Рішення № 40446022, 30.07.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 641/13488/13-ц Головуючий І інстанції - Онопко Н.Ю.

Провадження: 22-ц/790/5212/14 Головуючий ІІ інстанції - Бездітко В.М.

Категорія: трудові

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді - Бездітка В.М.,

суддів колегії - Коровіна С.Г., Довгаль А.П.,

при секретарі - Сашко Я.С.,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційними скаргами Державного підприємства Міністерства оборони України «Харківське управління начальника робіт», Міністерства оборони України на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України «Харківське управління начальника робіт» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА :

У грудні 2013 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що він працював на посаді начальника ДП МОУ «ХУНР» з 12.05.2000 року по 15.11.2013 року.

10.09.2013 року згідно наказу Міністра оборони України № 34-ДП від 10.09.2013 року він був звільнений на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а також у зв'язку з закінченням терміну дії контракту.

Про існування наказу про звільнення йому стало відомо лише 15.11.2013 року, під час ознайомлення з наказом Міністра оборони України № 39-ДП від 15.11.2013 року, щодо призначення Пашиніна Р.П. тимчасово виконуючим обов'язки начальника ДП МОУ «ХУНР», що вказує на грубе порушення вимог ст. 47 КЗпП України з боку відповідача, стосовно обов'язкового ознайомлення з наказом про звільнення з роботи, видачу його копії у день звільнення з роботи. Будучи не обізнаним про існування наказу про його звільнення, він до 15.11.2013 року продовжував трудову діяльність, виконуючи обов'язки начальника вищевказаного підприємства.

Зазначав, що з 09.09.2013 року по 02.10.2013 року він проходив амбулаторне та стаціонарне лікування, що підтверджує виписка із лікарні. Вважає, що відповідач порушив вимоги ст. 40 КЗпП України, звільнивши його під час тимчасової непрацездатності.

Посилаючись на положення ст. 23 ЦК України та ст. 237-1 КЗпП України зазначав, що йому було завдано моральну шкоду, яка виразилася в моральних стражданнях, втраті нормальних життєвих зв'язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, відсутності матеріальної можливості забезпечити власну родину, поширенні відповідачем неправдивих відомостей що негативно вплинуло на його ділову репутацію.

У зв'язку з наведеним просив поновити його на роботі на посаді начальника ДПМОУ «ХУНР», стягнути з ДП МОУ «ХУНР» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 листопада 2013 року до дня поновлення на роботі, стягнути солідарно з МОУ та ДП МОУ «ХУНР» на його користь компенсацію за заподіяну моральну шкоду в розмірі 15 000 грн.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 червня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника ДП МОУ «Харківське управління начальника робіт». Стягнуто з ДП МОУ «Харківське управління начальника робіт» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 59 999 грн. 15 коп., на відшкодування моральної шкоди 1 000 грн. В інший частині в задоволенні позову - відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ДП МОУ «Харківське управління начальника робіт» та Міністерство оборони України подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_3 із вказанням підстав звільнення за п. 8 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з закінченням терміну дії контракту, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування скарг зазначають, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом без поважних причин, оскільки з наказом про звільнення він був ознайомлений 19 вересня 2013 року. Вказують на те, ще наказ про звільнення позивача виданий у зв'язку з закінченням терміну дії контракту, а отже бажання на продовження дії контракту МОУ не виявило, що свідчить про відсутність підстав вважати продовженою дію даного контракту та про відсутність підстав вважати продовженим виконання позивачем своїх трудових обов'язків до 15.11.2013 року. Вважають, що з боку МОУ звільнення позивача у зв'язку з закінченням терміну дії контракту проведено законно і обґрунтовано, однак МОУ невірно надало юридичну кваліфікацію звільненню позивача, помилково застосувавши п. 1 ст. 40 КЗпП України. Відтак, зазначена в наказі підстава звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України підлягає зміні на п. 8 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з закінченням терміну дії контракту.Також позивач жодними належними та допустимими доказами не довів заподіяну йому з боку МОУ моральну шкоду. Також суд не врахував, що позивач з наказом про своє звільнення був ознайомлений 19.09.2013 року, коли не був на лікарняному, а знаходився на робочому місці і за цей день отримав заробітну плату. Від отримання копії наказу про звільнення позивач відмовився. Фактично, починаючи з 19.09.2013р. всі дії позивача, як керівника підприємства, були неправомірними. Відповідно, він без поважних причин пропустив строк звернення до суду.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 21 КЗпП України трудовий договір- це індивідуальна угода між працівником і роботодавцем. Контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватись угодою сторін.

Статтею 23 КЗпП України визначено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Згідно із ст. 39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові зідносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч. 2 ст. 47 КЗпП України у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

По справі встановлено, що ОСОБА_3 та ДП МОУ «ХУНР» перебували у трудових відносинах.

Наказом Міністра оборони України № 222 від 19.07.2003 року ОСОБА_3 був призначений на посаду начальника ДП МОУ «ХУНР» /а.с. 9/.

На підставі зазначеного наказу між МОУ, як органом управління майном, та ОСОБА_3, як керівником було укладено контракт від 19.07.2003 року.

Відповідно до пункту 1.2 контракту, на підставі контракту виникають трудові відносини між керівником та органом управління майном цього підприємства.

Відповідно до п. 5.2 контракту він припиняється: після закінчення терміну дії контракту; за згодою сторін; до закінчення терміну дії у випадках, передбачених в п. 5.3 та 5.4 цього контракту; з інших підстав, передбачених законодавством та цим контактом.

Згідно до п. 5.6 за два місяці до закінчення терміну дії контракт може бути за згодою сторін продовжено або укладено на новий термін.

В п. 6.1 вказаного контракту зазначено, цей контракт діє з 19.07.2003 року по 18.07.2004 року /а.с. 10-14/.

Наказом Міністра оборони України № 34-ДП від 10.09.2013 року позивач був звільнений з займаної посади за п. 1 ст.40 КЗпП України у зв'язку з закінченням терміну дії контракту та відповідно до п. 6 Положення про порядок укладення контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при прийманні на роботу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1993 року №203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» /а.с. 47/.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача з посади начальника ДП МОУ «ХУНР» відбулося з порушенням норм діючого законодавства та вважав за необхідне поновити ОСОБА_3 на роботі та стягнути з ДП МОУ «ХУНР» на користь останнього середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 59999,15 грн. та моральну шкоду у розмірі 1000 грн.

Проте з такими висновками суду першої інстанції в повному обсязі погодитися не можна.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до акту від 19.09.2013 року позивач шляхом проголошення йому наказу, був ознайомлений із наказом Міністра оборони України № 34 ДП від 10.09.2013 року за змістом якого позивача було звільнено з посади начальника ДП МОУ «ХУНР», отримати копію наказу позивач відмовився. Згідно п. 6.2 Статуту ДП МОУ «ХУНР» «Призначення керівника Підприємства здійснюється Міністерством оборони України в порядку і згідно з законодавством України», а відповідно і звільнення керівника підприємства може здійснювати тільки МОУ. Згідно табелю обліку робочого часу, 19.09.2013 року у ОСОБА_3 був робочий день. Відповідно, останній не знаходився на амбулаторному або стаціонарному лікуванні.

Таким чином, позивач був обізнаний про прийняття МОУ наказу № 34 ДП від 10.09.2013 року, за яким його було звільнено із посади начальника ДП МОУ «ХУНР» - 19.09.2013 року, а не 15.11.2013 року.

За таких обставин, позивачем пропущено місячний строк звернення до суду з позовом, так як він звернувся до суду з позовом 04 грудня 2013 року, а з наказом про своє звільнення позивач фактично ознайомився 19.09.2013 року.

Ніяких поважних причин для поновлення строку на звернення до суду позивач не зазначив.

За таких обставин судова колегія приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Судова колегія враховує, що позивач на день звільнення фактично працював по безстроковому трудовому договору, отже звільнення його у зв'язку з закінченням терміну дії контракту не буде відповідати вимогам чинного законодавства, тому апеляційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

Як позивач у відповідності з діючим законодавством та в установлений законом строк, так і відповідач - Міністерство оборони України шляхом видання відповідних наказів мають змогу вирішити питання відносно формулювання підстав звільнення. Стосовно заподіяння позивачу моральної шкоди, докази на підтвердження позову в цій частині у справі відсутні. Тому рішення суду і в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги Державного підприємства Міністерства оборони України «Харківське управління начальника робіт», Міністерства оборони України задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 червня 2014 рокускасувати і ухвалити нове рішення. У позові ОСОБА_3 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. Рішення може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий суддя -

Судді колегії -