Постанова № 40447993, 26.08.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 серпня 2014 року № 826/8415/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Соколової О.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Приватного підприємства "Ніда+"

до

Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про

скасування податкових-повідомлень-рішень від 10.02.2014

встановив:

Приватне підприємство «Ніда+» (далі – позивач, ПП «Ніда+») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі – відповідач) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.02.2014 №0000732210 та №0000722210.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі ГУ Мнідоходів у місті Києві на підставі хибних висновків акту перевірки від 15.01.2014 №93/26-51-22-01/37018170 щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Айсіпі», прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.02.2014 №0000732210 та №0000722210, які позивач вважає необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню.

У судовому засіданні позивач надав пояснення аналогічні викладеним в адміністративному позові та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином. До суду не надав клопотань про відкладення розгляду справи.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача на підставі наявних у справі доказів.

Керуючись ч.6 ст.128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд вирішив розглядати справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір по суті суд виходив з наступного.

кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Позивач – Приватне підприємство «Ніда+», зареєстровано як юридичну особу Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією від 09.03.2010 №10651020000013183, ідентифікаційний код юридичної особи 37018170, відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи №343966. (а.с.153) Згідно довідки АА « 343751 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України до видів діяльності ПП «Ніда+» за КВЕД відносяться оптова торгівля будівельних матеріалів, виробництво пластмас у первинних формах, виробництво плит, штаби, труб та профілів з пластмас, виробництво тари з пластмас, виробництво будівельних виробів з пластмас, оптова торгівля машинами та устаткуванням для добувної промисловості та будівництва. (а.с.154)

На час розгляду справи ПП «Ніда+» зареєстроване як платник податку на додану вартість з 08.04.2010 року (індивідуальний податковий номер370181726510), про що свідчить свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №100278516. (а.с.155)

Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну невиїзну перевірку ПП «Ніда+» з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Айсіпі» та складено акт перевірки від 15.01.2014 №93/26-51-22-01/37018170.

Відповідно до висновків акту перевіркою встановлено порушення ПП «Ніда+»:

- ст..134, пп.138.1.1 п.138.1 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 33250,00 грн.,

- п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 31667,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 10.02.2014 року №0000732210, яким збільшено податок на додану вартість на загальну суму в розмірі 39583,75 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 31667,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 7916,75грн.;

- від 10.02.2014 року №0000722210, яким збільшено податок на прибуток на загальну суму в розмірі 41562,50 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі33250,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 8312,50 грн.

Проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 67 Конституції України платники податків повинні сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законами терміни.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається із акту перевірки Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві висновки щодо порушення позивачем приписів Податкового кодексу України зроблено з огляду на встановлення здійснення операцій між ПП «Ніда+» та спірним контрагентом з метою штучного формування податкового кредиту та валових витрат, за відсутності факту реальності господарських операцій.

Відповідачем на спростування господарських операцій, здійснених між позивачем та спірним контрагентом вказано на висновки акту ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів від 03.06.2013 №1726/2240/38123927 Про неможливість проведення зустрічної звірки. Згідно з актом встановлено, що у ТОВ «Айсіпі» відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основні кошти, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, неможливість реального здійснення контрагентами-постачальниками господарських операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг.

При цьому суд зазначає, що жодних первинних документів по господарським взаємовідносинам цього товариства із контрагентами, як вбачається із названого акту перевірки, органом державної податкової служби не досліджувалось.

Окрім того, під час перевірки спірних контрагентів податковими перевіряючими не перевірявся зміст правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом, жодних доказів нікчемності правочинів, вчинених ними, суду не надано.

Суд звертає увагу, що для висновків щодо нікчемності правочинів між позивачем та спірними контрагентами необхідно встановити наявність у платника податку при вчиненні таких зобов’язань мети, суперечної інтересам держави та суспільства. Про наявність такої мети у платника податку не можуть свідчити лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування будь-ким з постачальників товару у ланцюгу постачання.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит та віднесення сум, понесених витрат, до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 23.02.2012 №К/9991/40332/11, від 23.04.2012 №К/9991/26905/12.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), “Булвес” АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Крім того, чинне законодавство не покладає на платника податків обов’язку перевіряти безпосередньо контрагента на предмет виконання тим вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування та/або формувати об’єкт оподаткування податком на прибуток.

Також, відповідачем не було надано суду доказів щодо невизначення контрагентом позивача ТОВ “Айсіпі” сум податкових зобов’язань по правовідносинах із позивачем для сплати до Державного бюджету, а відповідно жодними допустимими доказами не було доведено суду, що за наслідками таких правовідносин позивача із ТОВ “Айсіпі” було завдано шкоди Державному бюджету.

З матеріалів справи судом встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ «Айсіпі» (виконавець) укладено договір про надання поліграфічних послуг від 01.06.2012 №01/06-12, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов’язання підготувати до друку і надрукувати таку поліграфічну продукцію та виконати доставку замовлення до офісу замовника, назва, кількість та формат поліграфічної продукції наведено у специфікації до договору. (а.с.16)

Також між сторонами укладено договір від 01.06.2012 №02/06-12, додаток до нього від 01.06.2012, з якого вбачається, що спірний контрагент зобов’язується розповсюдити рекламно-інформаційну продукції.

До договорів надано акти здачі-прийняття робіт, податкові накладні, виписки з банку та примірники надрукованої поліграфічної продукції.

Посилання відповідача в акті перевірки на те, що такий контрагент позивача ТОВ “Айсіпі” фактично не міг здійснювати поставку товару не відповідають дійсності та не підтверджуються допустимими доказами по справі, оскільки в даному випадку, як підтверджується наявними матеріалами справи, такий товар не був великогабаритним (листівки, каталоги), а тому дані послуги ліцензованих вантажних перевізників в такому випадку не потребувалися та складські приміщення не обов'язкові.

Враховуючи викладене, та зважаючи на наявні у справі докази, суд вважає, що позивачем було доведено реальність здійснення господарських операцій із контрагентом ТОВ “Айсіпі”, що в подальшому були використані позивачем у своїй господарській діяльності, та рух активів у процесі здійснення зазначених господарських операцій підтверджується наявними матеріалами справи, а відповідно зазначені суми ПДВ, сплачені по правовідносинах із ТОВ “Айсіпі”, були правомірно віднесені позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ у перевіряємому періоді на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

В свою чергу, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та спірним контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.02.2014 №0000732210 та №0000722210 підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, доводи відповідача про нікчемність правочинів з спірними контрагентами не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Таким чином, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ПП «Ніда+».

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Крім того, суд бере до уваги роз’яснення Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 року №2135/11/13-11.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Позов Приватного підприємства «Ніда+» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.02.2014 №0000732210 та №0000722210 – задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 10.02.2014 №0000732210 та №0000722210.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунків суб’єкта владних повноважень Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на користь Приватного підприємства «Ніда+» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1827 грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А. Соколова