Ухвала суду № 40426353, 01.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2014 року м. Київ К/800/55880/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Сіроша М.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05.06.2012 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013 року

у справі № 2а-0870/5571/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельна компанія «Економ Плюс»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговельна компанія «Економ Плюс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 05.06.2012 року, залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013 року, позов задоволено в повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 04.07.2011 року №0003322302.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 17.12.2013 року замінено Державну податкову інспекцію у Жовтневому районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби її правонаступником - Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової невиїзної перевірки позивача з питань достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог податкового законодавства з питань оподаткування податком на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Будівельно-монтажне управління 2005» за період грудень 2010 року, відповідачем складено акт від 14.06.2011 року №145/23-2/34268112, яким встановлено порушення п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість в розмірі 337 575, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.07.2011 року №0003322302, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 337 576, 00 грн. (337 575, 00 - основний платіж, 1, 00 - штрафні (фінансові) санкції).

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про нікчемність правочинів між позивачем та його контрагентом.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушення позивачем вимог податкового законодавства, реальності господарських операцій позивача з його контрагентом і, як наслідок, неправомірного прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з урахуванням наступного.

Згідно із пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкових кредит звітного періоду визначається із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг, основних фондів) для подальшого використання у межах господарської діяльності.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як зазначено у пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Згідно із абз.1 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно із п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт,послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з ПП «Будівельно-монтажне управління 2005» на підставі договору, предметом якого є виконання різних видів ремонтно-будівельних, обробних та електротехнічних робіт.

На підтвердження виконання умов вказаного договору в матеріалах справи наявні акти приймання-передачі виконаних робіт, податкові накладні, платіжні доручення, акт договірної ціни, локальний кошторис на будівельні роботи, кошторис з розрахунком договірної ціни, кошторис на ремонт приміщень магазину, локальний кошторис на ремонтно-будівельні роботи, кошторис з розрахунком договірної ціни на ремонт приміщень магазину.

Факт використання результатів підрядних робіт у власній господарській діяльності, а саме на об'єктах, що знаходяться у користуванні позивача, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями договорів оренди та суборенди.

Отже, висновки податкового органу про нікчемність даного правочину, які базуються, зокрема, на даних з бази співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів, не знайшли свого підтвердження.

Крім того, такі факти як відсутність контрагента за місцезнаходженням та несплата ним відповідної суми податкових зобов'язань за наслідками здійснення спірних операцій не можуть слугувати об'єктивними ознаками недобросовісності платника та підтверджувати отримання ним необґрунтованої податкової вигоди.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення. Так, судами встановлено, що реальність господарської операції позивача з його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які відповідають вимогам законодавства.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області відхилити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05.06.2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013 року у справі № 2а-0870/5571/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

М.В.Сірош