Ухвала суду № 40426356, 03.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" вересня 2014 р. м. Київ К/800/17440/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Вербицької О.В., Приходько І.В.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 року

у справі № 2а/0470/6106/12

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче об'єднання «Мета» (далі - позивач, ТОВ НВО «Мета»)

до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська)

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ НВО «Мета» звернулось у травні 2012 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська про скасування податкових повідомлень-рішень від 24.05.2012 року № 0000672302 та № 0000682302.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.09.2012 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.09.2012 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період з 05.03.2012 року по 26.04.2012 року проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 07.05.2012 року № 387/221/23074395, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: п. 4.1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року № 283/97-ВР (далі - Закон № 283/97-ВР), внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток всього в сумі 1 126 960,00 гривень; пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 438 137,00 гривень.

На підставі зазначеного акту податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.05.2012 року: № 0000672302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 1 126 960,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 232 376,50 гривень; № 0000682302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 438 137,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 91 584,50 гривні.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідають вимогам законодавства, яким встановлено порядок та підстави формування платниками податків валових витрат та податкового кредиту, з підстав відсутності у позивача товарно-транспортних накладних, що свідчить про не підтвердження господарських операцій між останнім та його контрагентами, в наслідок чого неправомірно сформовано валові витрати та податковий кредит по взаємовідносинам з вказаними особами. При цьому, дійшов висновку, що за відсутності товарно-транспортних накладних, оприбутковані позивачем товари поставлено на адресу останнього невстановленими особами та враховуючи відсутність заборгованості позивача за отриманні товари, такі слід вважати безкоштовно отриманими, у зв'язку з наведеним та з урахуванням пп. 4.1.6 ч. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у позивача виник обов'язок збільшити валові доходи на суму безоплатно отриманих товарів.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим та погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з наступного.

Відповідно п. 5.1 ст. 5 Закону № 283/97-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону № 283/97-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 283/97-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (чинний на час виникнення спірних правовідносин між сторонами) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями(іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Оскільки, спірні господарські операції мали місце і у період дії ПК України, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги цього Кодексу.

Так, відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що не враховуються при визначені оподатковуваного прибутку, визначені ст. 139 ПК України.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбаванням товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум податку на додану вартість, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт понесення витрат та сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними первинними документами.

Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що висновки акту перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, про заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, податковим органом зроблено не з огляду на вищенаведені норми матеріального права, а з огляду на фінансово-господарську діяльність контрагентів позивача, яка, на думку відповідача, свідчить про нікчемність укладених договорів.

Як вбачається із акту перевірки та встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач обґрунтовує свою позицію щодо нікчемності/недійсності зазначених правочинів як таких, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України. Проте податковий орган не надав суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що зазначені висновки податкового органу є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства, а посилання відповідача на ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216 та ст. 234 Цивільного кодексу України є юридично неспроможними, оскільки зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що податковий орган не довів при вирішенні справи те, що правочини вчинено позивачем з метою безпідставного формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість для отримання бюджетного відшкодування.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що встановлені обставини справи свідчать про, те що податковим органом фактично не досліджувалась реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, а підставою для донарахування спірних податкових зобов'язань стали висновки відповідача про нікчемність укладених правочинів, які зроблено лише з огляду на фінансово-господарську діяльність контрагентів позивача. При вирішенні спору судом першої інстанції зазначене не було враховане.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ТОВ НВО «Мета» (покупець) укладено з ТОВ «Сігурно» (продавець) договір купівлі-продажу № 01/06 від 01.06.2010 року та договір купівлі-продажу № 29/09 від 29.09.2010 року, предметом яких є поставка запчастин для маслопресового обладнання.

На підтвердження фактичного виконання якого позивачем долучено до матеріалів справи копії рахунків-фактур, видаткових та податкових накладних, актів приймання товару, банківської виписки, які досліджені судом апеляційної інстанції.

Також, судом встановлено, що 17.08.2010 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Агро СВ» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу № 17/08, предметом якого є поставка запчастин для маслопресового обладнання.

Фактичне виконання якого встановлено судом апеляційної інстанції при дослідженні долучених позивачем до матеріалів справи копій видаткових та податкових накладних, актів приймання товару та банківської виписки.

Крім того, 30.09.2010 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Група Імідж Плюс» (продавець) укладено договір купівлі-продажу №30/09, за умовами якого позивачем придбавались у ТОВ «Група Імідж Плюс» (продавець) запчастин для маслопресового обладнання, на підтвердження виконання якого позивачем долучено до матеріалів справи копії рахунків-фактур, видаткових та податкових накладних, актів приймання товару та копію банківської виписки, яка свідчить, що розрахунки між сторонами здійснено у безготівковій формі.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до акту перевірки наявність вказаного товару у позивача та належне його оприбуткування не заперечувалось відповідачем.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем в акті перевірки не заперечувалось належне відображення ТОВ НВО «Мета» у бухгалтерському та податковому обліках господарських операцій позивача з ТОВ «Сігурно», ТОВ «Група Імідж Плюс», ТОВ «Агро СВ».

Щодо посилання податкового органу на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, як на підставу відсутності здійснення господарської операції, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що останні є безпідставними, оскільки іншими документами, наданими позивачем до перевірки та долученими до матеріалів справи, підтверджено реальність господарських операцій між сторонами зазначених правочинів та рух отриманих товарів від ТОВ «Сігурно», ТОВ «Група Імідж Плюс», ТОВ «Агро СВ».

При цьому, колегія суддів погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Крім того, при дослідженні акту перевірки судом встановлено, що податковий орган не заперечував факту надходження до позивача товару (запчастин для маслопресового обладнання), який використовувався ним у власному виробництві, однак на підставі висновків про нікчемність укладених угод між позивачем та ТОВ «Сігурно», ТОВ «Група Імідж Плюс», ТОВ «Агро СВ», відповідачем вказано на те, що такий товар отримано ТОВ «НВО «Мета» не від зазначених контрагентів позивача, на підтвердження чого, податковим органом не встановлено постачальника такого товару та не доведено суду походження такого товару від інших осіб, а не від зазначених контрагентів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність висновків відповідача щодо укладення позивачем угод без мети настання реальних наслідків, які передбачені цими договорами, оскільки встановлені обставини справи свідчать про реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з позицією суду апеляційної інстанцій щодо необґрунтованості висновків відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, про заниження позивачем валових доходів, внаслідок оприбуткування позивачем товарів, які поставлено за нікчемними правочинами, тобто безоплатно наданими товарами, з наступних підстав.

Відповідно до п. 1.23 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безоплатно надані товари (роботи, послуги) - це, зокрема, товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод.

Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, даною нормою матеріального права передбачено, що безоплатні надані товари характеризується такими визначальними ознаками як, по-перше: товари передаються платнику податків у власність, по-друге: передача товарів платнику податків не передбачає можливості виплати компенсації чи повернення таких коштів.

Таким чином, колегія суддів вважає висновки податкового органу, що оприбутковані позивачем товари є безоплатно наданими, безпідставними та такими, що спростовані встановленими судом апеляційної інстанції обставинами справи, які свідчать про те, що позивачу передавались товари на платній основі, вартість яких сплачена позивачем у повному обсязі, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками.

На підставі викладеного, колегія суддів касаційної інстанції вважає вірною позицію суду апеляційної інстанції, що висновки суду першої інстанції про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача про збільшення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість є необґрунтованими та не відповідають обставинам справи.

Отже, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, та не правильного вирішення справи, у зв'язку з чим судом апеляційної інстанції правомірно та обґрунтовано скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нову постанову про задоволення вимог ТОВ «НВО «Мета».

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваного рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 року у справі № 2а/0470/6106/12 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: (підпис) О.В. Вербицька (підпис) І.В. Приходько З оригіналом згідно

Помічник судді Паніотова В.Г.