Ухвала суду № 40460686, 21.07.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

21 липня 2014 рокусправа № 811/2611/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова С.М.

суддів: Чабаненко С.В., Шлай А.В.,

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-закупівельного підприємства "ОіК" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельно-закупівельне підприємство "ОіК" звернулось в суд з адміністративним позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.03.2013 № 0000232240 та № 0000222240.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що відповідачем прийнято рішення, які є необґрунтованими та безпідставними, оскільки в ході перевірки відповідачем зроблено хибні висновки щодо неспрямованості господарський операцій, які фактично відбулися, на реальне настання правових наслідків.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2013 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області державної податкової служби від 14.03.2013 № 0000232240, яким товариству з обмеженою відповідальністю Торгівельно-закупівельне підприємство "ОіК" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 277733 грн., в тому числі основного зобов'язання на суму 245992 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 31741 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області державної податкової служби від 14.03.2013 № 0000222240, яким товариству з обмеженою відповідальністю Торгівельно-закупівельне підприємство "ОіК" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 222186 грн., в тому числі основного зобов'язання на суму 196793 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 25393 грн.

Вирішено питання про судові витрати по справі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість фактично здійснений та підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, що є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у поданій апеляційній скарзі відповідач, вказує на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що у відповідності до ч. 4 ст. 196 та ст. 41 КАС України не перешкоджає розгляду справи без фіксування судового засідання технічними засобами.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, у період з 12.02.2013 по 18.02.2013 посадовим особами відповідача проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість та доходів та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств по взаємовідносинах з ТОВ «Приват- Енерго» за період з 01.12.2010 по 31.01.2011, про що складено акт № 29/22-4/24144577 від 21.02.2013 (а.с. 9-31), на підставі якого відповідачем прийняті податкові повідомлення рішення № 0000232240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 277733 грн., в тому числі основного зобов'язання на суму 245992 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 31741 грн., а також № 0000222240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 222186 грн., в тому числі основного зобов'язання на суму 196793 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 25393 грн. (а.с. 9-10).

Позиція податкового органу про недійсність правочинів ґрунтується на висновках Акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Приват - Енерго» (а.с. 197-210).

Відповідно до пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94 № 334/94-ВР, в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, (в подальшому - закон України від 28.12.94 № 334/94-ВР), валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

До таких обмежень, згідно підпункту 5.3.1 вищевказаного Закону, віднесено включення до валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності та згідно підпункту 5.3.9 - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 статті 5 Закону України від 28.12.94 №334/94-ВР заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Правила ведення податкового обліку визначаються статтею 11 Закону України від 28.12.94 № 334/94-ВР, при цьому вказана стаття не містить будь-яких вимог до наявності документів, що підтверджують право на віднесення певних витрат до складу валових витрат.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.99 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України від 28.12.94 № 334/94-ВР, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно до п.п. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, до складу витрат підприємств можуть бути включені лише витрати, які підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, що відображають реальність господарської операції.

Судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ «Приват - Енерго» (постачальник) та позивачем (споживач) укладений договір на поставку природного газу № 234/ПГ від 03.05.2010 (а.с. 56-57).

Згідно умов договору постачальник передає газ споживачу на комерційних вузлах обліку газу, у кількості визначеній сторонами. Приймання і передача газу оформлюється актами приймання-передачі газу (а.с. 56-57).

Додатковою угодою № ПР/11 продовжена дія зазначеного договору до 31 грудня 2011 року (а.с. 58).

Також встановлено, що відповідно до договору № 15-70089/09 від 09.02.2009 та додаткової угоди № 4 від 01.12.2010 транспортування, одоризація, редукування і облік природного газу придбаного ТОВ ТЗП "ОІК" у ТОВ "Приват-Енерго" здійснювалося Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (філія "Управління магістральних газопроводів "Черкаситрансгаз"), що підтверджується реєстрами та актами приймання-передачі послуг з транспортування природного газу (а.с. 61-68, 49 -50, 52-55).

На підтвердження отримання та оплати природного газу позивачем надано акти прийому-передачі природного газу (а.с. 48, 51), акт звірки взаємних розрахунків (а.с. 84-86,93-103), платіжні доручення (а.с.145-153,155-161,180-191).

ТОВ «Приват - Енерго» виписані позивачу податкові накладні за грудень 2010 року на загальну суму ПДВ 101565,52 грн., за січень 2011 року на загальну суму ПДВ 95226,75 грн. (а.с. 46-47).

На підтвердження подальшої реалізації природного газу придбаного у ТОВ "Приват-Енерго" в матеріалах справи містяться фіскальні звіти, акти звірки взаємних розрахунків за 2010-2011 роки (а.с.91-103).

Отже, витрати понесені позивачем за господарськими операціями з ТОВ "Приват-Енерго" щодо придбання природного газу безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю ТОВ ТЗП "ОІК".

Відповідачем, ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано доказів факту відсутності реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ "Приват-Енерго", того що правочини укладені між ними порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави, чи наявності у вказаних осіб мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента.

Таким чином, на підставі комплексного аналізу встановлених обставин, колегія суддів вважає, що висновок відповідача про порушення позивачем пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9, ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в сумі 245992 грн., у т.ч. за 4 квартал 2010 року на суму 126958 грн., за 1 квартал 2011 року на суму 119034 грн., не знайшов свого підтвердження доказами наявних в матеріалах справи.

Крім того, на підставі акту перевірки 14.03.2013 відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення № 0000222240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 222186 грн., в тому числі основного зобов'язання на суму 196793 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 25393 грн.

На думку відповідача, позивачем занижено податок на додану вартість всього в розмірі 196793 грн., в т.ч. за грудень 2010 року на суму 101566 грн., за січень 2011 року на суму 95227 грн. в зв'язку із віднесенням до складу податкових зобов'язань та до податкового кредиту суми по нікчемним правочинам з ТОВ «Приват - Енерго».

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість"(чинного на час виникнення правовідносин) податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи -платника податку.

У відповідності до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

В силу приписів пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, (в редакції чинній на час виникнення податкового кредиту), право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Зареєстровані в якості платника податку на додану вартість особи отримують відповідне свідоцтво.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5 цієї статті встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп. 198.1. ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пп. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно пп. 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

ТОВ «Приват - Енерго» виписані позивачу податкові накладні за грудень 2010 року на загальну суму ПДВ 101565,52 грн., за січень 2011 року на загальну суму ПДВ 95226,75 грн., які відповідають вимогам податкового законодавства, чинного на час вчинення правовідносин, а також чинного на час винесення рішення, а саме вимогам ст. 201 Податкового кодексу України (а.с. 46-47).

Таким чином, суд першої інстанції, перевіривши відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України податкові повідомлення-рішення від 14.03.2013 № 0000232240, № 0000222240, прийшов до вірного висновку висновку щодо протиправності останніх.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 195, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-закупівельного підприємства "ОіК" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: С.М. Іванов

Суддя: С.В. Чабаненко

Суддя: А.В. Шлай