Ухвала суду № 40460688, 16.07.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

16 липня 2014 рокусправа № 0870/4755/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова С.М.

суддів: Чабаненко С.В. Шлай А.В.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2012 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Нік" до Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Нік» звернулось із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя від 27.01.2012 № 0000022303.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем безпідставно встановлені порушення п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 ПК України, оскільки позивач у вересні 2011 року придбав у ТОВ «ГЕРМЕСОЙЛГРУП ЛТД» послуги по прибиранню приміщення, яке належить ПП «Нік» на праві власності. Тобто, послуги, придбані позивачем у контрагента, пов'язані з прибиранням та утриманням об'єкту основного фонду, який використовується в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства. Вказує, що надання послуг оформлено актами виконаних робіт, які містять всі необхідні реквізити. Зазначає, що сума ПДВ у розмірі 54 167,00 грн. була включена до складу податкового кредиту відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України на підставі податкової накладної, що оформлена відповідно до вимог п. 200.1 ст. 200 ПК України та відповідає вимогам п. 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПА України від 21.12.2010 № 969. Щодо висновків податкового органу про нікчемність договору від 01.09.2011 зазначає, що податковим органом в акті перевірки не наведено доказів, які б підтверджували те, що укладання угоди відбувалося з наміром сторін ухилитися від оподаткування внаслідок виконання саме спірних господарських зобов'язань. Вважає, що відсутність у контрагента акту на право власності або право постійного користування земельною ділянкою, відсутність нежитлових приміщень транспорту тощо не свідчить про наявність мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства та наявність умислу на приховування об'єкта оподаткування.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2012 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя № 0000022303 від 27.01.2012 про визначення Приватному підприємству «Нік» податкового зобов'язання з ПДВ на загальну

суму 67 708,75 грн., в т.ч. 54 167,00 грн. за основним платежем та 13 541,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вирішено питання про судові витрати по справі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що висновок податкового органу, викладений в акті перевірки від 16.12.2011 № 5185/23-08/32040369, про порушення ПП «Нік» вимог п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 ПК України є помилковим та спростовується дослідженими під час розгляду справи доказами.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у поданій апеляційній скарзі відповідач, вказує на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги її заявник посилається на те, що ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ПП «Нік» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «ГЕРМЕСОЙЛГРУП ЛТД» за вересень 2011 року, в результаті чого було встановлено, що в порушення п. п. 201.4 ст. 204, п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 ПК України ПП «Нік» було включено до складу податкового кредиту вересня 2011 року операції з ПДВ, які не підтверджують правомірність формування податкового кредиту в сумі 54 166,67 грн. внаслідок чого завищено задекларовані суб'єктом господарювання показники податкового кредиту в рядках 10-17 Декларації за вересень 2011 року на суму 54 166,67 грн. Вказує, що ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя були зроблені запити до реєструючих органів щодо контрагента позивача, які у відповідях зазначили про відсутність у останнього земельних ділянок, транспортних засобів, об'єктів власності, робочої сили тощо. Вказане, на думку податкового органу, свідчить про відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків між ПП «Нік» та ТОВ «ГЕРМЕСОЙЛГРУП ЛТД».

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України не перешкоджає розгляду справи за відсутністю останнього.

Представник відповідача зазначив, що постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2012 року винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог.

З огляду на встановлений факт реорганізації, та в силу ст. 55 КАС України, колегія суддів вважає за необхідне здійснити заміну відповідної сторони - відповідача у справі, його правонаступником - Державною податковою інспекцією в Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області.

Заслухавши представника відповідача, перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, на підставі наказу від 02.12.2011 № 1991 ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя, згідно з п. п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Нік» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «ГЕРМЕСОЙЛГРУП ЛТД» за вересень 2011 року з питання включення до складу податкового кредиту сум ПДВ за операціями з придбання ТМЦ та з питання включення до складу валових витрат сум витрат сум витрат за операціями з придбання ТМЦ (послуг) за період з 01.07.2011 по 30.09.2011, про що складено акт від 16.12.2011 № 5185/23-08/32040369.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.6 ст.198, п. 201.4 ст. 201 ПК України, в результаті чого ПП «Нік» занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету у розмірі 54 167,00 грн., у т.ч. за вересень 2011 року на суму 54 167,00 грн.

27.01.2012, на підставі акту перевірки від 16.12.2011 № 5185/23-08/32040369, ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000022303, яким ПП «Нік» визначено податкове зобов'язання з ПДВ на загальну суму 67 708,75 грн., в т.ч. 54 167,00 грн. за основним платежем та 13 541,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку за результатами якого скарги ПП «Нік» залишені без задоволення, а ППР № 0000022303 від 27.01.2012 - без змін.

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням від 27.01.2012 № 0000022303 ПП «Нік» звернулось до суду.

Також встановлено, що позивачу належить на праві приватної власності об'єкт нерухомості, розташований за адресою: м. Запоріжжя, пр.. Леніна, буд. 152, а саме 1/25 та 3/50 частин будинку печаті загальною площею 227,1 кв.м. та 305,9 кв.м. відповідного до договору міни від 19.02.2008 та прибудова магазину з літнім майданчиком загальною площею 169,4 кв.м. згідно рішення суду, що використовує для здачі в оренду іншим суб'єктам господарювання.

01.09.2011 між ПП «Нік» (замовник) та ТОВ «ГЕРМЕСОЙЛГРУП ЛТД» (виконавець) укладено договір про надання послуг. Відповідно до п. 1.1 Договору, виконавець зобов'язується за завданням виконавця надати послуги з обслуговування утримання території нежитлових приміщень розташованих за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 152, в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 2.1 Договору передбачається, що виконавець надає замовнику наступні послуги: прибирання придомової території, побілка бордюрів та дерев, послуги по косметичному оновленню приміщення, прибирання приміщення.

Згідно з п. 3.1, 3.2 Договору, вартість послуг визначається сторонами по факту їх надання по результатам кожного календарного місяця та фіксується в актах виконаних робіт. Акт виконаних робіт підписується сторонами до 10 числа місяця, наступного за календарним місяцем, в якому фактично надавались послуги.

При цьому, згідно пояснень представника позивача під час розгляду справи судом першої інстанції вбачається, що ще у липні 2011 року, до укладення договору, представники сторін за угодою досягли згоди щодо істотних умов з виконання робіт. Фактично роботи і виконувались виконавцем саме у серпні 2011 року та після їх завершення і виконаному обсягу було вирішено укласти письмовий договір з метою фіксації умов домовленостей.

В письмових поясненнях від 27.08.2012 (вх. № 36504) на запит суду ТОВ «ГЕРМЕСОЙЛГРУП ЛТД» пояснило, що роботи виконувались в приміщеннях першого поверху буд. 152 по пр. Леніна в м. Запоріжжі та частині приміщень у підвальному поверсі цього ж будинку на протязі одного місяця, а саме з 27.07.2011 (в цей день із представником ПП «Нік» були оглянуті приміщення, визначений об'єм робіт та досягнуто домовленостей про ціну) до кінця серпня 2011 року. Вказує, що після виконання робіт замовником та виконавцем знову оглянуті приміщення після чого підписані акти виконаних робіт. Стверджує, що для виконання робіт товариством були найняті працівники в м. Запоріжжя на підтвердження чого до пояснень додані копії трудових договорів від 01.08.2011 з гр. ОСОБА_1, гр. ОСОБА_2, гр. ОСОБА_3, гр. ОСОБА_4, гр. ОСОБА_5, гр. ОСОБА_2

Також в поясненнях зазначено, що під час виконання робіт наймані робітники використовували автомобіль марки MERSEDES-BENZ, номер НОМЕР_1, котрий спеціально для виконання робіт був орендований товариством на підставі договору оренди автомобіля від 01.08.2011 (копія долучена до пояснень).

Долученими до справи доказами підтверджується, що на виконання умов договору від 01.09.2011 сторони склали та підписали акти здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) від 02.09.2011 № ОУ-0000010 на суму 103 480,00 грн., № ОУ-000008 на суму 96 000,00 грн., № ОУ-000009 на суму 125 520,00 грн.

В актах виконаних робіт зазначено, що виконавцем здійснювались наступні роботи: послуги по косметичному оновленню, утриманню приміщення, миття вікон, вивіз сміття, прибирання приміщення, їх кількість та вартість.

Виконавцем на виконані роботи (надані послуги) виписана податкова накладна № 8 від 02.09.2011 на загальну суму 325 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 54 166,67 грн.

Платіжними дорученнями № 336 від 09.12.2011, № 337 від 13.12.2011, № 339 від14.12.2011, № 343 від 20.12.2011 надані послуги були повністю оплачені ПП «Нік» шляхом перерахування коштів безготівковим розрахунком.

Таким чином, як позивачем так і його контрагентом за запитом суду надано повний пакет документів, яким оформлена господарська операція та дійсно підтверджується реальність вчинено між ПП «Нік» та ТОВ «ГЕРМЕСОЙЛГРУП ЛТД» правочину.

Натомість, в акті перевірки від 16.12.2011 № 5185/23-08/32040369 податковий орган робить висновок про те, що у ПП «Нік» відсутнє право на податковий кредит з податку на додану вартість, сформованого по операціям з ТОВ «ГЕРМЕСОЙЛГРУП ЛТД», оскільки перевіркою встановлено відсутність надання послуг та укладення угод з метою настання реальних наслідків. У зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, а нікчемний правочин є недійсним в силу закону та таким, що не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, податковий орган приходить до висновку, що у позивача відсутній об'єкт оподаткування податком на додану вартість операцій з постачальником.

Однак, суд першої інстанції вірно не погодився з таким висновком з огляду на науступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 3 Закону України № 996-ІV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п. 1.2 п.1, п.п. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначалося вище, між ПП «Нік» та ТОВ «ГЕРМЕСОЙЛГРУП ЛТД» був укладений договір про надання послуг.

Глава 63 ЦК України, що регулює правовідносини сторін з приводу надання послуг не ставить обов'язкової вимоги до даного виду договорів щодо укладання його в письмовій формі.

Тому, в даному випадку, слід керуватись положеннями ст. ст. 639 та 640 ЦК України щодо форми договору та моменту його укладення.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

В даному випадку існує ситуація, коли сторони спочатку домовились між собою щодо істотних умов договору про надання послуг в усній формі і виконавець одразу ж приступив до його виконання, і лише перед закінченням виконання робіт (надання послуг) сторони за угодою вирішили оформити вказані відносини письмово, уклавши договір від 01.09.2011.

Тобто, підписавши 01.09.2011 договір про надання послуг, сторони виказали свою згоду на те, що всі роботи (послуги), які виконувались та надавались до 01.09.2011 були вчиненні саме на виконання договору від 01.09.2011, що не суперечить нормам цивільного законодавства та звичаям ділового обороту.

Вказане не порушує вимог ЦК України, оскільки договір про надання послуг, як вже зазначалось, взагалі може бути укладений в усній формі. При цьому до укладення такого договору в письмовій формі всі ризики його виконання приймає на себе виконавець.

Отже, посилання податкового органу на те, що документи надані ТОВ «ГЕРМЕСОЙЛГРУП ЛТД» (договори з фізичними особами, оренди автомобілю тощо) не можуть прийматись до уваги, оскільки не мають відношення до договору від 01.09.2011, оскільки укладені раніше є безпідставними.

До того ж, в самих трудових договорах, які надані контрагентом позивача за запитом суду та датовані 01.08.2011 існує посилання на те, що фізичні особи приймаються на тимчасову роботу в ТОВ «ГЕРМЕСОЙЛГРУП ЛТД» на час виконання робіт по проведенню прибирання, миття вікон та ін. робіт за адресою м. Запоріжжя, пр. Леніна, 152. Також, в цих договорах зазначено, що строк виконання робіт складає не пізніше 01.09.2011.

При цьому в письмових поясненнях від 27.08.2012 вх. № 36504 контрагент позивача зазначає, що із ПП «Нік» товариство працювало лише в рамках одного договору від 01.09.2011. Інші договори не укладались та роботи, крім зазначених вище, не виконувались.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що надані ТОВ «ГЕРМЕСОЙЛГРУП ЛТД» докази є належними та такими, що підтверджують доводи позивача.

Також, колегія суддів вважає, що склавши та підписавши всі акти виконаних робіт 02.09.2011 сторони не припустились порушень вимог бухгалтерського обліку, оскільки як Законом № 996-ІV, так і Положенням передбачена можливість складення первинних документів відразу ж після закінчення господарської операції, що в даному випадку і було зроблено, а відповідно зауваження податкового органу в цій частині є безпідставними.

До того ж, колегія суддів зазначає, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких підстав, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Стосовно висновків ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя, викладених в акті перевірки від 16.12.2011 № 5185/23-08/32040369 колегія суддів зазначає наступне.

Незрозумілими є доводи податкового органу, зазначені в акті перевірки про те, що позивач - ПП «Нік» має стан платника 23 «місцезнаходження не встановлено», в той час коли у вступній частині акту зазначено про те, що підприємству надсилався запит за юридичною адресою на який згодом було отримано відповідні документи.

В акті перевірки податкова інспекція посилається на висновок ВПМ ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя в якому, зокрема, зафіксовано факт огляду співробітниками податкової міліції приміщені ПП «Нік» за адресою пр. Леніна, 152 у м. Запоріжжі та отримання пояснень від директора та завідуючого господарством КП «Запоріжжя ЗОС».

Під час розгляду справи судом першої інстанції, на питання пояснити яким чином співробітники податкової міліції ідентифікували тотожність приміщень де проводились спірні роботи чіткої відповіді отримано не було. Приймаючи до уваги, надані позивачем технічні документи на вказані нежитлові приміщенні співробітниками могло бути оглянуто лише зовні (фасад) таких приміщень і то, лише частково.

Стосовно діяльності контрагента позивача - ТОВ «ГЕРМЕСОЙЛГРУП ЛТД» колегія суддів зазначає, що в акті перевірки від 16.12.2011 № 5185/23-08/32040369 податковий орган посилається на відсутність у ТОВ «ГЕРМЕСОЙЛГРУП ЛТД» необхідних матеріально-технічних та трудових ресурсів для здійснення діяльності, що підтверджується отриманими відповідями на запит реєструючи органів. Однак, такі доводи є хибними та такими, що спростовані в даному конкретному випадку наданими товариством (контрагентом) документами (договорами оренди транспорту, трудові договори тощо).

До того ж, в матеріалах справи міститься довідка від 15.06.2012 № 396/1520/37426833 про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «ГЕРМЕСОЙЛГРУП ЛТД» щодо господарських відносин, їх реальності та повноти відображення в обліку за вересень 2011 року, складеної Кіровоградською ОДПІ. У довідці, зокрема зазначено, що інформацією щодо порушених кримінальних справ по факту фіктивного підприємництва ТОВ «ГЕРМЕСОЙЛГРУП ЛТД» податковий орган не володіє, товариство за юридичною адресою знаходиться, службові особи мають відношення до господарської діяльності товариства, податкова звітність з податку на додану вартість подається вчасно, відсутній різкий приріст податкового кредиту у порівняні з попереднім місяцем згідно останньої декларації з ПДВ, стан платника « 0», відсутнє формування податкового кредиту за рахунок власного індивідуального податкового номеру. Також, податковий орган приходить до висновку, що зібрані на час складання довідки інформація та матеріали не відносять ТОВ «ГЕРМЕСОЙЛГРУП ЛТД» до категорії ризикових суб'єктів господарювання.

Також, в матеріалах справи міститься акт Кіровоградської ОДПІ від 12.09.2012 № 623/1520/37709070 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ГЕРМЕСОЙЛГРУП ЛТД» з питання повноти декларування податкових зобов'язань та правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за вересень 2011 року. У висновках вказаного акту зазначено, що згідно висновку спеціалістів відділу ГВПМ від 10.09.2012 № 1403/07-5023 аналіз інформації свідчить про відсутність на даний час у ТОВ «ГЕРМЕСОЙЛГРУП ЛТД» ознак фіктивності та про наявність ознак сумнівності факту реального здійснення господарської діяльності у вересні 2011 року. Керівник підприємства ОСОБА_6 в телефонній розмові підтвердив свою причетність до діяльності товариства.

З огляду на це, суд першої інстанції вірно вважав надані податковим органом нібито пояснення гр. ОСОБА_6 від 03.01.2012 неналежним доказом у справі.

Відомості з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів відносно гр. ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не можуть свідчити про те, що вказані особи не мають відношення до діяльності ТОВ «ГЕРМЕСОЙЛГРУП ЛТД».

Також встановлено, що і договір про надання послуг від 01.09.2011, акти виконаних робіт від 02.09.2011 і податкова накладна № 8 від 02.09.2011 від імені ТОВ «ГЕРМЕСОЙЛГРУП ЛТД» підписані директором ОСОБА_8

Згідно відомостей про платника податків - ТОВ «ГЕРМЕСОЙЛГРУП ЛТД» керівником товариства значиться ОСОБА_6, а ОСОБА_7 є засновником товариства.

З таких підстав, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що підписання засновником товариства ОСОБА_8 договору, актів виконаних робіт, податкової накладної не суперечить вимогам чинного законодавства і прямо не доводить протиправності таких дій вказаної особи, оскільки жодною стороною не доведено відсутність у ОСОБА_8, як засновника товариства, таких повноважень.

До того ж, в даному випадку не виключена ймовірність того, що ОСОБА_8, як засновник товариства, на певний час прийняв на себе керування товариством у зв'язку із хворобою, відпусткою, відрядженням тощо директора.

Також, в акті перевірки (арк. 8) податковий орган згідно п. 1, п. 5 ст. 203, п. 1, п.2 ст. 215, ст. 228 ЦК України прийшов до висновку про те, що правочин між ПП «Нік» та ТОВ «ГЕРМЕСОЙЛГРУП ЛТД» не мав мети настання реальних наслідків, а отже є нікчемним та такими, що не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Проте, аналізуючи вищевикладені норми ЦК України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі. Проте, статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо правочин не визнано судом недійсним. Тобто, зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Правочин може бути визнано недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом. Також нормами ЦК України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Зі змісту Акту вбачається, що відповідачем зроблений висновок про порушення контрагентом вимог ст. 203, ст. 215, ст. 228 ЦК України. Проте, відобразивши в Акті певні фактичні дані, не можна довести нікчемність правочину.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Відповідачем по справі не надано жодних доказів, які свідчили б про визнання укладених угод недійсними в судовому порядку.

Взагалі в акті перевірки відсутність реальності вчинення господарської діяльності пов'язується податковим органом з обставинами діяльності контрагента позивача, що є неприпустимим як за законодавством України так і міжнародними нормами.

Зокрема, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

В свою чергу Податковий кодекс України, не ставить право платника податку на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань зі сплати ними сум податку, дотримання правил ведення господарської діяльності тощо.

Чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес» АД проти Болгарії, які згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань…Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Натомість, відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент здійснення спірних операцій, далі - ПК України), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

При цьому, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Отже, Податковим кодексом встановлено вичерпний перелік документів (податкова накладна, митна декларація, товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ), на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи наявність у позивача податкової накладної, на підставі якої відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних робіт (послуг) були включені до податкового кредиту, приймаючи до уваги, що зазначена податкова накладна не визнана недійсною, будь-яких посилань щодо невідповідності порядку оформлення такої податкової накладної вимогам Податкового кодексу акт перевірки не містить, ПП «Нік» цілком правомірно включило суми податку на додану вартість по отриманим послугам до складу податкового кредиту, оскільки його право на податковий кредит підтверджується єдиним і належним, з точки зору діючого законодавства, доказом.

За таких підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що операція між ПП «Нік» та ТОВ «ГЕРМЕСОЙЛГРУП ЛТД» відбулася, що сторони і зафіксували шляхом складення первинної документації.

Отже, обставини, які стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, знаходяться поза межами вимог п п. 198.6 ст.198, п. 201.4 ст. 201 ПК України щодо умов виникнення у позивача права на податковий кредит, яке не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Відповідна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 22.10.2010 року.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновок податкового органу, викладений в акті перевірки від 16.12.2011 № 5185/23-08/32040369, про порушення ПП «Нік» вимог п. 198.6 ст.198, п. 201.4 ст. 201 ПК України є безпідставним та спростовується дослідженими під час розгляду справи доказами, а відповідно податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя № 0000022303 від 27.01.2012 року є протиправним.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 195, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2012 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Нік" до Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про скасування податкового повідомлення - рішення - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: С.М. Іванов

Суддя: С.В. Чабаненко

Суддя: А.В. Шлай