Постанова № 40421942, 10.09.2014, Одеський окружний адміністративний суд

справа № 815/3487/14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2014 року Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Стеценко О.О.

судді - Бжассо Н.В.

судді - Потоцької Н.В.

за участю секретаря - Царькової К.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору - Державна реєстраційна служба України, начальник реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області Васюков Олександр Сергійович про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - Позивач, або ОСОБА_1) з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (далі - Відповідач, або Мінюст України) про визнання незаконним та скасування наказу Мінюсту України №917/к від 23.05.2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області та поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області з 23.05.2014 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач навів такі доводи.

Згідно наказу Мінюсту України №616/к від 04.04.2014 року Позивач прийнятий на посаду начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області. Наказом Мінюсту України №917/к від 23.05.2014 року ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади на підставі п.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін. Даний наказ про звільнення Позивач вважає незаконним, оскільки звільнення відбулося за відсутності волевиявлення самого Позивача.

В заяві про звільнення Позивача відсутня підстава для звільнення та дата з якої він просить звільнити його з посади за угодою сторін. Таким чином, оскільки визначення дати звільнення за угодою сторін є обов'язковою умовою звільнення за такої підстави (п.1 ст.36 КЗпП України), а в заяві Позивача не було зазначено бажану дату звільнення, наявний факт неузгодженості між Відповідачем, як працедавцем, та Позивачем, як працівником, істотних умов припинення трудових правовідносин.

Також, Позивач зазначає, що в наказі Мінюсту України №917/к від 23.05.2014 року не визначено дату з якої його було звільнено з посади.

Позивач зазначив, що на момент винесення наказу Мінюсту України №917/к від 23.05.2014 року він знаходився на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності, виданим ТОВ «Дім медицини» та листком непрацездатності, виданим Київською клінічною лікарнею №12. Вказаний факт не був врахований Відповідачем при прийнятті оспорюваного наказу.

Також, Позивач зазначив, що у нього були відсутні причини для звільнення, тому й були відсутні підстави для написання заяви про звільнення за угодою сторін, що необхідно для звільнення за п.1 ст.36 КЗпП України.

В судовому засіданні Позивач та представник Позивача позов підтримали, просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. При цьому Позивач пояснив, що 04.04.2014 року, при написанні заяви про призначення його на посаду начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області, ним, на вимогу працівника відділу кадрів Мінюсту України, було власноручно написано та передано вказаній особі заяву на ім'я Міністра юстиції України про його звільнення за угодою сторін. Написання вказаної заяви було необхідною умовою для прийняття його на роботу. У вказаній заяві були відсутні дати написання та звільнення з посади. 22.05.2014 року Позивач, в зв'язку із тимчасовою непрацездатністю, зателефонував начальнику відділу кадрової роботи та державної служби Головного управління юстиції в Одеській області та повідомив її про знаходження на лікарняному.

З 27.05.2014 року Позивач знаходився на стаціонарному лікуванні в Київській клінічній лікарні №12, під час знаходження на лікарняному він дізнався з офіційного сайту Головного управління юстиції в Одеській області про видання наказу Міністерства юстиції України №917/к від 23.05.2014 року про його звільнення.

В судовому засіданні представник Відповідача проти задоволення позову заперечував в повному обсязі, з підстав зазначених в письмових заперечення проти позову (а.с. 64-71). В судовому засіданні представник Відповідача пояснив, що у травні 2014 року Позивач звернувся до Міністра юстиції України із заявою про його звільнення за угодою сторін. На підставі вказаної заяви, на виконання п.10 Положення про Головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях та м. Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №1707/5 від 23.06.2011 року (далі - Положення про управління юстиції), Голова Державної реєстраційної служби України вніс на ім'я Міністра юстиції України подання №185/10-17-14 від 20.05.2014 року про звільнення Позивача із займаної посади за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України. Зазначене подання та власноруч написана заява про звільнення Позивача були розглянуті Міністром юстиції України та завізовані ним. Вказане стало підставою для прийняття оскаржуваного наказу. Відповідно до Положення про управління юстиції, штатний розпис, кошторис апарату Укрдержреєстру затверджує Голова Укрдержреєстру за погодженням із Міністерством фінансів України, а Укрдержреєстр є окремою юридичною особою, має печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Державної казначейської служби України. Таким чином, Позивач насамперед перебував у трудових відносинах з Головним управлінням юстиції в Одеській області та був штатним працівником вказаної установи, де й зберігалася його трудова книжка, куди він здавав листки непрацездатності, та де отримував заробітну плату. Отже Мінюст України не перебував безпосередньо із Позивачем у трудових відносинах та не могло знати про наявність листка непрацездатності Позивача від 22.05.2014 року. Також Позивач не надавав до Мінюсту України та Головного управління юстиції в Одеській області листок непрацездатності від 22.05.2014 року.

Крім того, на думку представника Відповідача ст.36 КЗпП України, на підставі якої був звільнений Позивач, не містить заборони щодо звільнення працівника під час знаходження його на лікарняному, така заборона є тільки в ст.40 КЗпП України.

Щодо тверджень Позивача про те, що заява про звільнення була написана ним під тиском, представник Відповідача зазначив наступне. Позивач самостійно при написанні заяви про звільнення не вказав дату з якої він просить його звільнити. Відповідно до ст.38 КЗпП України вимога щодо письмового попередження власника або уповноваженого ним органу про своє звільнення передбачає обов'язок працівника не менш ніж за два тижні попередити про своє бажання звільнитися для надання можливості роботодавцю вчинити певні дії. Зазначена вимога стосується працівника а не роботодавця і ніяким чином не обумовлює заборону звільнення працівника в конкретні терміни, тим більше, що працівник не зазначив дати звільнення. Відсутність в заяві про звільнення дати, з якої Позивач просить його звільнити, ніяким чином не порушує чинного законодавства, а тим більше не дає підстав вважати, що вона була написана під тиском. Представник Відповідача вважає, що письмове узгодження дати звільнення не є обов'язковим при звільненні працівника на підставі п.1 ст.36 КЗпП України. Також, представник Відповідача вважає, що Позивач не надав жодних доказів здійснення на нього тиску при написанні заяви про звільнення та не скористався своїм правом на відкликання своєї заяви про звільнення.

Що стосується доводу Позивача про відсутність в оскаржуваному наказі дати, з якої його звільнено, представник Відповідача пояснив, що датою звільнення вважається дата видання наказу, якщо інше не встановлено самим наказом.

Ухвалою суду від 01.07.2014 року, занесеною до журналу судового засідання, за клопотанням представника Відповідача до участі у справі в якості третіх осіб на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору, було залучено Державну Реєстраційну службу України та начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області Васюкова О.С.

В судовому засіданні представник третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору - Державної Реєстраційної служби України (далі - Укрдержреєстр), проти задоволення позову заперечив в повному обсязі за підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову (а.с. 168-171). Так, представник Укрдержреєстру зазначив, що Позивач свідомо не вказав дату звільнення у заяві про звільнення, таким чином поклавшись на розсуд роботодавця у виборі строку (дати) припинення договору, тобто фактично трудовий договір був припинений у строк погоджений обома сторонами трудового договору. Жодних заперечень з приводу дати звільнення (ні під час написання заяви про звільнення, ні під час внесення Укрдержреєстром відповідного подання) зі сторони Позивача не надходило.

Посилання Позивача на незаконність звільнення у зв'язку із його тимчасовою непрацездатністю є необґрунтованими та не узгоджуються з нормами чинного законодавства України.

Позивачем не надано до суду жодних фактичних доказів того, що заява про звільнення була написана ним за відсутності власного волевиявлення або під тиском, а тому ці його доводи є необґрунтованими.

Представник третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору - начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області Васюкова О.С. в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив в повному обсязі за підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову (а.с. 92-93), підтримавши позицію, викладену в запереченнях Відповідача та Укрдержреєстру.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши та проаналізувавши надані сторонами докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що Позивач має повну вищу освіту: у 2000 році закінчив Національний Університет фізичного виховання і спорту України за спеціальністю «Олімпійський та професійний спорт» та отримав кваліфікацію тренера з футболу, викладача фізичного виховання. В 2012 році за заочною формою навчання закінчив Національний Університет біоресурсів і природокористування України за спеціальністю «Екологія та охорона навколишнього середовища» та отримав кваліфікацію еколога. Загальний стаж роботи ОСОБА_1 складає понад 10 років, стаж державної служби складає понад 2 роки (а.с.132, 156).

20.03.2007 року ОСОБА_1 прийнято присягу державного службовця (а.с.145).

Відповідно до наказу Голови Державної реєстраційної служби України №203-к від 19.03.2014 року на підставі заяви ОСОБА_1 та індивідуального плану стажування ОСОБА_1 допущений до стажування на посаді начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області на період з 20.03.2014 року по 26.03.2014 року (а.с. 146-149).

Згідно наказу начальника Державної екологічної інспекції у м. Києві №34-о від 03.04.2014 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу-старшого державного інспектора відділу екологічного та радіологічного контролю на митній території м. Києва в порядку переведення для подальшої роботи до Головного управління юстиції в Одеській області на підставі заяви ОСОБА_1 від 03.04.2014 року, листа Міністерства юстиції України №14-31/317 від 03.04.2014 року про переведення ОСОБА_1 (а.с.155).

04.04.2014 року на підставі заяви ОСОБА_1, подання Голови Державної реєстраційної служби України №129/10-17-14 від 01.04.2014 року, матеріалів стажування ОСОБА_1 наказом Міністерства юстиції України №616/к призначений на посаду начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області із збереженням 10 рангу держслужбовця у порядку переведення з Державної екологічної інспекції у м. Києві (а.с.157).

У травні 2014 року Позивачем до Міністерства юстиції України було подано заяву про звільнення із займаної посади начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області за угодою сторін (а.с.89).

Відповідно до пп.11 п.10 Положення про Державну реєстраційну службу України, затвердженого Указом Президента України № 401/2011 від 06.04.2011 року, Голова Укрдержреєстру вносить Міністру юстиції України подання щодо призначення на посади та звільнення з посад керівників структурних підрозділів головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру.

На виконання вимог Положення про Державну реєстраційну службу України 20.05.2014 року Голова Державної реєстраційної служби України вніс на ім'я Міністра юстиції України подання №185/10-17-14 від 20.05.2014 року про звільнення із займаної посади начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_1 за угодою сторін відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України (а.с.87).

Судом встановлено, що прохання Позивача про звільнення, висловлене у заяві про звільнення ОСОБА_3, було задоволено Міністром юстиції України шляхом видання наказу №917/к від 23.05.2014 року (а.с.88).

Не погоджуючись із наказом Міністерства юстиції України №917/к від 23.05.2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вимогами про скасування вказаного наказу та поновлення його на посаді начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення сторін, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.1 КЗпП України, зазначений закон регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Згідно зі ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст.21 цього ж Кодексу трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з ч.2 ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Відповідно до ст.43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з п.15 ч.1 ст.3 КАС України, публічна служба, це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Статтею 30 Закону України "Про державну службу", як спеціальною нормою у спірних правовідносинах, передбачено, що державна служба може бути припинена, як з підстав, безпосередньо зазначених у вказаній статті, так і з загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України.

Відповідно до положень п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України, норми якого поширюються на спірні правовідносини, однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

Відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992р. "Про практику розгляду судами трудових спорів" при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Крім цього при припиненні трудових відносин на підставі угоди сторін заяву працівника про звільнення не може бути відкликано.

Суд вважає недоведеними твердження Позивача щодо протиправності видання наказу №917/к від 23.05.2014 року про його звільнення з мотивів відсутності його згоди на звільнення. Так, суд надає критичну оцінку доводам Позивача щодо недійсності власноруч написаної ним заяви про звільнення за угодою сторін з огляду на те, що вона була написана під час прийому на роботу та під тиском, а також про те, що у Позивача були відсутні причини для звільнення за угодою сторін.

Так, Позивачем не доведено той факт, що вказану заяву про звільнення ним було написано саме 04.04.2014 року на вимогу працівника відділу кадрів Мінюсту України та передано йому в той же день.

Позивачем не спростовано доводів Відповідача та третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору - Державної Реєстраційної служби України, згідно яких заява про звільнення за угодою сторін ОСОБА_1 була подана в травні 2014 року.

Позивачем під час судового розгляду не наведено жодної підстави, яка б підтверджувала неможливість відкликання ним заяви про звільнення, за умови її подання 04.04.2014 року.

Твердження Позивача, щодо написання заяви про звільнення в день призначення на посаду в квітні 2014 року, не співпадають з його доводами про те, що він не мав причин та підстав для звільнення за угодою сторін в травні 2014 року.

Відповідно до Наказу Міністерства юстиції України № 2230/к від 18.11.2011 року «Про затвердження Кваліфікаційних вимог для посади начальників Реєстраційної служби Головних управлінь юстиції в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі» до посади начальника реєстраційної служби Головних управлінь юстиції в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі надаються такі вимоги як наявність вищої освіти відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста за напрямком підготовки «Правознавство», «Фінанси і кредит», «Міжнародна економіка», «Бухгалтерський облік», «Економіка підприємства», «Будівництво та архітектура», «Землеустрій та кадастр», та стаж роботи за фахом на державній службі на посадах головного спеціаліста не менше 3-х років, або стаж роботи за фахом на керівних посадах в інших сферах не менше 5-ти років.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має кваліфікацію тренера з футболу, викладача фізичного виховання та еколога.

Таким чином, суд, при аналізі доказів по справі, не виключає факту усвідомлення ОСОБА_1 невідповідності його освіти, професійного досвіду та досвіду держслужбовця, кваліфікаційним вимогам, які встановлені Наказом Міністерства юстиції України № 2230/к від 18.11.2011 року, й відповідно, його бажання за вказаних підстав звільнитися із займаної посади.

Посилання Позивача на вимоги ч.3 ст.40 КЗпП України, якою передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п.5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці, є безпідставним оскільки стосується лише випадків звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (ст.40 КЗпП України), а не звільнення за угодою сторін (ст.36 КЗпП України).

При прийнятті рішення суд, в тому числі, керується положеннями ст.244-2 КАС України, згідно яких рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Так, рішенням Верховного суду України по справі № 6-18774св09 від 13.01.2010 року встановлено, що на відміну від звільнення з ініціативи працівника за ст.38 КЗпП України, можливість продовження роботи протягом двох тижнів та відкликання працівником заяви про звільнення законом не передбачена. Суд вважає, що шляхом подання Позивачем заяви про звільнення за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України та звільнення працедавцем ОСОБА_1 із займаної посади 23.05.2014 року, сторони дійшли до згоди, як того вимагають норми п.1 ст.36 КЗпП України.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Враховуючи відсутність у КЗпП України та інших нормативних актах, що регулюють спірні правовідносини, імперативної вказівки про необхідність письмового узгодження дати звільнення, за підстав визначених п.1 ст.36 КЗпП України, суд погоджується з доводами Відповідача про те, що письмове узгодження дати звільнення не є обов'язковим, а датою звільнення вважається дата видання наказу, якщо інше не встановлено самим наказом.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що Відповідачем була доведена правомірність прийняття наказу №917/к від 23.05.2014 року про звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України, а доводи наведені Позивачем не підтверджені відповідними доказами.

Відповідно до вимог ч.1 ст.235 Кодексу законів про працю України лише при встановлені незаконності звільнення особи із займаної посади, ця особа може бути поновлена судом на попередній посаді. Оскільки, судом встановлено, що Позивача правомірно звільнено з посади й підстави для його поновлення на попередній посаді відсутні, в задоволенні позовної вимоги про поновлення його на посаді начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області слід відмовити на підставі положень ч.1 ст.162 КАС України.

Частиною 3 ст.2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, оцінюючи надані сторонами у справі докази у сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та не відповідають чинному законодавству, а отже задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 11, 41, 86, 128, 159-163 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору - Державна реєстраційна служба України, начальник реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області Васюков Олександр Сергійович про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 917/к від 23.05.2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області та поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області з 23.05.2014 року - відмовити.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Головуючий суддя Стеценко О.О.

Суддя Бжассо Н.В.

Суддя Потоцька Н.В.

10 вересня 2014 року.