Ухвала суду № 40397152, 08.09.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7612/14 Справа № 203/3602/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Маймур Ф. Ф. Доповідач - Болтунова Л.М. Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2014 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Болтунової Л.М.

суддів - Макарова М.О., Петренко І.О.

при секретарі - Куць О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія «Автофінанс» про визнання договору недійсним та застосування реституції ,-

в с т а н о в и л а:

03 червня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Лізінгова компанія «Автофінанс», в обґрунтування якого посилався на те, що 22 квітня 2014 року між ним та відповідачем укладено договір фінансового лізингу № 010106 для придбання автомобіля марки Toyota Corolla вартістю 185900 грн. Позивач вказував, що у відповідача відсутня ліцензія для надання будь-яких фінансових послуг із залученням фінансових активів від фізичних осіб; договір лізингу нотаріально не посвідчений; не містить істотних умов, передбачених ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг»; діяльність, якою займається товариство є нечесною підприємницькою практикою, такою, що вводить споживачів в оману, тому укладений договір не відповідає вимогам ЦК України, Закону України "Про захист прав споживачів". З цих підстав просив визнати недійсним зазначений договір та стягнути з відповідача на свою користь 18590 грн., як незаконно отримані за наслідком укладання спірного договору. (а.с.1-6)

Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 липня 2014 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено.

З таким рішенням не погодився позивач, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та направити справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції. (а.с.71)

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване у справі рішення ухвалено з додержанням вимог закону.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. 806 ЦК України, ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Судом першої інстанції встановлено, що 22 квітня 2014 року між ОСОБА_2 до ТОВ «Лізінгова компанія «Автофінанс» укладено договір №010106 фінансового лізингу.

Відповідно до п. 1.3 укладеного договору лізингодавець (відповідач) бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу - автомобіль Toyota Corolla, 1,3 МТ City, 2013 року випуску, зазначений у п. 1.1 договору та специфікації, що є додатком № 3 до договору, вартістю 185900 грн. у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу (позивачу) на строк та на умовах, передбачених договором. Предмет лізингу є власністю лізингодавця (п. 1.5 договору) та має бути придбаний ним на своє ім'я за договором купівлі-продажу у продавця автотранспортного засобу (п. 4.6 договору).

Згідно п.п. 1.7, 1.8 предмет договору передається у користування лізингоодержувачеві протягом строку не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу (50% від вартості предмета лізингу, комісії за організацію та оформлення договору (10% від вартості предмету лізингу та комісії за передачу предмета лізингу (3% від вартості предмету лізингу).

Лізингоодержувач має можливість сплачувати авансовий платіж впродовж 12 місяців з моменту підписання договору, платежами визначеними в додатку № 1 до договору. Авансовий платіж не може бути сплачений повністю лізингоодержувачем до сплати комісії за організацію.

22 квітня 2014 року ОСОБА_2 сплатив ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» 18590 грн. як винагороду за послуги, пов'язані з включенням договору до програми «АвтоФінанс» згідно договору № 010106.(а.с.17,18)

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний договір лізингу відповідає вимогам закону, відповідач мав право на його укладення, а тому прийшов до висновку про відмову позивачу у позові.

Зазначений висновок суду відповідає обставинам справи, узгоджується з нормами матеріального права, які правильно застосовані судом першої інстанції.

Правовідносини, що виникають із договору лізингу, регулюються параграфом 6 глави 58 ЦК України, в якому відсутні положення щодо обов'язковості нотаріального посвідчення такого договору. Спірний договір з додатками містить всі істотні умови, передбачені ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», а тому районний суд обґрунтовано не прийняв до уваги доводи позивача щодо невідповідності форми та змісту договору нормам ЦК України та зазначеного закону. Позивач погодився з умовами договору про що поставив свій підпис.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою.

За частинами 2, 5 зазначеного закону виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.

Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності; фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

З матеріалів справи вбачається, що згідно довідки Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг ФЛ № 1217 від 11 вересня 2012 року ТОВ «Лізінгова компанія «Автофінанс» має право надавати послуги з фінансового лізингу. Отже висновок суду стосовно того, що відповідач на законних підставах надає такі послуги є правильним.(а.с.45)

Районний суд обґрунтовано не прийняв до уваги твердження позивача щодо несправедливості умов спірного договору та те, що відповідач займається нечесною підприємницькою практикою, оскільки позивачем не вказано на конкретні дії відповідача, які б підпадали під встановлені статтями 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» заборони.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при розгляді справи, районним судом були виконані всі вимоги процесуального закону, всебічно перевірено обставини, спір вирішено у відповідності з нормами матеріального та процесуального права. Рішення є обґрунтованим, з повним відображенням обставин, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є правильними.

Оскільки доводи апеляційної скарги, які до того ж за своїм змістом повторюють зміст позовної заяви, та матеріали справи не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, а отже, відсутні передбачені ст. 309 ЦПК України підстави для скасування даного рішення, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 липня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: Болтунова Л.М. Петренко І.О. Макаров М.О.