Постанова № 40386314, 14.08.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14 серпня 2014 року 16 год. 15 хв. № 826/8906/14

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Данилишин В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення відповідача.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 23 червня 2014 року надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) до відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови відповідача від 17 грудня 2013 року ВП № 40157877 про стягнення з боржника виконавчого збору (далі - оскаржувана постанова).

В обґрунтування позову позивач зазначив, що оскаржувана постанова не відповідає нормам законодавства, оскільки, у зв'язку з невчасним направленням позивачу постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 40157877, він фактично не мав можливості виконати виконавчий лист № 2-263, виданий 16 липня 2013 року Оболонським районним судом міста Києва (далі - райсуд), у передбачений законом строк.

Після усунення виявлених судом недоліків позову, ухвалою суду від 31 липня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У ході судового розгляду справи представник позивача підтримала позов та просила задовольнити його повністю.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, заява про розгляд справи за відсутності його представника до суду не надійшла.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 11 серпня 2014 року судом, згідно з ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України, прийнято рішення про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження, про що відповідача повідомлено письмово.

До суду 12 серпня 2014 року через канцелярію від позивача надійшла письмова заява про зміну предмету позову, яка по суті є заявою про уточнення позовних вимог, оскільки у ній міститься прохання визнати протиправною та скасувати оскаржувану постанову. Подану заяву судом долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.

Крім того, 13 серпня 2014 року до суду через канцелярію надійшло письмове клопотання позивача про долучення до матеріалів справи відповідних доказів, яке судом задоволено.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Райсудом 16 липня 2013 року видано виконавчий лист № 2-263, який у подальшому пред'явлено відповідачу до виконання.

14 жовтня 2013 року державним виконавцем відповідача прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 40157877 на виконання виконавчого листа № 2-263, якою позивачу запропоновано самостійно виконати рішення суду у строк до 21 жовтня 2013 року.

У зв'язку з тим, що рішення суду у наданий для самостійного виконання строк позивачем (боржником у виконавчому провадженні) не виконано, 17 грудня 2013 року державним виконавцем відповідача прийнято оскаржувану постанову, якою вирішено стягнути з позивача виконавчий збір у розмірі 893,07 грн.

Суд не погоджується з доводами позивача та його представника щодо наявності підстав для задоволення позову, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів та аналізу наступних норм і обставин.

Так, порядок і умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які, відповідно до закону, підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовано Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Зокрема, відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 6 Закону, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Враховуючи предмет розгляду справи, суд вважає за необхідне дослідити правомірність прийняття оскаржуваної постанови, а саме наявності передбачених законом підстав та дотримання порядку її прийняття.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 25, ч. 1 ст. 28 Закону, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

У разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Тобто, законодавчими підставами для прийняття державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору виключно є: 1) невиконання боржником рішення, що стало підставою для відкриття виконавчого провадження; 2) не здійснення такого виконання у строк, встановлений у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" (у редакції постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 21 травня 2012 року № 5), постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її невиконання самостійно, виконується примусово в установленому Законом України "Про виконавче провадження" порядку.

На рівні Закону не встановлено строк, протягом якого має бути прийнята постанова про стягнення виконавчого збору, зокрема, ч. 1 ст. 27 Закону визначається лише строк початку примусового виконання рішення.

Оскільки, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем, ним не виконано вимоги постанови відповідача про відкриття виконавчого провадження від 14 жовтня 2013 року ВП № 40157877 у передбачений ст. 25 Закону строк, суд констатує наявність у відповідача правових підстав для прийняття оскаржуваної постанови.

Як уже зазначено вище, у позові як підставу для скасування оскаржуваної постанови позивач зазначає те, що у зв'язку з невчасним направленням йому постанови про відкриття виконавчого провадження від 14 жовтня 2013 року ВП № 40157877, він фактично не мав можливості виконати виконавчий лист № 2-263 у визначений строк.

Поряд з цим, суд критично оцінює такі доводи позивача та його представника, оскільки вони не входять до предмету доказування у межах розгляду даної справи, а можуть бути взяті до уваги тільки разі оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження від 14 жовтня 2013 року ВП № 40157877.

Оскільки матеріалами справи не підтверджується скасування вказаної постанови відповідача про відкриття виконавчого провадження або його дій з її прийняття, суд при вирішенні даної справи виходить із правомірності такої постанови, а тому не вважає доводи позивача належними.

Таким чином, системно проаналізувавши вище викладені норми та обставини, суд прийшов до виноску про правомірність прийняття відповідачем оскаржуваної постанови.

Стосовно процесуального строку для звернення позивача до суду з позовом суд зазначає наступне.

У ході розгляду справи судом з'ясовано, що про прийняття оскаржуваної постанови позивач дізнався 03 березня 2014 року, після чого звернувся до райсуду з метою її оскарження.

Однак, як вбачається з наявних матеріалах справи доказів, ухвалою райсуду від 20 травня 2014 року у справі (провадження) № 4-с/756/68/14 провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 закрито в частині вимоги про скасування постанови від 17 грудня 2013 року про стягнення виконавчого збору у зв'язку з необхідністю розгляду вказаної вимоги у порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, враховуючи викладене та зважаючи, що до адміністративного суду позивач звернувся 23 червня 2014 року, після отримання ухвали райсуду, суд прийшов до висновку про поважність причини пропущення позивачем передбаченого КАС України строку для звернення до суду з позовом та, як наслідок, відсутність підстав для залишення позову без розгляду.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

На підставі вище викладених норм та обставин вбачається, що позов ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення відповідача є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 69-71, 86, 128, 158-163, 167, 181 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1.

Копії постанови направити сторонам (вручити їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин