Постанова № 40399041, 02.09.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/4337/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Жернаков М.В.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Сторчака В. Ю.

при секретарі: Сокольвак Ю.В.

за участю:

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: Павлика І.А.

третіх осіб: ОСОБА_4; ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Могилів-Подільської районної державної адміністрації Вінницької області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_6 (далі - позивач) до Могилів-Подільської районної державної адміністрації Вінницької області (далі - відповідач), треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (далі - треті особи) про поновлення на роботі, зобов'язання вчинити дії , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача в якому, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив: визнати протиправним та скасувати розпорядження відповідача №82-рк від 27.08.2013 "Про звільнення ОСОБА_6"; поновити його на роботі на посаді начальника відділу освіти Могилів-Подільської районної державної адміністрації; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути з Могилів-Подільської районної державної адміністрації на користь позивача моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 18.07.2014 адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю.

Представник відповідача та треті особи в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали в повному обсязі та просили колегію суддів їх задовольнити.

Представник позивача заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, посилаючись на їх безпідставність та просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з розпорядженням голови Могилів-Подільської РДА № 46-к від 01.12.2006 позивач (у зв'язку зі зміною прізвища ОСОБА_6 на ОСОБА_6, внесені відповідні зміни в облікові документи позивача розпорядженням Могилів-Подільської РДА від 28.01.2010 № 5-к) прийнятий на посаду начальника відділу освіти Могилів-Подільської РДА, що підтверджується записом № 10 в трудовій книжці позивача, датованим 01.12.2006.

Відповідно до розпорядження голови Могилів-Подільської РДА № 82-рк від 27.08.2013 позивач звільнений з посади начальника відділу освіти Могилів-Подільської РДА за нез'явлення на роботу протягом більш, ніж чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності на підставі п. 5 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, при прийнятті рішення про звільнення позивача з займаної посади не врахував, що строк тимчасової непрацездатності позивача переривався. Так, відповідно до листка непрацездатності № 298162 позивачу необхідно було стати до роботи 01.05.2013. Однак, у зв'язку з тим, що 1 і 2 травня - 2013 року були святковими днями, позивач був позбавлений можливості стати до роботи. Таким чином, 1 та 2 травня 2013 року позивач не став до роботи саме через вихідні дні, а тому умова тимчасової непрацездатності понад 4 місяці, визначена п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України не була виконана.

Крім того, згідно з ч. 1 статті 43 КЗпП України розірвання з працівником трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути проведено лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу (профкому, профспілкового представника - далі - профкому) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, у випадку, зокрема нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні (ч. 5 ст. 40 КЗпП).

Колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду не погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

При цьому законом України "Про державну службу" № 3723- ХІІ від 16.12.1993 (далі - Закон № 3723- ХІІ) регулюються суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, що є складовою права громадян на працю.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону № 3723-ХІІ підстави припинення державної служби можуть бути загальними, тобто передбаченими КЗпП України, та спеціальними, які наведені в цьому Законі. Таким чином, до правовідносин, які становлять предмет розгляду справи, підлягають застосування норми Кодексу законів про працю України, якими передбачено загальні підстави припинення державної служби.

Загальні підстави припинення трудового договору передбачені ст. 36 КЗпП України. Зокрема, згідно з п. 4 ч.1 вказаної статті, підставою припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (ст. ст. 40, 41 КЗпП України).

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку нез'явлення працівника на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Водночас відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.11.2001 № 455, тимчасова непрацездатність працівника підтверджується листком тимчасової непрацездатності.

Як установив суд першої інстанції, позивач протягом тривалого часу був тимчасово непрацездатний, що підтверджується листками непрацездатності Серії АВЯ:

№ 157573 (а. с. 127) - з 06.02.2013 до 08.02.2013 продовжений з 09.02.2013 до 11.02.2013, з 12.02.2013 до 14.02.2013, стати до роботи - 15.02.2013;

№ 157574 (а. с. 141) - з 18.02.2013 до 27.02.2013, продовжений з 28.02.2013 до 03.03.2013, з 04.03.2013 до 07.03.2013, стати до роботи - 08.03.2013;

№ 298094 (а. с. 140) - з 11.03.2013 до 12.04.2014, стати до роботи - 13.04.2013;

№ 298162 (а. с. 133) - з 15.04.2013 до 30.04.3013, стати до роботи - 01.05.2013;

№ 298192 (а. с. 138) - з 03.05.2013 до 13.05.2013, стати до роботи - 14.05.2013;

№ 238891 (а. с. 137), що є продовженням листка непрацездатності № 278192 - з 14.05.2013 до 27.05.2013;

№ 298511 (а. с. 136), що є продовженням листка непрацездатності № 238891 - з 28.05.2013 до 28.05.2013, стати до роботи - 29.05.2013;

№ 080498 (а. с. 135) - з 29.05.2013 по 13.06.2013, стати до робот - 14.06.2013;

№ 290335 (а. с. 134) - з 14.06.2013 до 27.06.2013, стати до робот - 28.06.2013;

№ 058875 (а. с. 133) - з 01.07.2013 до 05.07.2013, продовжений з 06.07.2013 до 10.07.2013, стати до роботи - 11.07.2013;

№ 176054 (а. с. 132), що є продовженням листка непрацездатності № 058875 - з 11.07.2013 до 25.07.2013;

№ 298756 ( а. с. 131), що є продовженням листка непрацездатності № 176054 - з 26.07.2013 до 26.07.2013, стати до роботи - 27.07.2013;

№ 176065 (а. с. 130), що є продовженням листка непрацездатності № 298786 - з 27.07.2013 до 05.08.2013, стати до роботи - 06.08.2013;

№ 195076 (а. с. 129) - з 06.08.2013 до 10.08.2013, продовжений з 11.08.2013 до 15.08.2013;

№ 195204 (а. с. 128), що є продовженням листка непрацездатності № 195076 - з 16.08.2013 до 27.08.2013, продовжений з 21.08.2013 до 27.08.2013, стати до роботи - 28.08.2013.

Враховуючи такий тривалий факт тимчасової непрацездатності позивача, відповідачем проведено його звільнення відповідно до п. 5 ст. 50 КЗпП України з підстав невиходу на роботу впродовж більш як чотирьох місяців підряд.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 "Про практику розгляду судами трудових спорів" Верховний Суд України роз'яснив, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Так, як встановлено судом в ході апеляційного перегляду, датою з якої відповідач почав обраховувати безперервний строк нез'явлення позивача на роботу внаслідок тимчасової непрацездатності є 18.02.2013 по день звільнення, а саме 28.08.2013. В цей період позивач був тимчасово непрацездатний, що підтверджується вищевказаними листами непрацездатності, і в цей період тимчасова непрацездатність позивача переривається, однак на святкові та неробочі дні в зв'язку з чим позивач фактично не міг приступити до виконання своїх посадових обов'язків.

Твердження позивача і суду першої інстанції про наявну перерву в межах строку тимчасової непрацездатності позивача є невірним з наступних підстав.

Згідно довідки відділу освіти райдержадміністрації від 12.11.2013 № 1187 (в матеріалах справи) підтверджується факт не нарахування заробітної плати в травні місяці згідно листів тимчасової непрацездатності за 1-2 травня та інші дні, які визначені як святкові, а також за вихідні дні (субота, неділя), що свідчить про не включення цих днів до переліку робочих та таких, що підлягають оплаті.

Такий розрахунок було проведено у відповідності до розпорядження, розробленого Міністерством соціальної політики та ухваленого на засіданні Уряду 19.12.2012, яким визначено святкові дні в Україні на 2013 рік.

Це також підтверджується Табелями обліку використання робочого часу в період з лютого по серпень місяць (включно) 2013 року типова форма якого затверджена наказом Держкомстату України № 489 від 05.12.2008 відповідно до яких вихідні та святкові дні не табелюються і не оплачуються.

Згідно табелю обліку використання робочого часу за лютий місяць 2013 року 15.05.2013 позивач мав вихід на роботу, однак до виконання посадових обов'язків він не приступив, оскільки за календарем 16-17 числа лютого місяця 2013 року є вихідними днями.

Саме обчислення строку нез'явлення на роботу впродовж більш як 4-х місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності позивача відповідачем обраховувалось з 18.02.2013, так як згідно листка непрацездатності серії АВЯ № 157573 ОСОБА_6 стати до роботи з 15.02.2013.

Згідно довідки відділу освіти Могилів-Подільської районної державної адміністрації від 12.11.2013 № 1187 позивачу в травні місяці 2013 року на підставі листів тимчасової непрацездатності нараховано лікарняні за 18 робочих днів, решта з яких до 31 календарного дня травня місяця були святковими та вихідними. До святкових днів відносяться також 1 та 2 травня, а відтак посилання позивача на неможливість виходу ним на роботу в святкові дні, що згідно трудового законодавства має особливий характер та виняткові підстави, є необґрунтованим.

Отже на підставі вищевикладеного, застосування відповідачем при звільненні позивача норми п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є обґрунтованою, адже наявні дві складові її диспозиції - встановлення проміжку часу протягом якого працівник не з'являвся на роботу більше 4-х місяців та факту безперервної непрацездатності працівника протягом зазначеного часу.

Зокрема, проміжок часу протягом якого позивач не з'являвся на роботу більше 4-х місяців рахується з 18.02.2013 по 28.08.2013, а факт безперервної непрацездатності працівника протягом цього часу підтверджується листками непрацездатності. При цьому вихідні та неробочі дні для визначення строку безперервної непрацездатності не враховуються.

Стосовно посилання суду першої інстанції на неправомірність винесення посадовою особою відповідача розпорядження стосовно звільнення позивача, який є членом виборного профспілкового органу за відсутності попередньої згоди на це цього виборного органу колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 статті 43 КЗпП України розірвання з працівником трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути проведено лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу (профкому, профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, у випадку, зокрема нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні (ч. 5 ст. 40 КЗпП).

Практичне застосування зазначених норм відображене у постанові пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів". Відповідно до п. 15 цієї постанови розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статтями 43 і 43-1 КЗпП.

Водночас відповідно п. 7 ч. 1 ст. 43-1 розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службових осіб центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян.

Отже, оскільки позивач займав посаду начальника відділу освіти Могилів-Подільської районної державної адміністрації (запис № 10 в трудовій книжці позивача, датований 01.12.2006), то при його звільненні згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) членом якого він є, не потрібно.

Крім того в силу ч. 7 ст. 43 КЗпП України встановлено, що рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Як слідує із змісту протоколу засідання профспілкового комітету відповідача, рішення первинної профспілкової організації про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору не містить обґрунтування відмови, що в свою чергу дало право відповідачу на звільнення позивача без такої згоди.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо визнання протиправним та скасування розпорядження Могилів-Подільської районної державної адміністрації Вінницької області № 82-рк від 27.08.2013 "Про звільнення ОСОБА_6", оскільки вказане розпорядження є законним, що підтверджується вищевикладеними обставинами.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийнята постанова не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з постановленням нової про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення: є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Могилів-Подільської районної державної адміністрації Вінницької області задовольнити повністю .

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 липня 2014 року, - скасувати та прийняти нову .

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "09" вересня 2014 р. .

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Мельник-Томенко Ж. М.

Сторчак В. Ю.