Ухвала суду № 40426372, 03.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2014 року м. Київ К/800/51469/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Вербицької О.В., Приходько І.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25.07.2013 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2013 року

у справі № 817/1590/13-а

за позовом приватної виробничо-комерційної фірми «Фіалка» (далі - позивач, ПВКФ «Фіалка»)

до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Рівненському районі)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ПВКФ «Фіалка» звернулось у листопаді 2011 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Рівненському районі про скасування податкових повідомлень-рішень від 04.08.2011 року № 0000992351 та № 0000982351.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 25.07.2013 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2013 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ПВКФ «Фіалка» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства в період з 01.07.2008 року по 31.03.2011 року, за результатами якої складено акт від 21.07.2011 року № 498/90/23-141/30207687, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: пп. 4.1.6. п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 року, в результаті чого донараховано податок на прибуток в сумі 356 260,00 гривень; пп. 7.4.1 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого донараховано податок на додану вартість в сумі 257 508,00 гривень; ст. ст. 3, 4, 6, 8, 19, 20, 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та ст. ст. 163, 164, 167-169 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до не утримання та не перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб в сумі 1150,09 гривень.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.08.2011 року: № 0000992351, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 356 260,00 гривень та за штрафними санкціями в розмірі 89 065,00 гривень; № 0000982351, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 257 508,00 гривень та за штрафними санкціями в розмірі 64 377,00 гривень.

Дані рішення оскаржувались підприємством в адміністративному порядку до ДПА в Рівненській області та до ДПС України.

Рішенням ДПА в Рівненській області «Про результати розгляду скарги» від 10.10.2011 року № 20457/24-16/411 та рішенням ДПС України від 14.11.2011 року № 5431/6/10-2115 податкові повідомлення-рішення ДПІ в Рівненському районі від 04.08.2011 року № 0000982351 та № 0000992351 залишено без змін, а скарги без задоволення.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 04.08.2011 року № 0000992351, судами попередніх інстанцій при дослідженні висновків акту перевірки від 21.07.2011 року № 498/90/23-141/30207687 встановлено, що податковий орган дійшов висновку про завищення позивачем валових витрат, за результатами аналізу господарських операцій останнього з ПП «Агрофірма «Киянин», ТОВ «Голфін компані» та ТОВ «Промоптторг-1».

Стосовно висновків податкового органу про те, що в порушення пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ПВКФ «Фіалка» не збільшило валових доходів на суму 75 000,00 гривень, у тому числі податок на додану вартість, оприбуткованого у попередніх періодах, але не оплаченого товару, термін позовної давності з оплати якого минув у І-му кварталі 2009 року, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо їх безпідставності, які зазначили наступне.

Відповідно до пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності є безповоротною фінансовою допомогою.

Згідно з пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» така сума заборгованості повинна включатися до валового доходу.

Порядок врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості регламентувався п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», однак останнім не встановлено обов'язку платника податків, що проводить списання простроченої кредиторської заборгованості, за таких обставин (у зв'язку із спливом термін позовної давності) проводити коригування раніше цілком правомірно за першою подією сформованих валових витрат.

Згідно з пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до договору від 01.05.2005 року № ДГ-0000319 у березні 2006 року ПП «Агрофірма «Киянин» надано позивачу рекламні послуги на суму 75 000,00 гривень, у тому числі податок на додану вартість - 12 500,00 гривень, що підтверджується дослідженим судами та наявним у матеріалах справи актом прийому-передачі виконаних робіт від 31.03.2006 року.

Як свідчать матеріали справи, оплата за отримані від ПП «Агрофірма «Киянин» рекламні послуги в сумі 75 000,00 гривень станом на 31.03.2009 року позивачем не провела та обліковується і станом на 31.03.2011 року (останній день періоду що перевірявся).

Разом з тим, судами встановлено, що будь-яких зауважень щодо фактичного використання вказаних послуг в господарській діяльності підприємства, чи не підтвердження первинними документами факту надання вказаних послуг акт перевірки не містить.

У зв'язку з чим, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо відсутності у податкового органу підстав для висновку про завищення позивачем валових витрат на суму 75 000,00 гривень.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги посилання відповідача на лист ДПА України «Про відображення у податковому обліку заборгованості по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності» від 07.06.2006 року № 10751/7/15-0317, оскільки зазначений лист не має сили правового акту та містить роз'яснення, які покладають на платника податків обов'язки, не передбачені нормами законів про оподаткування.

Та, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, запропонований податковим органом порядок обліку операцій по списанню кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності, фактично покладає на платника податків подвійний тягар, позаяк, як збільшення валових доходів, так і зменшення валових витрат, веде до збільшення об'єкта оподаткування, а оскільки це здійснюється за однією і тією ж операцією, то це приводить до її подвійного оподаткування.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що облік у позивача кредиторської заборгованості перед ПП «Агрофірма «Киянин» з датою виникнення заборгованості 31.03.2006 року свідчить про те, що валові витрати по операціям з вказаним контрагентом були визначені за першою подією - оприбуткування товарів (робіт, послуг), що в повній мірі відповідає вимогам пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 25.12.2007 року між позивачем та ПП «Агрофірма «Киянин» укладено договір про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань, згідно пп. 1.1 якого, ПП «Агрофірма «Киянин» надає позивачу розстрочення (відстрочення) сплати грошових зобов'язань на загальну суму 75 000,00 гривень строком з 25.12.2007 року по 25.12.2012 року, при цьому, станом на момент розгляду справи вказана заборгованість оплачена позивачем у повному обсязі, що підтверджується дослідженими судами та наявними у матеріалах справи копіями касових ордерів.

За наведеного вище, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що враховуючи наявність вищезазначеного договору та факт повної оплати боргу за надані рекламні послуги, у позивача відсутні підстави для збільшення валових доходів на суму 75 000,00 грн.

Колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості висновків податкового органу про те, що позивачем зайво віднесено до складу валових витрат за четвертий квартал 2008 року витрати в сумі 620 000,00 гривень по взаємовідносинам з ТОВ «Голдфін компані» щодо отримання послуг, які не підтверджені документально та без підтвердження їхнього використання у господарській діяльності, з наступних підстав.

Приписами п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до абз.4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Голдфін компані» укладено договір про надання інформаційних (консультаційних) та маркетингових послуг від 02.01.2008 року, на підставі якого у жовтні-грудні 2008 року контрагентом позивача надано відповідні послуги на загальну суму, з урахуванням податку на додану вартість, 744 000,00 гривень, у зв'язку з чим ТОВ «Голдфін компані» виписало податкові накладні, наявні в матеріалах справи та досліджені судами.

Розрахунки з ТОВ «Голдфін компані» за надані послуги позивачем здійснено у вексельній формі, що підтверджується дослідженою судами та наявною в матеріалах справи копією простого векселя від 29.12.2008 року серії АА 169301.

Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи належним чином завірені копії актів здачі-приймання робіт (надання послуг), з яких слідує, що представники ПВКФ «Фіалка» з одного боку та представник ТОВ «Голдфін компані» з іншого боку, склали ці акти про те, що виконавцем були надані маркетингові та інформаційні послуги на відповідну суму.

При дослідженні зазначених актів судами встановлено, що останні складені відповідно до вимог частин 2, 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та є первинними бухгалтерськими документами, що підтверджують отримання вищенаведених послуг та використання їх у господарській діяльності позивача.

Разом з тим, судами встановлено, що звітом ТОВ «Голдфін компані» від 31.12.2008 року про надання інформаційних (консультаційних та маркетингових) послуг ПВКФ «Фіалка», підтверджено отримання вищенаведених послуг та використання їх позивачем у господарській діяльності.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судами, вартість отриманих від ТОВ «Голдфін компані» послуг в загальній сумі 620 000,01 гривень віднесено позивачем до складу валових витрат Декларації про прибуток підприємства, в тому числі за 2008 рік по рядку 04.1 «витрати на придбання товарів (робіт, послуг)» в сумі 620 000,01 гривень (VІ квартал 2008 року - 620 000,01 гривень. При цьому, в бухгалтерському обліку позивача дані операції відображено наступними бухгалтерськими проводками: Дт 91 - Кт 631 та Дт 631 - Кт 511. Також, судами встановлено, що станом на 31.03.2011 року сальдо взаєморозрахунків між позивачем та ТОВ «Голдфін компані» по рах. 631 становить 0,00 гривень.

Доводи податкового органу, викладені в акті перевірки, щодо ненадання позивачем будь-яких первинних документів (окрім податкових накладних), які могли б підтвердити отримання вищенаведених послуг та використання їх у господарській діяльності підприємства, а саме для перевірки не надано актів здачі-приймання виконаних робіт, які являються обов'язковою умовою пп. 7.1 договору, та є єдиним документальним підтвердженням використання даних послуг у власній господарській діяльності ПВКФ «Фіалка», колегія суддів касаційної інстанції вважає безпідставними, оскільки вони в повній мірі спростовані судами попередніх інстанцій при дослідженні у судовому засіданні належних та допустимих доказів: копій актів здачі-приймання робіт (надання послуг), показань свідка ОСОБА_4 та наявними в матеріалах справи копіями скарг.

Зокрема, судами встановлено, що з тексту скарг 15.08.2011 року на адресу ДПА Рівненської області та від 21.10.2011 року на адресу ДПС України вбачається посилання позивача на долучені первинні документи до скарг, на відсутність яких посилається податковий орган. При цьому, вказана обставина підтверджується копією долученого до скарги, адресованої ДПС України, опису вкладення з відміткою відділення поштового зв'язку від 21.10.2012 року, наявного у матеріалах справи, що підтверджує наявність вказаних документів у позивача на час проведення перевірки.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вищезазначені валові витрати за VІ квартал 2008 року сформовано позивачем відповідно до норм чинного законодавства.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості висновків податкового органу про завищення позивачем валових витрат по господарських операціях із ТОВ «Промоптторг-1» з постачання вугілля різних сортів, які непідтверджені документально та не підтверджено фактичне використання придбаних товарів в господарській діяльності, з наступних мотивів.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у липні 2010 року позивачем проведено взаєморозрахунки із ТОВ «Промоптторг-1» за поставлене останнім вугілля різних сортів на суму 801 048,00 гривень, у тому числі податок на додану вартість в розмірі 133 508,10 гривень.

При дослідженні, долучених позивачем до матеріалів справи первинних документів, видаткових та податкових накладних продавця, видаткових та податкових накладних позивача, копій платіжних доручень по оплаті та виписок з банку, а також договорів, по яких позивачем здійснювалась закупівля та продаж вугілля, судами попередніх інстанцій встановлено реальний характер зазначених операцій, їх зв'язок з господарською діяльністю позивача та участь в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, фактичне постачання вугілля підтверджується договором від 12.07.2010 року, перелік якого зазначається позивачем в замовленнях на постачання, згідно умов якого, вартість транспортних послуг входить в вартість товару.

На виконання зазначеного договору в липні 2010 року ТОВ «Промоптторг-1» здійснено поставку вугілля на загальну суму 801 043,60 гривні, з урахуванням податку на додану вартість, на підставі чого виписало видаткову та податкову накладні, які наявні у матеріалах справи.

Згідно наявних у матеріалах справи платіжних доручень, позивачем підтверджено часткову оплату за отримане згідно вищезазначеного договору вугілля в сумі 370 000,00 гривень.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено використання в господарській діяльності вказаного вугілля, оскільки у власності позивача наявні такі основні засоби, як під'їзні колії, площадки для сипучих матеріалів, складські приміщення та козловий кран.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судами, в подальшому придбане вугілля реалізовано відділу освіти Корецької РДА, що підтверджується наявними у матеріалах справи та дослідженими судами договором від 30.08.2010 року на постачання вугілля, укладеного між останнім та позивачем, копіями накладних.

Крім того, судами встановлено, що вказане вугілля реалізовувалось позивачем ТОВ «Євроклас Захід», ПП ОСОБА_5, на підтвердження транспортування якого позивачем долучено до матеріалів справи досліджені судами акти здачі-прийняття робіт, що підтверджують факт надання послуг транспортування приватним підприємцем Демедюком.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій при дослідженні видаткових та податкових накладних, договорів поставки, документів на транспортування автомобільним транспортом, актів здачі-приймання робіт, в повній мірі встановлено реальність та товарності спірних господарських операцій, наявність у позивача виробничих потужностей, а також використання в своїй господарській діяльності придбаного у ТОВ «Промоптторг-1» вугілля.

Щодо посилання відповідача на відсутність у позивача товарно-транспортних документів, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які зазначили наступне.

Згідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 року № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568: подорожній лист - первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644, залізнична накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем.

Отже, жоден з перерахованих вище документів (подорожній лист, товарно-транспортна накладна, залізнична накладна) не є документами, що засвідчують отримання будь-яким підприємством товарно-матеріальних цінностей (послуг), оскільки це документи, які свідчать про фізичне переміщення цінностей, визначають осіб які відповідають за збереження майна під час транспортування.

При цьому, відповідно до умов договору постачання вугілля від 12.07.2010 року вартість транспортних послуг входить в вартість товару (п. 4.1 вказаного договору). Також, умовами договору поставки не визначено пункт постачання товару, а тому позивач взагалі не був учасником транспортного процесу.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що у позивача, відповідно до законодавства України, були наявні всі підстави щодо формування витрат в податковому обліку за операціями вказаними в акті перевірки.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що контрагент позивача ТОВ «Промоптторг-1» на момент вчинення спірних господарських операцій був включений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому на законних підставах видав податкові накладні що підтверджується актом перевірки та не заперечувалось відповідачем.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 року № 755-IV, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Тобто, на момент виникнення та фактичної реалізації договірних відносин даний контрагент був зареєстрований, як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Також, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо безпідставності доводів відповідача про те, що правочини позивача з ТОВ «Промоптторг-1» порушують публічний порядок та направлені на незаконне заволодіння майном держави у вигляді несплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства, внаслідок формування «штучного» податкового кредиту і «штучних» валових витрат на підставі правочинів, що відображені у первинних документах лише для виду, без фактичного їх виконання, оскільки такі висновки можуть мати місце лише при встановленні обставин щодо наявності вини та умислу у платника податку на незаконне заволодіння майном держави.

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, вина та умисел на заволодіння майном держави юридичних осіб у вчиненні таких діянь може бути доведена не інакше, як через встановлення обвинувальним вироком суду обставин щодо наявності вини та названого умислу у фізичних осіб, котрі діяли, як уповноважені особи від імені названих вище юридичних осіб.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення не були обвинувальні вироки судів, якими встановлені обставини щодо наявності вини, умислу (направленого на незаконне заволодіння майном держави) у діях фізичних осіб, котрі діяли, як уповноважені особи від імені названих вище юридичних осіб.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що судами обґрунтовано не взято до уваги посилання відповідача на вирок Печерського районного суду м. Києва від 21.06.2010 року у справі №1-481/10, оскільки взаєморозрахунки між позивачем та ТОВ «Промоптторг-1» проводились після прийняття даної постанови, а тому обставини встановлені у зазначеному вироку суду, не можуть стосуватись періоду, що був об'єктом перевірки.

Крім того, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, податковим органом не було встановлено обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагентів, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Таким чином, порушення контрагентами податкового законодавства не може впливати на правомірність формування ПВКФ «Фіалка» податкового кредиту, оскільки платник податку не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій в повній мірі спростовано висновки відповідача щодо порушення ПВКФ «Фіалка» вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та визнано протиправним і скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000992351.

Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем пп. 7.4.1 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податковий кредит на суму 257 508,00 гривень, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки вони спростовані судами попередніх інстанцій при дослідженні долучених позивачем до матеріалів справи доказів.

Так, судами встановлено, що всі суми податкового кредиту з податку на додану вартість сформовані позивачем на підставі отриманих податкових накладних по оподатковуваних операціях та у межах його господарської діяльності. При цьому, встановлено, що податкові накладні містять всі необхідні реквізити, передбачені ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а особи, що їх видали, були зареєстровані, в установленому законодавством порядку, як платники податку на додану вартість.

Приписами пп. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено обов'язкові вимоги до змісту податкової накладної.

Законодавством України, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за № 233/2037 (далі - Порядок № 165) встановлено вичерпний перелік підстав для встановлення факту недійсності чи фіктивності податкової накладної.

Так, відповідно до п. 5 Порядку № 165, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у п. 2 даного Порядку.

Згідно п. 2 Порядку № 165, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі i якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Отже, єдиною підставою для визнання податкової накладної недійсною, відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку №165 є випадок, коли така накладна заповнена та видана особою, що не зареєстрована платником податку на додану вартість.

Оскільки, відповідачем не надано відомостей щодо скасування реєстрації платника податку на додану вартість контрагентів позивача на момент здійснення спірних господарських операцій, то колегія суддів касаційної інстанції вважає, що доводи податкового органу про не підтвердження позивачем свого права на податковий кредит з податку на додану вартість носять характер припущень, а тому правомірно не взято до уваги судами попередніх інстанцій.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ПВКФ «Фіалка» правомірно віднесено суми витрат на сплату податку на додану вартість до складу податкового кредиту звітного періоду та визначено суму свого податкового зобов'язання з податку на додану вартість за звітний період на підставі проведених оподатковуваних господарських операцій та належним чином оформлених контрагентом-постачальником податкових накладних.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо безпідставності висновків податкового органу про нікчемність укладених між позивачем та контрагентами правочинів, оскільки такі зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. Зазначені нормативно-правові акти не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України. Повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті перевірки, належать виключно до компетенції суду.

Разом з тим, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, податковий орган обґрунтовує свою позицію щодо нікчемності/недійсності зазначених правочинів як таких, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України. Проте відповідачем не надано суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави, а тому зазначені висновки податкового органу є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковий орган не довів при вирішенні справи те, що правочини вчинено позивачем з метою безпідставного формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість для отримання бюджетного відшкодування.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що висновки податкового органу про відсутність майна, трудових ресурсів у ТОВ «Голдфін компані» та ТОВ «Промоптторг-1» є недоведеними та носять характер припущень, оскільки при проведенні перевірок контрагентів не досліджувалась наявність орендованих чи переданих в лізинг основних засобів, виробничих приміщень, наявність обладнання (устаткування), техніки, матеріалів таких перевірок відповідачем не надано.

Таким чином, судами попередніх інстанцій досліджено первинні документи, які містять відомості про обставини, що є предметом доказування у цій справі, та пов'язані з рухом активів, виконанням зобов'язань та відповідають змісту, відображеному в укладених позивачем договорах, підтверджують обґрунтованість визначення податкового кредиту з податку на додану вартість по господарських операціях з отримання інформаційних, маркетингових послуг від ТОВ «Голдфін компані» та придбання вугілля у ТОВ «Промоптторг-1».

Отже, з урахуванням встановлених обставин справи та зазначених норм чинного законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивачем дотримані умови формування податкового кредиту з податку на додану вартість та правомірно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість у розмірі 257 508,00 гривень, сплачений у зв'язку з отриманням інформаційних, маркетингових послуг від ТОВ «Голдфін компані» та придбанням вугілля у ТОВ «Промоптторг -1».

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області - відхилити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25.07.2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2013 року у справі № 817/1590/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) О.В. Вербицька Помічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько