Ухвала суду № 40449313, 08.09.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №486/803/13-ц 08.09.2014 08.09.2014 08.09.2014

Провадження №22-ц/784/2485/14 Головуючий у І інстанції Франчук О.Д.

Категорія 19 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.

У Х В А Л А

іменем України

08 вересня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Серебрякової Т.В. та Кушнірової Т.Б.

із секретарем судового засідання - Свіщуком О.В.,

з участю:

представника позивача - Гончарук І.М.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 квітня 2013 року, ухваленого в цивільній справі за позовом державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» до ОСОБА_3 про стягнення витрат на підготовку фахівця, -

у с т а н о в и л а :

05 квітня 2013 року державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі ДП «НАЕК «Енергоатом») в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» пред'явило до ОСОБА_3 зазначений позов, який обґрунтувало наступним.

06 березня 2006 року державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» у простій письмовій формі уклало з Севастопольським національним університетом ядерної енергії та промисловості (далі - Університет) договір про підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації і рівня професіоналізації кадрів для атомної енергетики України (а.с. - 16-19).

За його умовами ДП «НАЕК «Енергоатом» доручав, а Університет приймав на себе зобов'язання з підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації і рівня професіоналізації кадрів для атомної енергетики України відповідно до доведеного до нього замовлення. Крім того, замовник брався здійснювати оплату послуг виконавця відповідно до затвердженого кошторису і взаємоузгодженого графіку фінансування.

В межах дії названого договору, 03 вересня 2007 року ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція», Севастопольський національний університет ядерної енергії та промисловості і ОСОБА_3 в простій письмовій формі уклали трьохсторонній договір № 1668/07-175-Ю про підготовку фахівця освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» за спеціальністю «електричні станції», термін дії якого встановлено до 31 серпня 2011 року (а.с. - 8-10).

За його умовами Університет (Виконавець) брався провести навчання ОСОБА_3 на денній формі навчання, ДП «НАЕК «Енергоатом» (Замовник) - його оплатити у розмірі вартості на конкретний рік відповідно до кошторису витрат на підготовку фахівців за певним освітньо-кваліфікаційним рівнем, а ОСОБА_3 (Особа) опановувати всіма видами професійної діяльності, передбаченими відповідними кваліфікаційними характеристиками, в тому числі, і щодо оцінки успішності; по закінченню підготовки за освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр» обов'язково пройти підготовку за освітньо-кваліфікаційним рівнем «спеціаліст» і відпрацювати не менше 4-рьох років у підрозділах державного підприємства.

У разі невиконання Особою взятих на себе обов'язків або його відрахування з університету, він протягом трьох років зобов'язаний повернути кошти, витрачені замовником на його навчання.

Крім того, сторони обумовили, що у разі зміни вартості навчання, вона проводиться за допомогою укладення додаткових договорів.

У подальшому сторони трьохстороннього договору уклали декілька додаткових угод до договору № 1668/07-175-Ю, якими встановили розмір оплати за навчання у 2008-2010 роках, зокрема, за додатковою угодою № 1 від 28 лютого 2008 року вартість навчання однієї особи в Університеті на 2008 рік визначили у 19 890 гривень 74 копійки; додатковою угодою № 2 від 01 січня 2009 року визначено, що вартість навчання на 2009 рік становитиме 20 819 гривень.

01 січня 2010 року ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція», Севастопольський національний університет ядерної енергії та промисловості і ОСОБА_3 в простій письмовій формі уклали трьохсторонній договір № 2-10-12-10 про підготовку бакалавра, яким (а.с. - 13-15) визначили вартість навчання на період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року у 10 505 гривень.

Взятий на себе обов'язок державне підприємство виконало у повному обсязі, сплативши Університету за навчання ОСОБА_3 51 900 гривень, і чекала від того належної договірної поведінки.

Проте ОСОБА_3 свою частину обов'язків за договором виконав неналежним чином, наслідком чого стало його переведення на повторне навчання на комерційну форму навчання, оформлене наказом по навчальному закладу від 24 вересня 2010 року № 1803/ок (а.с. - 50-51).

Посилаючись на порушення тим умови договору від 3 вересня 2007 року, не дотримання ним встановленого угодою рівня успішності та відмову відшкодувати позивачу витрати на його навчання, ДП «НАЕК «Енергоатом» просило суд стягнути з відповідача на свою користь 51 900 гривень на відшкодування витрат, понесених за підготовку фахівця.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 квітня 2013 року позов ДП «НАЕК «Енергоатом» задоволено у повному обсязі.

ОСОБА_3 подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просив його, змінити, зменшивши розмір відшкодування витрат підприємства на його навчання, оскільки в загальний розмір плати крім плати за навчання в Університеті, включено і плата на розвиток названого навчального закладу.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 13 листопада 2013 року рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 квітня 2013 року змінено, з ОСОБА_3 на користь ДП «НАЕК «Енергоатом» стягнуто 27 239 гривень на відшкодування витрат на підготовку фахівця та судові витрати.

За касаційною скаргою Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, своєю ухвалою від 16 липня 2014 року рішення апеляційного суду скасував і передав цивільну справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Проводячи такий розгляд, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 слід відхилити, оскаржене рішення суду 1 інстанції залишити без змін, оскільки суд постановив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Так, ухвалюючи рішення про задоволення позову Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», суд першої інстанції вважав доведеним факт, що сторони знаходилися у договірних відносинах, підставою виникнення яких є дійсний тристоронній договір № 1668/07-175-Ю від 03 вересня 2007 року про підготовку фахівця освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» за спеціальністю «електричні станції» та додаткові до нього договори. Позивач повністю виконав умови названих договорів, в той час як відповідач свого обов'язку не дотримався, у зв'язку з чим повинен у повному обсязі відшкодувати підприємству кошти витрачені на його навчання.

Оскільки він цього не робить у добровільному порядку, то їх слід стягнути за судовим рішенням.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області, в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом І інстанції, вважає їх, а також висновки, щодо результату вирішення справи вірними, обґрунтованими й законними.

Так, в силу ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Зокрема, цивільні права та обов'язки виникають із договорів та інших правочинів, зміст яких, відповідно до статей 203-204, 215 ЦК України, не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; вони вчинені у формі, встановленій законом, особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, за їх вільного волевиявлення і відповідно до їх внутрішньої волі і спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Недодержання виписаних вимог в прямо визначених законом випадках робить договір (правочин) нікчемним, а у разі відсутності такого зазначення - може тягнути його недійсність (у повному обсязі або окремої його частини) за судовим рішенням.

Якщо недійсність договору прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним - то він є правомірним і підлягає виконанню сторонами.

В силу ст.ст. 3, 627 ЦК України, договору притаманна така риса, як свобода договору. Поряд із справедливістю, добросовісністю і розумністю вона вважається вищою цінністю права, що забезпечує природне існування фізичної особи.

Свободу договору можна охарактеризувати як нормативно закріплену можливість особи здійснювати дії, вчинки на власний розсуд, не порушуючи при цьому свободу інших суб'єктів.

Зміст свободи договору в загальному розкривається у ст.627 ЦК України, яка з посиланням на ст.6 ЦК України встановлює співвідношення актів цивільного законодавства і договору. За ними, зміст названого принципу проявляється у свободі особи вільно вступати у договірні відносини; самостійно обирати контрагента та вид договору, який регулюватиме їх взаємні відносини; самостійно визначають умови (зміст) договору, структуру і вид договірного зв'язку.

Учасники договору можуть обрати договір, що передбачений законом (так звані поіменовані договори, які прямо передбачені в ЦК України або в іншому нормативному акті) договору, так і договір, не передбачений у законодавстві (непойменований), проте породжує права та обов'язки його учасників.

За ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Такі суттєві умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.

Істотні умови відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором. Якщо сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, які визнані такими законом або необхідні для даного виду, то договір вважається укладеним і набуває обов'язкової сили для сторін.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надавати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності на платній основі, якщо інше не передбачено договором.

Істотними умовами договору про надання послуг слід вважати:

· предмет - опис послуги, яка надається;

· плата (розмір, строки оплати, порядок оплати) - якщо договір є оплатним;

· термін дії договору;

· виконавця договору - особисто чи з можливістю передачі цього обов'язку третій особі;

· відповідальність сторін у разі невиконання або неналежного виконання договору;

· умови дострокового розірвання договору.

В залежності від кількості учасників договору і характеру прав та обов'язків, які лежать на них, договори бувають одно-, дво- і багатосторонні.

Одночасно слід зазначити, що договір є підставою виникнення договірного зобов'язання - під яким, відповідно до ст. 509 ЦК України, слід розуміти правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу ст. 525-526, ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов зобов'язання і вимогами закону, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або іншими звичайно застосовуваними вимогами". Принцип належного виконання припускає, що зобов'язання має бути виконане належними суб'єктами, в належному місці, в належний час, належним предметом і належним чином.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушення зобов'язання тягне за собою певні правові наслідки.

Під порушенням зобов'язання слід розуміти такий протиправний вплив з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення чи взагалі ліквідації. Порушенням зобов'язання є його невиконання і неналежне виконання. Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, або не утримуються від певних дій, хоча за змістом зобов'язання могли утримуватися від їх вчинення.

За ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, чи розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків і моральної шкоди.

При цьому, відповідно до ст.ст. 622, 625 ЦК України боржник, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вирішуючи спори даної категорії суди повинні беззастережно дотримуватися положень чинного цивільно-процесуального законодавства.

Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із загальних засад цивільного судочинства про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Відмова від такого права є недійсною.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета та підстав спору на власний розсуд.

Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.

В силу ст. ст. 10, 59, 60, 213 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" рішення суду у цивільні справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому воно ухвалюється.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 58 - 59, ч.3 ст. 61, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Для цього він досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

При цьому, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції виходить з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 307 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 308-311 ЦПК України, і повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Як результат розгляду, апеляційний суд визначає підстави перегляду судового рішення, і відповідно до наданих йому повноважень формулює резолютивну частину своєї ухвали чи рішення.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржене рішення районного суду у повній мірі відповідає виписаному вище, а тому є законним та обґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи, 3 вересня 2007 року між ДП «НАЕК «Енергоатом», Університетом та ОСОБА_3 було укладено договір № 1668/07-175-Ю про підготовку фахівця освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» за спеціальністю «електричні станції» (а. с. 8 - 10). Зазначеним договором встановлено, що термін навчання становить 4 роки.

Вищезазначений договір було укладено на підставі договору від 6 березня 2006 року № 1668/07- НАЕК, відповідно до умов якого позивач доручив Університету здійснювати підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації та рівня професіоналізації кадрів атомної енергетики (а. с. 16 -19).

Умовами договору від 3 вересня 2007 року № 1668/07-175-Ю встановлено, що навчання відповідача оплачує ДП «НАЕК «Енергоатом», порядок розрахунків за навчання встановлюється основним договором від 6 березня 2006 року № 1668/07-НАЕК (п. 1.4 договору).

У свою чергу відповідач, відповідно до умов договору від 3 вересня 2007 року № 1668/07-175-Ю зобов'язувався опанувати всі види професійної діяльності, передбачені відповідними кваліфікаційними характеристиками спеціальності, та своєчасно здавати заліки і іспити не нижче встановленого пунктом 4.2 договору рівня успішності та відшкодувати ДП «НАЕК «Енергоатом» вартість навчання, зокрема у випадку порушення або невиконання умов договору, що призвело до неукладання з ним договору про підготовку фахівця за освітньо-кваліфікаційним рівнем «спеціаліст», та у випадку розірвання договору на підставі недотримання відповідачем успішності згідно із п. 4.2 договору (а. с. 9).

28 лютого 2008 року та 1 вересня 2009 року між ДП «НАЕК «Енергоатом», Університетом та ОСОБА_3 було укладено додаткові угоди, згідно з якими сторони угод визначили вартість навчання на 2007-2009 роки (а. с. 11 - 12).

1 січня 2010 року між сторонами вищезазначених правочинів було укладено договір № 2-10-12-10, згідно з яким була встановлена вартість послуг на підготовку фахівця на період з 1 січня по 31 грудня 2010 року (а. с. 13 - 15). Відповідно до пункту 5.1 зазначеного договору відповідач зобов'язувався повністю відшкодувати ДП «НАЕК «Енергоатом» витрати, понесені ним на підготовку фахівця за весь час навчання відповідно до договору від 3 вересня 2007 року № 1668/07-175-Ю та цього договору, зокрема у випадку невиконання зобов'язань щодо дотримання при навчанні встановленого договором рівня успішності.

Із розрахунку витрат на підготовку курсанта ОСОБА_3 від 28 березня 2011 року вбачається, що за період з 1 вересня 2007 року по 31 серпня 2010 року ДП «НАЕК «Енергоатом» сплатило Університету 51 900 грн, з яких витрати на навчання становлять 27 239 гривень, витрати на оновлення матеріальної бази та оновлення Університету - 24 661 гривень (а. с. 52 - 53).

Наказом № 1803/к від 24 вересня 2010 року позивача було переведено на повторне навчання на комерційній основі. Рішенням комісії по укладенню договорів зі студентами СНУЯЕтаП від 24 вересня 2010 року Протокол № 2 постановлено виключити із квоти підприємства з 1 серпня 2010 року за результатами успішності за 2009-2010 навчальний рік 25 студентів, у тому числі і ОСОБА_3, у зв'язку і невиконанням трьохсторонніх договорів про підготовку бакалавра в Університеті.

Враховуючи, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань відповідно до укладених угод щодо дотримання середнього показника успішності на третьому курсі Університету, із ним не було укладено договір про його підготовку як фахівця за освітньо-кваліфікаційним рівнем «спеціаліст» за підсумками закінчення третього курсу, то він повинен був повернути витрачені позивачем на його навчання гроші.

Оскільки він цього не зробив, то їх слід стягнути за судовим рішенням.

Оскільки цього ж, з таких же мотивів дійшов і районний суд, то підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Стосовно твердження особи, яка подала апеляційну скаргу про те, що до стягнення належить грошова сума, витрачена безпосередньо на навчання, то воно не може братися до уваги, оскільки воно суперечить умовам укладеного сторонами договору, принципам та нормам цивільного законодавства про свободу договору і про належне його виконання.

Як вбачається з п. 3.1.2. договору від 06 березня 2006 року, укладеному державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» з Севастопольським національним університетом ядерної енергії та промисловості про підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації і рівня професіоналізації кадрів для атомної енергетики України і п.1.2. трьохстороннього договору № 1668/07-175-Ю про підготовку фахівця освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» за спеціальністю «електричні станції» оплата за навчання фахівця здійснюється відповідно до затвердженого кошторису на відповідний рік і взаємоузгодженого графіку фінансування підготовки фахівців (а.с. - 8, 18).

Відповідно до ксерокопій кошторисів на 2007-2010 та розрахунку вартості послуг за 207-2010 роки (а.с. - 32, 44,49), до вартості послуг з навчання фахівця входять витрати не тільки на безпосередньо навчання, а також і затрати університету з програми його розвитку, а тому і вони підлягають стягненню з відповідача.

Іншого відповідач належними та допустимими доказами не довів, хоча то є його процесуальним обов'язком.

Що ж до тверджень особи, яка подала апеляційну скаргу, про наявність процесуальних порушень при розгляді судом даної цивільної справи, то вони не можуть слугувати скасуванню оскарженого рішення, оскільки більша частина з них не має підтвердження, а ті ж, що мають місце, носять формальний характер і не вплинули на результат вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: