Ухвала суду № 40398040, 04.09.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1604/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

У Х В А Л А

Іменем України

04 вересня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.

Суддів: Борисюк Л.П.

Твердохліб В.А.

За участю секретаря: Стеценко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Шенк Процесс Україна" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шенк Процесс Україна" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби України, третя особа: Підприємство з іноземними інвестиціями "Панальпіна Уорлд Транспорт Л.Т.Д. про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Шенк Процесс Україна" звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби України, третя особа: Підприємство з іноземними інвестиціями "Панальпіна Уорлд Транспорт Л.Т.Д. про скасування податкових повідомлень-рішень від 01 березня 2007 року № 0000162308/0, № 0000172308/0 та № 0000182308/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 березня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Шенк Процесс Україна" звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби України було проведено виїзну планову документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Шенк Процесс Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2004 року по 30 вересня 2006 року.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 20 лютого 2007 року № 94/1-23-08-31241103.

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем у період з 01 липня 2005 року по 31 серпня 2005 року вимог пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість», п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

На підставі встановлених порушень, відповідачем прийнято спірні податкові повідомлення-рішення від 01 березня 2007 року № 0000162308/0, №0000172308/0 та №0000182308/0.

Не погоджуючись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР, валові витрати виробництва та обігу, це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу п.п. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 вищевказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці.

Підпунком 5.4.4. п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вищевказаного Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п. 1.31. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», під продажем результатів робіт (послуг) розуміються будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг).

В силу п.п. 7.4.1 п. 4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 вищевказаного Закону передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Водночас, згідно з п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 даного Закону, податкова накладна має містити опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм).

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Крім того, згідно з п/п. 7.4.4. вищевказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як вбачається з матеріалів справи, до основних видів діяльності позивача, у період що перевірявся, віднесено виробництво (без ремонту) та торгівля ваговимірювальним обладнанням, монтаж устаткування, інших машин загального призначення.

Судом встановлено, що 15 квітня 2005 року між позивачем (замовник) та Підприємством з іноземними інвестиціями "Панальпіна Уорлд Транспорт Л.Т.Д. (виконавець) укладено договір № 2552806, предметом якого є надання позивачу транспортно-експедиційних та митних послуг по обробці виставкових вантажів замовнику

Згідно умов договору, отримувачем виставкових вантажів є третя особа, яка бере на себе зобов'язання зворотного вивозу вантажів з митної території України та оформляє тимчасове ввезення виставкового майна на себе.

Так, між сторонами до зазначеного договору підписано Акт від 22 квітня 2005 року про здійснення повного обсягу робіт по оформленню в митному відношенні виставкових експонатів (не вказано яких саме) до якого додано рахунок щодо надання послуг з обробки автотранспорту, складання ВМД, оплата мит, митного терміналу, та надання інших послуг.

Крім того, до вищевказаного договору сторонами підписано акт № 2552806/1 від 22 квітня 2005 року про надання третьою особою позивачу послуг по транспортуванню зазначених виставкових вантажів до якого надано рахунок від 22 квітня 2005 року на передоплату перевезення виставкових вантажі за маршрутом Германія-Україна-Германія.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доказів передоплати перевезення в матеріалах справи відсутні.

Також, між позивачем (замовник) та третьою особо укладено аналогічний договір № 2553901 від 31 березня 2005 року, згідно умов якого сторонами складено акт від 01 квітня 2005 року про виконання робіт по оформленню виставкових вантажів та додано рахунок.

Позивачем надано акт від 13 травня 2005 року № 2553901/1 щодо виконання послуг по експедируванню, перевезенню виставкових вантажів до якого надано рахунок на передоплату від 01 квітня 2005 року.

Сторонами також підписано акт від 05 травня 2005 року про виконання робіт по доставці, навантажувально-розвантажувальних робіт, зберіганню виставкових вантажів до якого надано рахунок від 05 травня 2005 року на зазначену суму.

Однак, доказів передплати також позивачем не надано.

Також, між позивачем (замовник) та третьою особою укладено аналогічний договір від 19 квітня 2004 року № 2452304, до якого сторонами підписаний акт від 14 травня 2004 року щодо перевезення виставкових експонатів, а також надано рахунок про перевезення за маршрутом Київ-Дармштад та акт від 14 травня 2004 року щодо оформлення у митному відношенні виставкових експонатів.

Аналогічно, доказів здійснення оплати вищевказаних послуг позивачем не надано.

Так, на підставі наведених вище актів, позивачу видано податкові накладні, які відповідають сумам зазначеним в актах, а саме: № 2452304 від 14 травня 2004 року, № 2553901 від 01 квітня 2005 року, від 11 квітня 2005 року № 2552806, від 05 травня 2005 року № 2553901/2.

Разом з тим, на підтвердження зв'язку витрат за вищевказаними операціями з господарською діяльністю позивача (придбання робіт/послуг для цілей використання у господарській діяльності) та на підтвердження належності цих витрат до складу валових витрат, позивачем не надано доказів, які б підтверджували отримання ввезених третьою особою виставкових вантажів для цілей їх експонування позивачем на виставках.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем накази про участь у виставках, кошториси витрат на участь у виставках не можуть бути достатніми підтвердженнями в обґрунтування доводів позивача.

Крім того, надані позивачем вантажно-митні декларації не містять відомостей щодо позивача, як отримувача цих виставкових вантажів, натомість матеріали справи свідчать про те, що одержувачем, імпортером, декларантом, особою відповідальною за фінансове врегулювання за цими ВМД є третя особа, якою забезпечувався і зворотній вивіз виставкових вантажів.

Стосовно видаткових накладних, колегія суддів вважає, що дані документи не підтверджують передачу від третьої особи позивачу виставкового обладнання для цілей участі позивача у виставці та експонування ввезеної у тимчасовому режимі продукції, оскільки зазначені накладні складені позивачем як постачальником з іншими особами, ніж третя особа та не містять відомостей щодо взаємозв'язку зазначених операцій з поставки продукції іншим особам з операціями з тимчасового ввезення виставкового обладнання за відносинами позивача із третьою особою.

Враховуючи вищенаведене, висновки експертизи в зазначеній частині вірно не прийняті судом першої інстанції до уваги, оскільки в даному випадку вони суперечать фактичним обставинам справи та наведеним висновкам суду.

Також, судом встановлено, що між позивачем (замовник) та третьою особою (виконавець) укладено договір № 2454401 від 22 липня 2004 року, предметом якого є надання позивачу транспортно-експедиційних та митних послуг по обробці виставкових вантажів замовнику.

Крім того, сторонами укладено договір б/н від 02 січня 2004 року про надання позивачу транспортно-експедиційних послуг, яким також передбачено надання заявок для цілей надання послуг, виставлення рахунків, які визначені невід'ємною частиною договору, а також передбачено фіксацію тарифів та ставок у договорі або додатках.

Сторонами також укладено договір-доручення № 143/06 від 30 серпня 2006 року про надання транспортно-експедиційних послуг.

Також, між сторонами укладено договір № 254/01 від 14 травня 2001 року на транспортно-експедиційне обслуговування, предметом якого є організація виконавцем міжнародного та внутрішнього перевезення вантажів замовника транспортом виконавця або його субпідрядників. Оплата проводиться на підставі рахунків згідно з тарифами, обумовленими у договорі або в додатках.

На виконання договору № 2454401 від 22 липня 2004 року, сторонами складено акт № 2540272 від 17 листопада 2005 року, в якому вказано, що позивач здійснив повний обсяг робіт з експедиції, перевезенню вантажу - вагове обладнання, кількість місць - 6, вага 1434,30 кг. У графі «документи:» «№ від…» відомості відсутні.

Таким же чином щодо змісту та обсягу операцій аналогічно оформлено і всі інші акти, на підставі яких сформовані спірні суми податкового кредиту.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що відображені в актах роботи/послуги не можуть бути ідентифіковані по структурі цих робіт/послуг.

Також, зазначені акти не містять деталізації робіт/послуг, не розкривають їх зміст, не дають можливості ідентифікувати та співставити наведені в цих актах відомості з інформацією в інших наданих позивачем документах, а тому не вбачається можливим врахувати ці акти як підтверджуючі виконання спірних операцій та зв'язок спірних операцій з господарською діяльністю позивача, здійснення цих операцій для цілей використання їх результатів у господарській діяльності позивача.

Враховуючи те, що надані позивачем акти не можуть вважатися належним чином оформленими первинним документами для цілей формування даних бухгалтерського та податкового обліку та не можуть враховуватись для формування спірних сум податкових вигод, в даному випадку висновки експертизи не можуть бути враховані як такі, що суперечать фактичним обставинам справи.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено правомірності формування спірних сум валових витрат та податкового кредиту з ПДВ, що свідчить про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкових вигод та про обґрунтованість висновків відповідача в Акті перевірки.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Шенк Процесс Україна" а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем у відповідності до чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шенк Процесс Україна" - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 березня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.

Судді: Борисюк Л.П.

Твердохліб В.А.

Повний текст ухвали виготовлено 08.09.2014 року.

.

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Борисюк Л.П.

Твердохліб В.А.