Рішення № 40383577, 04.09.2014, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 вересня 2014 р. Справа № 902/1023/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал менеджмент корпорейшн плюс", м.Київ

до: Фермерського господарства "Кравчука В.С.", с.Жуківці, Жмеринський район, Вінницька область

про стягнення 134 019,89 грн. заборгованості

За участю секретаря судового засідання Миколюк М.Г.

За участю представників:

позивача: Дашкеєв В.Г., довіреність від 18.06.2014 р. паспорт серії НОМЕР_1 виданий Деснянським РУ ГУ МВС України в м.Києві 26.11.2002 р..

відповідача: Кравчук В.С., голова господарства.

В С Т А Н О В И В :

Товариством з обмеженою відповідальністю "Глобал менеджмент корпорейшн плюс" подано позов до Фермерського господарства "Кравчука В.С." про стягнення 308 581,89 грн заборгованості за договорами № 01/25-07 від 25.07.2013 р. та № 01/26-07 від 26.07.2013 р., а саме: основного боргу в сумі 284 310,39 грн, пені на суму 18 429,00 грн, інфляційних на суму 5 842,00 грн.

Ухвалою суду від 16.07.2014 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1023/14 та призначено її до розгляду на 31.07.2014 р.

В зв'язку з неявкою сторін та неподанням витребуваних доказів розгляд справи було відкладено до 04.09.2014 р.

04.09.2014 р. до суду надійшла заява позивача про виправлення помилки та зменшення вимог відповідно до якої останній вказує на, що в прохальній частині позову ним допущено помилку відносно вказівки вимоги в якості інфляційних втрат в той час як насправді вказана вимога являється вимогою про стягнення 3 % річних.

Також позивач у вказаній заяві заявляє про зменшення розміру позовних вимог по стягнення суми основного боргу до 109 748,39 грн.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши заяву позивача суд приймає її до розгляду, як таку, що не суперечить приписам ст.22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

25.07.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Глобал менеджмент корпорейшн плюс" (Продавець) та Фермерським господарством "Кравчука В.С." (Покупець) укладено договір купівлі-продажу (продукції) № 01/25-07 згідно п.1 якого Продавець реалізує насіння цукрового буряку - 200 п.0 по ціні 1 000,00 грн/п.о. на суму 200 000,00 грн (а.с.8, т.1).

Згідно п.4.1 Договору оплата товарів Покупцем здійснюється за договірною ціною шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок Продавця до 01.11.2013 р.

26.07.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Глобал менеджмент корпорейшн плюс" (Продавець) та Фермерським господарством "Кравчука В.С." (Покупець) укладено договір купівлі-продажу (продукції) № 01/26-07 згідно п.1 якого Продавець реалізує засоби захисту рослин згідно переліку на суму 523 923,55 грн (а.с.9-10, т.1).

Згідно п.4.1 Договору оплата товарів Покупцем здійснюється за договірною ціною шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок Продавця до 01.11.2013 р.

Як вбачається з матеріалів справи позивач за видатковими накладними № 19 від 25.07.2013 р. та № 21 від 26.07.2013 р. і згідно довіреності б/н від 25.07.2013 р. поставив відповідачу Товар на 200 000,00 грн (насіння цукрового буряка) та на суму 523 923,55 грн (засоби захисту рослин), загалом на суму 723 923,55 грн (а.с.8-10, т.1).

Дослідженням видаткових накладних встановлено, що останні містять посилання на вказані вище договори, що свідчить про поставку товару саме на підставі вказаних договорів.

За твердженням позивача станом на 01.11.2013 р. відповідач провів розрахунок за отриманий товар на суму 439 613,16 грн.

З врахуванням наведеного борг відповідача становить 284 310,39 грн (723 923,55 - 439 613,16).

З врахуванням поданої позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог сума боргу відповідача становить 109 748,39 грн.

Суд зауважує, що відповідач не заперечує наявності у нього боргу у вказаному розмірі.

Непроведення відповідачем оплати за отриманий товар слугувало підставою звернення останнього з даним позовом до суду.

На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами договорів № 01/25-07 від 25.07.2013 р. та № 01/26-07 від 26.07.2013 р. між ними виникли зобов'язання, які мають правову природу договору поставки.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

В силу вимог ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, відтак, суд вважає, що позов в частині стягнення 109 748,39 грн основного боргу є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 318 429 грн 50 коп. пені за період з 01.11.2013 р. по 01.05.2014 р. та 5 842 грн. 00 коп. 3 % річних за період з 01.11.2013 р. по 08.07.2014 р., за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 5.2 Договорів сторони погодили, що за прострочення платежу Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу 1/365 подвійної ставки НБУ.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення 3 % річних та пені є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку пені судом виявлено помилки, які полягають у невірному визначенні значень за вказаними вимогами із врахуванням такого.

При перерахунку пені із врахуванням суми заборгованості та періоду прострочення визначеного позивачем судом отримано більше значення останньої, а саме 19 224,06 грн, в той час як позивач заявив до стягнення 418 429,50 грн пені.

Оскільки позивачем не подано заяви про збільшення розміру позовних вимог в цій частині, а визначення ціни позову являється виключною прерогативою останнього суд задовольняє вказану вимогу заявленому ним розмірі.

При перевірці розрахунку 3 % річних судом не виявлено помилок в розрахунку, що свідчить про обґрунтованість заявленої до стягнення суми.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, пені та 3 % річних в тому рахунку доказів проведення остаточних розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів тощо).

За таких обставин, суд дійшов висновку про повне задоволення позову з врахуванням поданої заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

Приймаючи рішення судом враховано п.3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в якому вказано, що у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством.

При розподілі судового збору, суд також враховує положення, яке міститься в п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" згідно якого сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

В даному випадку позивачу слід повернути 3 491,30 грн надмірно сплаченого судового збору виходячи з того, що ціна позову з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог становить 134 019,89 грн, розмір сплаченого судового збору повинен становити 2 680,40 грн., тоді як сплачено 6 171,70 грн (платіжне доручення № 1786 від 19.06.2014 р. та квитанція № 1377.294.1 від 09.07.2014 р.).

Повертаючи судовий збір позивачу судом враховано положення п.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" відповідно до якого питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається:

- в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або

- в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом), або

- в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ (зокрема, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 88 ГПК).

В усіх наведених випадках за необхідності відповідний процесуальний документ виготовляється у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до Державного бюджету України. Поданий заявником (скаржником) платіжний документ, що підтверджує сплату судового збору, при цьому повертається заявнику (скаржнику), а до матеріалів справи приєднується копія цього документа, яка виготовляється та засвідчується в порядку, передбаченому абзацом другим підпункту 2.5.13 пункту 2.5 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28; про заміну зазначеного документа копією здійснюється відповідна відмітка в описі справи (абзац четвертий того ж підпункту названої Інструкції).

04.09.2014 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фермерського господарства "Кравчука В.С.", с.Жуківці, Жмеринський район, Вінницька область, 23143 (ідентифікаційний код - 30067263) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал менеджмент корпорейшн плюс", пр-т Науки, 4, м.Київ, 03039 (ідентифікаційний код - 38039998) - 109 748 грн 39 коп. - основного боргу, 18 429 грн 50 коп. - пені, 5 842 грн 00 коп. - 3 % річних, 2 680 грн 40 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Глобал менеджмент корпорейшн плюс", пр-т Науки, 4, м.Київ, 03039 (ідентифікаційний код - 38039998) судовий збір в розмірі 3 491 грн 30 коп., сплачений платіжним дорученням № 1786 від 19.06.2014 р.

5. Рішення надіслати позивачу (разом з оригіналом платіжного доручення № 1786 від 19.06.2014 р.) рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 09 вересня 2014 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - пр-т Науки, 4, .Київ, 03039.