Рішення № 40420724, 26.06.2014, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/932/14-ц

провадження № 2/753/1890/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2014 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді ЦИМБАЛ І.К.

при секретарях - ЗЛЕНКО Ю.М., ЄФРЕМОВУ В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, Головне управління юстиції м. Києва, про визнання правочину не дійсним -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача, де є треті особи, про визнання правочину не дійсним, посилаючись на те, що відповідач скориставшись тяжкими обставинами позивача, уклала з останньою договір довічного утримання на вкрай невигідних умовах, у зв'язку з чим просить визнати останній не дійсним.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та пояснили, що позивач проживає у власній квартирі разом із чоловіком. В силу свого віку, хвороб, відсутності сторонньої підтримки, позивач та її чоловік потребували матеріальної допомоги та стороннього догляду. Син колишньої співмешканки сина позивача та її чоловіка на ім'я ОСОБА_5, привів у квартиру громадян, які повідомили, що останні є працівниками соціальної служби та захисту пенсіонерів та запропонували допомогу взамін укладення договору довічного утримання.Позивач вимушена була укласти договір через тяжкі обставини, зокрема чисельні хвороби їїта чоловіка і у зв'язку з цим крайня нужденність сім'ї останніх, пов'язана з неможливістю на сукупну пенсію сторін, належно харчуватися, лікуватися, оплачувати житлово - комунальні послуги.Оспорюваний договір має кабальні умови, погіршує становище позивача, оскільки матеріальне забезпечення на місяць є практично вдвічі нижчим за мінімальний прожитковий мінімум на одну непрацездатну особу на час укладення договору, і який в свою чергу на даний час збільшився. Позивач та її чоловік не можуть забезпечити собі належного утримання, зважаючи на розмір виплат, які в свою чергу вони не отримували, незважаючи навіть на необхідність лікування.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав та пояснив, що укладаючи оспорюваний правочин, позивач повною мірою розуміла умови останнього, погодилась на них. Крім того, договори довічного утримання мають таку суть, що укладаються саме у зв'язку з матеріальною нужденністю.

Третя особа ОСОБА_4, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явився, проте його неявка не є перешкодою для розгляду справи.

Представник третьої особи Головного управління юстиції в м. Києві не з'явився, від третьої особи надійшла заява про розгляд справи у відсутність представника останньої /а.с. 22/.

Вислухавши пояснення представників сторін, покази свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні факти та відповідні їм правовідносини.

22.07.2013 року сторони уклали договір довічного утримання /а.с.77-80/, відповідно до якого позивач передає у власність відповідачу, належну позивачу квартиру АДРЕСА_1 в м. Києві.Відповідач зобов'язалась довічно утримувати позивача та її чоловіка, тобто забезпечувати грошовими ресурсами для задоволення потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності, на які позивач самостійно буде забезпечувати себе харчуванням, одягом, лікарськими засобами, необхідними послугами та всім необхідним для повноцінного життя. Сторони домовились, що утримання, у тому числі забезпечення харчуванням, одягом, необхідною допомогою, включаючи і медичну, має грошовий еквівалент і оцінюється сторонами за спільною згодою у розмірі 800 грн. на місяць на двох, які будуть щомісячно надаватися позивачу і її чоловіку, шляхом банківського або поштового переказу або готівкою під розписку. Крім того, відповідач зобов'язується щомісячно сплачувати комунальні послуги, поховати позивача та її чоловіка, видати одноразове грошове забезпечення у вигляді 40000 грн., яке є достатнім для підтримання повноцінного та якісного життя. Відповідні умови передбачені п.п. 7-10 договору.

Згідно ст. 744 ЦК України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

В судовому засіданні свідки ОСОБА_6 ОСОБА_7 пояснили, що ОСОБА_6 на прохання сина позивача, з яким вона була знайома раніше, на початку квітня 2013 року приїхала із ОСОБА_7 до дому позивача подивитися, як остання живе та дізнатися чи потрібна допомога, оскільки син проживає у Луганський області і на той час сам мав незадовільний стан здоров'я. Коли свідки потрапили до квартири, то зіштовхнулися із тим, що у квартирі мала місце антисанітарія, позивач та її чоловік знаходились у вкрай незадовільному стані, була відсутня їжа. Свідки купили та приготували їсти, прибрали, в подальшому на прохання сина позивача стали приїздити до останнього привезли бувші у використанні холодильник, телевізор, оскільки їх не було в квартирі, зокрема в робочому стані, прибирають квартиру, купують та готують їсти. Під час прибирання свідки знайшли заповіт позивача на ім'я відповідача, після чого одразу повідомили сина позивача. В день коли вперше свідки потрапили до квартири останні зробили фото, які направили сину позивача та її чоловіка /а.с. 24-29/. Свідки пояснили, що умови життя позивача були вкрай важки та нелюдські, із слів позивача до них ніхто не приходив та гроші не передавав і на даний час ситуація не змінилась. Позивач та її чоловік в силу хвороб постійно потребують лікування, і свідки періодично купують їм ліки та запрошували лікаря для огляду позивача. На даний час у зв'язку з подіями у Луганській області син позивача та її чоловіка не може приїхати до батьків і на його прохання вони продовжують періодично допомагати позивачу та її чоловіку.

Як вбачається з п. 7 договору утримання, у тому числі забезпечення харчуванням, одягом, необхідною допомогою, включаючи і медичну, має грошовий еквівалент і оцінюється сторонами за спільною згодою у розмірі 800 грн. на місяць на двох осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Відповідно до ч. 4 ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» до осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані інвалідами в установленому порядку.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2013 рік» прожитковий мінімум на непрацездатну особу станом на час укладення договору довічного утримання становив 894 грн.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2014 рік» прожитковий мінімум на непрацездатну особу становить 949 грн.

Згідно довідки про отримання пенсії за віком позивач отримує 1101 грн. 22 коп. /а.с. 44/, а чоловік позивача 1073 грн. 58 коп. /а.с.45/.

Згідно медичної документації позивача та її чоловіка, оригінали яких оглянуті в судовому засіданні /а.с. 32 - 43/, копій чеків на витрати по утриманню позивача та її чоловіка /а.с. 31/, роздруківки з мережі Інтернет про вартість ліків необхідних позивачу та її чоловіку за призначенням лікарів /а.с. 106, 107/, вбачається, що в середньому тільки на лікування позивача та її чоловіка мають місце витрати більше 2000 грн. на місяць. Таким чином, виходячи з розміру матеріального забезпечення позивача згідно оспорюваного договору 400 грн.на місяць, з урахуванням пенсії 1101 грн., позивач отримує 1501 грн. і за мінусом витрат на лікування приблизно 1000 грн. на місяць залишок грошових коштів дорівнюватиме 501 грн., що є меншим за прожитковий мінімум, який існував на час укладення оспорюваного правочину на 393 грн., а на час розгляду справи на 448 грн. В свою чергу, залишок грошових коштів на утримання чоловіка позивача становить майже на 100 грн. менше. Вказані докази представником відповідача не оспорювались.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснила, що вона є менеджером по роботі з клієнтами ТОВ «Центр допомоги і соціального захисту пенсіонерів». Напочатку квітня до вказаної організації зателефонував чоловік позивача, який сказав, що почув по радіо передачу про центр і він з дружиною потребує допомоги, після чого вони домовились про зустріч. Свідок приїхала до квартири позивача та її чоловіка і поспілкувавшись з ними, доповіла ситуацію своєму керівнику директору центру ОСОБА_9, яка і запропонувала умови утримання викладені у договорі. Поспілкувавшись із позивачем та її чоловіком, останні погодились на умови договору, після чого була розпочата робота, у якій допомагав ОСОБА_5, який назвався онуком позивача. Свідок пояснила, що грошове забезпечення яке передбачено договором передавалося через ОСОБА_5 позивачу та її чоловіку без розписок та фіксації. В свою чергу, представниками позивача заперечувалась вказана обставина. Так, свідкиОСОБА_6 та ОСОБА_7 показали що особа на ім'я ОСОБА_5, це син колишньої співмешканки сина позивача та її чоловіка, грошові кошти позивачу та її чоловіку не приносив, про що останні особисто казали свідкам.Навпаки чоловік позивача скаржився, що ця особа викрадає у них пенсію, у зв'язку з чим з їх боку до вказаної особи вкрай негативне відношення. Вказані обставини в судовому засіданні не спростовувалися. Свідок ОСОБА_8 пояснила, що перед укладенням договору, центр не перевіряв яке пенсійне забезпечення мають позивач та її чоловік, які витрати у зв'язку з хворобами останні мають нести на місяць тощо. Центр допомоги обмежився згодою позивача на укладення договору, який позивач укладала у зв'язку з необхідністю у матеріальному забезпеченні і на час укладення договору мала велику заборгованість за житлово - комунальні послуги, що дорівнювало 2500 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Відповідно до п. 23 ППВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Оцінюючи належність допустимість доказів окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає що в судовому засіданні достовірно встановлено, що вказаний договір був укладений позивачем під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах. Так, працівники центру допомоги і соціального захисту пенсіонерів, до якого має відношення відповідач, скориставшись тим, що позивач та її чоловік маючи чисельні хвороби, які потребують коштовного лікування, що позбавляє їх можливості навіть нести витрати по утриманню майна, уклали договір довічного утримання на кабальних, вкрай невигідних умовах, що має прояв у тому що позивачу та її чоловіку не вистачає коштів на прожитковий мінімум, тобто для забезпечення нормального функціонування організму людини.

Крім того, такий договір не передбачає здійснення догляду за позивачем та її чоловіком і завдяки його укладенню, позивач та її чоловік на даний час не забезпечені а ні матеріально, ані фізично і позбавлені можливості такого забезпечення, шляхом можливого укладення іншого правочину, який забезпечить їм достойне життя, зважаючи на їх вік і обов'язкову потребу у сторонньому догляді.

З урахування вище наведеного, суд вважає, що вимога позивача про визнання оспорюваного правочину не дійсним є законною, обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що оспорюваним договором п. 9 передбачено одноразова грошова виплата 40000 грн., яку позивач згідно договору отримала.Проте, фактичне отримання такої виплати спростувала сама свідок ОСОБА_8, яка пояснила, що із вказаної суми була погашена заборгованість за житлово - комунальні послуги в сумі 2500 грн., приблизно 2000 - 2500 грн. на прохання чоловіка позивач була надано їм на руки, чому відсутнє документальне підтвердження і оспорюється представниками позивача, а решту коштів ОСОБА_8 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від позивача за її проханням поклала на депозит і відсотки з вказаної суми передаються позивачу через водія особі на ім'я ОСОБА_5, чому також відсутнє документальне підтвердження і не передбачено договором.

Таким чином, суд вважає, що вказана умова договору, а саме п. 9 є лише формальною і не може слугувати підставою для того, щоб зробити висновок, що договір укладений на вигідних умовах для позивача і чоловіка останньої.

Суд вважає, що сторонами не надано належних та допустимих доказів про те, які витрати були здійснені під час виконання вказаного договору, а саме до якого банку були покладені кошти в розмірі 40000 грн., чи не були останні зняті з такого депозиту, оскільки довіреність яка передбачає таке право, як зазначила свідок ОСОБА_10 має остання, а також доказів про сплату житлово - комунальних послуг в розмірі 2500 грн., а тому зобов'язувати позивача повертати вказані грошові кошти на даний час суд вважає недоцільним.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 60, 61,79, 88, 209, 212-218 ЦПК України, ч. 1 ст. ст. 233, 744 ЦК України, ч. ч. 1, 4 ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум», п. 23 ППВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати не дійсним договір довічного утримання від 25 липня 2013 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом чотирнадцятої Київської Державної нотаріальної контори Іваненко Р.С. зареєстрованого в реєстрі за № 3-1029.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1, проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2, проживає за адресою: АДРЕСА_1 судові витрати в розмірі 243 /двісті сорок три/ грн. 60 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: