Ухвала суду № 40380390, 02.09.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2014 р. Справа № 12747/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Курильця А.Р.,

за участю секретаря судового засідання Андрушківа І.Я.,

представника позивача Хотинець М.У.,

представника відповідача Зуєва А.А.,

прокурора Турчин І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційні скарги Луцької об'єднаної державної податкової інспекції, Прокуратури Волинської області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фарка» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2010 року ТзОВ «Фарка» звернулось до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 15.11.2010 року №0000672301/2, №0000862301/2.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ТзОВ «Фарка» правомірно сформовані валові витрати та податковий кредит по операціях з фірмою «Nagel Baumashinen Magdeburg GmbH». Зазначає, що ТзОВ «Фарка» порушень вимог законодавства не допустило, господарські операції з імпорту та реалізації на митній території України товару мали реальний характер та документально оформлені належним чином, відображені в бухгалтерському та податковому обліку, правочин та первинні документи уповноваженим державним органом недійсними не визнані, позивачем сплачені передбачені законодавством податки та митні збори, товар використаний в господарській діяльності (реалізований в подальшому за гроші).

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2011 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції від 15 листопада 2010 року №0000672301/2, №0000862301/2.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що відповідачем не подано доказів правомірності прийняття податкових повідомлень - рішень, наявність яких б свідчили про нереальність операцій між позивачем та фірмою «Nagel Baumashinen Magdeburg GmbH». Крім того, постановами від 29.12.2010 року кримінальну справу, порушену відносно службових осіб ТзОВ «Фарка» за ознаками злочинів, передбачених частиною першою статті 201, частиною третьою статті 212, частиною другою статті 366 КК України, закрито у зв'язку із відсутністю в діях службових осіб ТзОВ «Фарка» складу цих злочинів (а.с.127-132, 137-142), а відповідачем не надано суду будь-яких інших доказів на підтвердження нікчемності контракту №01/05/08 від 01.05.2008 року, укладеного між ТзОВ «Фарка» та фірмою «Nagel Baumashinen Magdeburg GmbH», тому суд прийшов до висновку, що зазначений контракт є дійсним та спричинив настання реальних правових наслідків.

Не погодившись з вищенаведеною постановою, Луцька об'єднана державна податкова інспекція, Прокуратура Волинської області подали апеляційні скарги, в яких просять оскаржувану постанову скасувати і прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

Доводи апеляційних скарг обґрунтовують тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення представників сторін, доводи прокурора, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 01.10.2008 року по 31.03.2010 року посадовими особами Луцької об'єднаної державної податкової інспекції була проведена планова виїзна перевірка ТзОВ «Фарка» щодо взаємовідносин з контрагентом фірмою «Nagel Baumashinen Magdeburg GmbH», за результатами якої складено акт від 02.09.2010 року № №5109/23-2/35128786 (а.с.10-29).

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем частини першої статті 203, статей 215, 228 ЦК України, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 4947938грн. 00коп., а також порушення частини першої статті 203, статей 215, 228 ЦК України, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість в сумі 4500503грн. 00 коп.

На підставі вказаного Акта перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 14.09.2010 року: №0000672301/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 6750754грн. 50коп. (в тому числі, за основним платежем 4500503грн. 00коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 2250251грн. 50 коп.) (а.с.85); №0000682301/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 9895876грн. 00коп. (в тому числі, за основним платежем 4947938грн. 00коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 4918059грн. 00 коп.) (а.с.84).

За наслідками адміністративного оскарження даного рішення були прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.11.2010 року №0000672301/2, №0000862301/2 (а.с. 30-34).

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

В період, що перевірявся, платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначались Законом України «Про податок на додану вартість» (у відповідній редакції).

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Відповідно до п. 1.7, п. 1.8 цієї статті податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом, а бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 ст. 7 цього Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Підпунктом 7.7.10 цього пункту передбачено, що джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі бюджетного боргу) є загальні доходи Державного бюджету України. Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.

При цьому відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з наведеними нормами правомірність віднесення позивачем вказаних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за вказані податкові періоди підтверджує його право на бюджетне відшкодування цього податку.

Також аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Одночасно колегія суддів погоджується з доводами позивача, що також необхідно встановити факт реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (послуг).

При цьому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Разом з тим, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

На підставі зазначених обставин колегія суддів вважає висновки відповідача викладені в акті перевірки необґрунтованими з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що фактичне здійснення господарських операцій між ТзОВ «Фарка» та фірмою «Nagel Baumashinen Magdeburg GmbH», а також проведення позивачем розрахунків за отримані товари і послуги, підтверджується наступними доказами, наданими позивачем та дослідженими судом.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між ТзОВ «Фарка» та фірмою «Nagel Baumashinen Magdeburg GmbH» було укладено контракт №01/05/08 від 01.05.2008 року з додатком №1 від 30.08.2008 року, доповненнями №2 від 19.05.2009 року, №3 від 19.05.2009 року, відповідно до яких позивач отримав користовані автомобілі та частини до них за період з 01.10.2008 року по 31.03.2010 року на загальну суму 19822639грн. 09коп. (а.с.88-89).

Дійсність і правомірність зазначеного вище контракту і реальний характер господарських зобов'язань, здійснених сторонами на їх виконання підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Розрахунки з постачальником товарів були здійснені шляхом перерахунку позивачем коштів, що підтверджується наданими ним копіями платіжних доручень в іноземній валюті (а.с.90,92).

Крім того, факт здійснення ТзОВ «Фарка» господарських операцій по імпорту та реалізації на митній території України товару підтверджується відповідними документами. Позивачем надано попередню вантажну митну декларацію № 20110000/9/701814, вантажну митну декларацію № 201010005/9/004231 від 12.06.2009 року, інвойс « 60/90 від 01.06.2009 року, документ контролю доставки товару № 201010000.2009.701814,уніфіковану митну квитанцію серії 209 Б № 50003090 від 10.06.2009 року, договір купівлі продажу № 01/06/09 від 10.06.2009 року, довідку - рахунок серії ДДР № 739003 від 17.06.2009 року, довіреність серії ЯМВ № 398600 від 17.06.2009 року, копії яких є в матеріалах справи.

Як вбачається з наведених вище документів, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»

Судом першої інстанції також вірно встановлено, що придбані ТзОВ «Фарка» товарно-матеріальні цінності були використані з метою їх подальшої реалізації. Тобто, зазначена господарська операція здійснена в рамках господарської діяльності позивача та спрямована на отримання в майбутньому прибутку.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального придбання ТзОВ «Фарка» у фірми «Nagel Baumashinen Magdeburg GmbH» зазначених вище товарів, які використовувались позивачем в господарській діяльності, підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та завищення валових витрат по взаєморозрахунках з цим контрагентом за період, що перевірявся.

Щодо тверджень податкового органу про нікчемність контракту, укладеного між ТзОВ «Фарка» та фірмою «Nagel Baumashinen Magdeburg GmbH», колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на обставину порушення кримінальної справи №119-10 за фактами вчинення службовими особами ТзОВ «Фарка» злочинів, передбачених частиною третьою статті 212, частиною другою статті 366 КК України, та частиною першою статті 201 КК України. З матеріалів справи слідує, що постановами старшого слідчого Ковельської міжрайонної прокуратури від 29.12.2010 року кримінальну справу, порушену відносно службових осіб ТзОВ «Фарка» за ознаками злочинів, передбачених частиною першою статті 201, частиною третьою статті 212, частиною другою статті 366 КК України, закрито у зв'язку із відсутністю в діях службових осіб ТзОВ «Фарка» складу цих злочинів (а.с.127-132, 137-142). Крім того, постановою слідчого СВ Ковельського МВ УМВС України у Волинській області від 30.01.2011 року кримінальну справу в частині її порушення за фактом підробки контракту №01/05/08 від 01.05.2008 року за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, закрито у зв'язку із відсутністю складу цього злочину.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення угоди між позивачем та фірмою «Nagel Baumashinen Magdeburg GmbH» з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про «безтоварність» господарських операцій носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що реальність господарської операції, вчиненої між позивачем та контрагентом підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, які стали підставою для формування показників сум податкового кредиту.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги Луцької об'єднаної державної податкової інспекції, Прокуратури Волинської області залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2011 року по справі № 2а-3494/10/0370 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: Судді: О.Б. Заверуха О.М. Гінда А.Р. Курилець