залишитись в Україні не пов'язані з його обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідування, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Крім того, позивач виїхав з Афганістану на підставі національного паспорту та візи до м. Москви (Росія), де знаходився три доби, але з заявою про надання статусу біженця в Росії не звертався, хоча для нього це була безпечна країна. В Україну він прибув нелегально без документів 25 листопада 2011 року.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю.Й. Рецебуринський

Судді В.І. Ємельянова

Я.Л. Іваненко