Ухвала суду № 40421566, 11.09.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/6069/14 Головуючий у І інстанції Ярмола О.Я.Провадження № 22-ц/780/4918/14 Доповідач у 2 інстанції СліпченкоКатегорія 58 11.09.2014

УХВАЛА

Іменем України

11 вересня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого: Сліпченка О.І.,

суддів: Іванової І.В., Суханової Є.М.,

при секретарі Горошук І.С.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю ,-

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, вислухавши учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів,-

встановила:

У травні 2014 року позивач звернулась до суду з зазначеним позовом посилаючись на те, що вона є власником земельної ділянки розміром 0,01 га із цільовим призначенням для будівництва індивідуального гаража, за адресою : АДРЕСА_1, але відповідач чинить їй перешкоди в користуванні цією земельною ділянкою, не дає можливості встановити паркан, псує межові знаки.

Просила зобов'язати відповідача не чинити їй перешкод в користуванні власністю, у встановленні паркану, та стягнути з відповідача кошти за спричинену моральну шкоду в розмірі 2 000 грн. та судові витрати в сумі 243 грн. 60 коп.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2014 року позов задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_4 перешкод у користуванні власністю, а саме встановленні паркану на земельній ділянці площею 0,01 га з цільовим призначенням для будівництва індивідуальних гаражів за адресою: АДРЕСА_1 та стягнуто судові витрати по справі в сумі 243 грн. 60 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

У своїй апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду в частині задоволення позову скасувати в зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 10 п.3 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 п.1 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише з формальних міркувань.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що факт спричинення позивачу перешкод в користуванні належною їй частиною земельної ділянки знайшов своє підтвердження, свідоцтво про право власності на земельну ділянку від 25.02.2014 року не скасоване, а саме по собі оскарження відповідачем чи будь-ким іншим права власності позивача на нерухоме майно не може бути підставою для позбавлення права користування та розпорядження позивача її власністю.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч.1,2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ч.2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Судом першої інстанції встановлено, що 11.04.2014 року на території домоволодіння АДРЕСА_1 було встановлено межові знаки, тобто визначено межі земельної ділянки, площею 0,01 га, яка була передана у власність позивачу. Наведене підтверджується копією Акту про встановлення меж земельної ділянки від 11.04.2014 р., складеного інженером -геодезистом ОСОБА_5 /а.с.5/.

Позивач суду пояснила, що, оформивши своє право власності на частину земельної ділянки, розміром 0,01 га, вона вирішила визначити на місці межі цієї земельної ділянки для чого 11.04.2014 року прийшли працівники землевпорядної організації для встановлення межових знаків, але відповідач почав погрожувати і перешкоджати встановленню межі, викликав міліцію, сварився, а тому, на сьогодні позивач не має можливості встановити паркан із сітки на своїй земельній ділянці, відповідач чинить позивачу перешкоди в користуванні власністю.

Відповідач не визнаючи позов, вказав, що не чинить ніяких перешкод позивачу і на сьогодні стоять стовпчики, які встановили геодезисти. При цьому відповідач зазначив, що не визнає право власності позивача на будь-яку частину земельної ділянки на території домоволодіння АДРЕСА_1. Відповідач повідомив, що оскаржив до суду право власності позивача на 0,01 га земельної ділянки, так як це право оформлено з порушеннями, співвласники будинку не давали згоди на приватизацію частини їх спільної земельної ділянки.

Третя особа по справі зазначила, що теж, не визнає право власності позивача на 0,01 га земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1, бо ОСОБА_4 таємно і протиправно отримала у власність цю частину земельної ділянки.

Свідок ОСОБА_6 суду показала, що близько 20 років існує спір між позивачем та іншими співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1, мали місце чисельні судові спори. Свідок ствердила, що ніхто позивачу не погрожував, не чинив перешкод, вона має доступ до гаража, яким користується, хоча він їй і не належить. Свідок ствердила, що позивач не має можливості встановити паркан та безперешкодно користуватися частиною земельної ділянки, бо вона неправомірно здобула право власності на ділянку.

В судовому засіданні знайшов підтвердження факт спричинення позивачу перешкод в користуванні належною їй частиною земельної ділянки, оскільки, як відповідач так і третя особа по справі підтвердили невизнання права власності ОСОБА_4 на частину земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1. Відповідач заперечує можливість зведення паркану чи розпорядження позивачем частиною земельної ділянки за вказаною адресою. Крім того, показами свідка підтверджено, що на даний час позивач не має можливості користуватися тією земельною ділянкою на яку виготовила документацію, не може звести паркан.

З урахуванням наведеного, судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач чинить перешкоди позивачу у користуванні земельною ділянкою. Тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову в цій частині.

Доводи апелянта про те, що право власності позивача на земельну ділянку оформлено з порушеннями, співвласники будинку не давали згоди на приватизацію частини їх спільної земельної ділянки не можуть бути взяті до уваги, оскільки правомірність набуття позивачем права власності на земельну ділянку розміром 0,01 га не є предметом спору по даній справі.

На час розгляду справи судом, право власності позивача на земельну ділянку площею 0,01 га з цільовим призначенням для будівництва індивідуальних гаражів належно підтверджено, зареєстроване в Реєстраційній службі Білоцерківського МУЮ Київської області. Свідоцтво про право власності на земельну ділянку від 25.02.2014 року не скасоване, а саме по собі оскарження відповідачем чи будь-ким іншим права власності позивача на нерухоме майно, - не може бути підставою для позбавлення права користування та розпорядження позивача її власністю.

Доводи апелянта в апеляційній скарзі про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на переконання колегії суддів апеляційної інстанції, не знайшли свого підтвердження і повністю спростовуються дослідженими належними та допустимими доказами по справі.

За таких обставин, колегія судів, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову.

Оскільки рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 303,307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: