Постанова № 40399043, 02.09.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/2248/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Дончик В.В.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Сторчака В. Ю.

при секретарі: Сокольвак Ю.В.

за участю:

позивача: ОСОБА_2

представника позивача: ОСОБА_3

представника позивача: ОСОБА_4

представника відповідача: Горецького Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 (далі - позивач) до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання незаконним наказів та поновлення на роботі , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача в якому просив: визнати незаконними накази УМВС України у Вінницькій області № 968 від 21.12.2012 та № 19 о/с від 31.01.2013 в частині звільнення його з роботи за дискредитацію звання працівника міліції; поновити позивача на посаді начальника оперативно-пошукового відділу УМВС України у Вінницькій області з 31.01.2013 з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 59000 грн.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 18.07.2014 в задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Позивач та його представники в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали в повному обсязі та просили колегію суддів їх задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, посилаючись на їх безпідставність та просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебував на службі в органах внутрішніх справ МВС України з 2003 року. На посаду начальника оперативно-пошукового сектору управління карного розшуку УМВС України у Вінницькій області призначений у липні 2010 року, а у серпні 2012 року призначений на посаду начальника оперативно-пошукового відділу управління карного розшуку УМВС у зв'язку з організаційно-штатними змінами.

24 грудня 2012 року до УМВС України у Вінницькій області з ВВБ у Вінницькій області ДВБ МВС України надійшов лист № 18/1-1068 від 19.12.2012 про те, що в ході проведення оперативно-профілактичних заходів з перевірки оперативної інформації, працівниками ВВБ у Вінницькій області ДВБ МВС України спільно з працівниками прокуратури м. Вінниці було затримано старшого оперуповноваженого оперативно-пошукового відділу УКР УМВС України у Вінницькій області капітана міліції ОСОБА_6 та начальника оперативно-пошукового відділу УКР УМВС України у Вінницькій області майора міліції ОСОБА_2, які вимагали 10 000 доларів США незаконної винагороди у громадянки ОСОБА_7 та отримали з них частину у розмірі 7000 гривень та 500 доларів США за не притягнення її чоловіка ОСОБА_8 до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення.

При цьому 18.12.2012 прокуратурою м. Вінниці розпочато кримінальне провадження №42012010010000036 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України, за зверненням ОСОБА_7 щодо вимагання грошових коштів працівниками ОПВ УКР УМВС області за не притягнення до кримінальної відповідальності її чоловіка. 19 грудня 2012 року ОСОБА_2 прокуратурою м. Вінниці повідомлено про підозру у вчиненні злочину, і в цей же день слідчим прокуратури м. Вінниці в порядку ст. 208 КПК України ОСОБА_2 затримано та поміщено до ІТТ Вінницького МВ УМВС області.

За вчинення проступку, який дискредитує звання працівника міліції, що виразилось у вимаганні грошових коштів у громадянки ОСОБА_7 за не притягнення її чоловіка ОСОБА_8 до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, наказами Управління МВС України у Вінницькій області №968 від 21.12.2012 року та № 19 о/с 31.01.2013 року прийнято рішення про звільнення начальника оперативно-пошукового відділу управління карного розшуку УМВС України у Вінницькій області майора міліції ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ за п. 66 (за дискредитацію звання рядового і начальницького складу) "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 114 від 29.07.1991 року.

Водночас 25.12.2012 по вказаному факту начальником УМВС України у Вінницькій області було призначено службове розслідування, за результатами проведення якого було встановлено вчинення ОСОБА_2 проступку, несумісного з перебуванням на службі в органах внутрішніх справ, що був підтверджений документальними даними.

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 24.2014 року ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 369, ч. 3 ст. 364, ч. 2 ст. 190 КК України виправданий за відсутністю в його діях складу правопорушення.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що безпідставним є твердження позивача про незаконність його звільнення, тому що судом встановлено відсутність у його діях складу злочину, оскільки висновки зроблені за результатами кримінального провадження не є визначальними при встановлені ознак дисциплінарного проступку у діях особи. Дисциплінарне провадження здійснюється за окремими нормами законодавства України і регламентується Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" N 3460-IV від 22.02.2006.

Колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду не погоджується з висновком суду першої інстанції з таких підстав.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України закріплено обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України. Громадянам згідно зі ст. 43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 № 565-XII (далі - Закон № 565-XII) , правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку.

Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону № 565-XII, порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються "Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 114 від 29.07.1991 (далі - Положення).

Порядок звільнення зі служби визначено розділом VII Положення. Пунктом 66 Положення встановлено, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

Аналіз вказаної норми дає підстави для висновку, що спеціальною підставою для звільнення з органів внутрішніх справ, яка може мати місце лише у випадку, коли доведено, що особа скоїла проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання службових обов'язків.

Зокрема визначення службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначає Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, затверджений Законом України від 22.02.2006 року № 3460-IV (далі - Статут).

Так, ст. 1 Статуту, визначає, що службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та ОСОБА_6 працівника органів внутрішніх справ України.

Згідно зі ст. 2 Статуту дисциплінарний проступок - це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни. Відповідальність осіб рядового і начальницького складу встановлена ст. 5 Статуту, де зазначено, що за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно із Статутом.

Статтею 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України встановлено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги ОСОБА_6 працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовою у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань й інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності і статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внут рішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та ети кету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй у користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку. У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень і доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.

Відповідно до ст. 12 Статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: усне зауваження; зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну посадову відповідність; звільнення з посади; пониження в спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ.

При цьому порядок накладення дисциплінарного стягнення визначений ст. 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, яка встановлює, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного про ступку, вчиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Перед накладенням дисциплі нарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. У разі притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб рядового і начальницького складу, які мають дисциплінарне стягнення і знову допустили порушення службової дисципліни, дисциплінарне стягнення, що накладається, має бути більш суворим, ніж попереднє.

Відповідно до п. 2 Інструкції "Про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України", затвердженої наказом МВС України № 552 від 6.12.1991, завданням службового розслідування є повне, об'єктивне і всебічне розслідування обставин порушень, скоєних особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, виявлення причин і умов, що сприяли їх скоєнню, встановлення винних і забезпечення правильного застосування чинних нормативних актів для того, щоб кожний винний був притягнутий до відповідальності, а жоден невинний не постраждав. Службове розслідування має сприяти дотриманню законності, викорененню випадків її порушення, а також вихованню у особового складу органів внутрішніх справ усвідомлення обов'язковості, точного і безумовного дотримання законодавства.

Згідно з п. 10 вказаної Інструкції при проведенні службового розслідування повному, об'єктивному і всебічному дослідженню підлягають п.10.1 "подія порушення" (час, місце, спосіб, інші обставини); п.10.2 "наявність вини працівника органів внутрішніх справ у скоєнні порушення, мета та мотиви порушення"; п.10.3 "обставини, які впливають на ступінь і характер відповідальності порушника як ті, що пом'якшують чи обтяжують його відповідальність"; п.10.4 "характеристика особи, яка скоїла порушення" (ставлення до служби, поведінка до порушення); п.10.5 "причини та умови, що сприяли скоєнню порушення"; п.10.6 "характер і розмір нанесених порушенням збитків".

Як вбачається з матеріалів справи службове розслідування за фактом вимагання грошових коштів проведено відносно позивача, за наслідками якого комісією складено висновок, яким встановлений факт дискредитації працівників міліції, що виразилось у вимаганні грошових коштів у громадянки ОСОБА_7

Однак суд першої інстанції не звернув увагу на те, що наказ № 968 від 21.12.2012 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, яким в результаті позивача було звільнено, був виданий без проведення службового розслідування. Службове розслідування призначене начальником УМВС України у Вінницькій області лише 25.12.2012 і відповідно на час винесення вищевказаного наказу службового розслідування не існувало. І саме на підставі цього наказу потім було видано наказ по особовому складу № 19 о/с від 31.01.2013, що зафіксовано у витязі із цього наказу.

Водночас вказані обставини жодним чином не можуть свідчити про об'єктивність і всебічність проведеного службового розслідування, адже сам факт дискредитації матеріалами службового розслідування не доведений. Вказаного висновку суд дійшов у зв'язку з тим, що висновок службового розслідування ґрунтується лише на факті порушення кримінального провадження та поясненнях позивача, якими заперечується факт вчинення правопорушення.

Окрім цього в оскарженому наказі відсутні посилання на висновки службового розслідування, не зазначено, які саме приписи Положення або Статуту порушив позивач.

Статтею 14 Статуту встановлено, що при визначенні виду дисциплінар ного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

На думку колегії судів крайній вид дисциплінарного стягнення, а саме звільнення, був застосований без урахування оцінки ставлення позивача до виконання службових обов'язків, рівня кваліфікації та його професійних здобутків.

Адже, як слідує з матеріалів справи - позивач характеризувався по службі позитивно, знає та вміє застосовувати на практиці нормативні документи, що регулюють діяльність органів внутрішніх справ, за час служби в органах внутрішніх справ заохочувався 15 разів про що містяться записи в трудовій книжці та до цього випадку дисциплінарних стягнень не мав.

Стосовно твердження суду першої інстанції про те, що результати кримінального провадження не є визначальними при встановлені ознак дисциплінарного проступку в діях особи колегія суддів зазначає наступне.

Відносно позивача дійсно було порушено кримінальне провадження і йому пред`явлено обвинувачення саме по тих ознаках, які визначаються у службовому розслідуванні як підстава дисциплінарної відповідальності. Тобто позивачу ставиться у вину вчинення дисциплінарного проступку, об'єктивна сторона складу якого фактично співпадає із складом злочинів, які йому інкримінувалися в межах кримінального провадження, а саме - вимагання грошових коштів у громадянки ОСОБА_7 за не притягнення її чоловіка ОСОБА_8 до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення.

Як вже було вказано, вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 24.01.2014, який вступив в законну силу позивача було виправдано за відсутністю в його діях складу злочину.

Згідно ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином слід прийти висновку, що фактично за даним вироком встановлено відсутність у діях позивача саме вимагання грошових коштів у громадянки ОСОБА_7 за не притягнення її чоловіка ОСОБА_8 до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, а відповідачем не доведено наявність в діях позивача такого складу дисциплінарного правопорушення.

При цьому, пунктом 67 Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ визначено, що особи рядового або начальницького складу, притягнуті до відповідальності за вчинення адміністративного корупційного правопорушення, пов'язаного з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", або кримінального правопорушення, підлягають звільненню із служби в органах внутрішніх справ у триденний строк з дня надходження до органу внутрішніх справ копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили.

З врахуванням наведеного, відповідач, в разі порушення кримінальної справи відносно позивача, повинен був діяти у відповідності до вказаної норми.

Однак, як встановлено колегією суддів і вбачається з матеріалів справи, позивача було звільнено з органів внутрішніх справ за іншою підставою звільнення - за дискредитацію звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, а не у зв'язку з притягненням до відповідальності за кримінальне правопорушення. Тобто фактично відбулася штучна заміна підстав звільнення.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що звільнення позивача було проведено незаконно, за відсутності зібраних у встановленому законом порядку необхідних доказів, які б підтверджували протиправність поведінки позивача. Відповідно, суд дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваних наказів в частині звільнення позивача та поновлення на посаді з якої його незаконно звільнено.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В ході апеляційного розгляду суд зобов'язав відповідача надати розрахунок загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, однак вимога суду не виконана.

Тому суд вважає, що належним способом захисту порушених прав відповідача, в цій частині, буде зобов'язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу, тобто з дня незаконного звільнення і по день поновлення на роботі, без визначення суми такого відшкодування.

При цьому суд вважає за необхідне вказати відповідачу що розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід здійснити відповідно до положень ч. 2 ст. 235 КЗпП, статті 27 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Крім того відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Також апеляційний суд зауважує, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплат заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийнята постанова не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з постановленням нової про задоволення адміністративного позову.

Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення: є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити повністю .

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15 липня 2014 року, - скасувати та прийняти нову .

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати накази Управління МВС України у Вінницькій області № 968 від 21.12.2012 та № 19 о/с від 31.01.2013 в частині звільнення з роботи ОСОБА_2 за дискредитацію звання працівника міліції.

Поновити ОСОБА_2 на посаді начальника оперативно-пошукового відділу управління карного розшуку Управління МВС України у Вінницькій області з 31.01.2013 з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі "09" вересня 2014 р. .

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Мельник-Томенко Ж. М.

Сторчак В. Ю.