Ухвала суду № 40464527, 21.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" серпня 2014 р. м. Київ К/800/29571/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Вербицької О.В. Сіроша М.В., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2013 року

у справі № 2а-2833/10/0370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельський житлово-

будівельний комбінат»

до Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковельський житлово-будівельний комбінат» (надалі також - позивач, ТОВ «КЖБК») звернулось до суду з адміністративним позовом до Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції (надалі також - ДПІ, відповідач) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішення від 27 вересня 2010 року №0000322300/0 та №0000332300/0.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2010 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції від 27 вересня 2010 року №0000322300/0 та №0000332300/0.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2013 року апеляційну скаргу Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції залишено без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2010 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами попередніх інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2013 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Сторони у судове засідання 21 серпня 2014 року явку уповноважених представників не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. За таких обставин, касаційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 27 вересня 2010 року №0000322300/0 (збільшено податкові зобов'язання з податку на прибуток у сумі 9231794,00 грн. (в тому числі 4615897,00 грн. за основним платежем та 4615897,00 грн. штрафних санкцій) та №0000332300/0 (збільшено податкові зобов'язання з податку на додану вартість (далі ПДВ) у сумі 6694020,00 грн. (з них 4462680,00 грн. за основним платежем та 2231340,00 грн. штрафних санкцій), стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 9 вересня 2010 року №621/23-33502868, про порушення позивачем вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі також - Закон № 334/94-ВР), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 4 615 807,00 грн., в тому числі за друге півріччя 2007 року на 1 406 002,00 грн., за 2008 рік на 2 680 551,00 грн., за перше півріччя 2009 року на 529 344,00 грн., а також підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі також - Закон № 168/97- ВР), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 4 462 680,00 грн.

Скасовуючи податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, фактично виходив із того, що ДПІ під час проведення контрольного заходу, за результатами якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, допущено процедурні порушення. При цьому суди зазначили, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх і беззаперечних доказів в обґрунтування усіх обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності рішень від 27 вересня 2010 року №0000322300/0, №0000332300/0, прийнятих за наслідками перевірки, що носила формальний характер та проведена з порушенням встановленого порядку.

Вищий адміністративний суд України не погоджується із зазначеними рішеннями судів першої апеляційної інстанцій, оскільки останні не звернули уваги на те, що процедурні порушення, допущені контролюючим органом при визначенні платникові податків грошового зобов'язання, з урахуванням принципу пропорційності, не можуть бути єдиною підставою для визнання протиправним відповідних податкових повідомлень-рішень. При вирішенні вказаного спору суди повинні були оцінити не лише процедуру проведення перевірки, а також і правомірність поведінки платника податків.

За таких обставин, з огляду на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не перевірено чи позивачем були допущені порушення вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР а також підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97- ВР, судові рішення попередніх судових інстанцій не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що передбачені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не вжиття усіх заходів з метою встановлення обставин, що мають значення для вирішення спору судами попередніх судових інстанцій, надання оцінки доказам без дотримання вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України та відсутність у суду касаційної інстанції повноважень щодо встановлення та визнання доведеними обставин, що не були встановлені у рішеннях, які переглядаються, зумовлює скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Так, під час нового розгляду справи та при вирішенні вказаного спору судам слід виходити також із принципу пропорційності, необхідність застосування якого з урахуванням положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачена судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від от 6 лютого 2001 року (заява № 41205/98) по справі «Tammer v. Estonia» підкреслив, що «в межах своєї наглядової юрисдикції Суд повинен розглянути оскаржуване втручання у світлі всієї справи… Зокрема, Суд має визначити, чи було втручання у цій справі «пропорційним правомірній меті» та чи були підстави, наведені державними органами влади на виправдання даного втручання, «відповідними й достатніми».

В контексті наведеного, судам слід дослідити, чи прийняття оспорюваних у вказаній справі податкових повідомлень-рішень, за умови допущення процедурних порушень при проведенні перевірки, переслідувало законну мету.

При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Водночас судам варто враховувати при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

Якщо витребувані судом докази на підтвердження правомірності оскарженого рішення (дій чи бездіяльності) не надані відповідачем-податковим органом, суд не позбавлений права вказати на допущені таким податковим органом порушення процесуальних вимог шляхом постановлення окремої ухвали в порядку статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі якщо зібраних у справі доказів буде достатньо для підтвердження доводів податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарської операції, у відповідному позові платника податків щодо неправомірності визначених йому грошових зобов'язань необхідно відмовити.

Згідно з частиною 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2013 року скасувати.

Справу № 2а-2833/10/0370 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: О.В.Вербицька

М.В. Сірош