Рішення № 40378299, 03.09.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9444/14 03.09.14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «УТФ Зерно»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна»простягнення 34 610,69 грн.Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:не з'явивсявід відповідача:Драчук С.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УТФ Зерно» (надалі - ТОВ «УТФ Зерно») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» (надалі - ТОВ «Фідленс-Україна») про стягнення 34 610,69 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору поставки товару №5 від 05.03.2014 р. позивач здійснив поставку товару, а відповідач належним чином грошове зобов'язання по оплаті поставленого товару не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 19 240,00 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 284,16 грн., 3% річних у розмірі 360,66 грн., інфляційних у розмірі 3 486,64 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання, процентів за користування чужими коштами у розмірі 1 239,23 грн. та моральної шкоди у розмірі 8 000,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.05.2014 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 18.06.2014 р.

Розпорядженням в.о. Голови господарського суд міста Києва від 18.06.2014 р. справу № 910/9444/14 передано для розгляду судді Васильченко Т.В., у зв'язку з перебуванням судді Босого В.П. у відпустці.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.06.2014 р. справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду на 21.07.2014 р.

Розпорядженням Голови господарського суд міста Києва від 21.07.2014 р. справу № 910/9444/14 передано для розгляду судді Босому В.П., у зв'язку з його поверненням з відпустки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.07.2014 р. справу прийнято до провадження суддею Босим В.П.

21.07.2014 р. представником відповідача до матеріалів справи долучено відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказував на факт не укладення спірного договору, а також заперечував проти задоволення позовних вимог в частині стягнення пені, процентів за користування чужими коштами та моральної шкоди.

В судовому засіданні 21.07.2014 р. судом оголошувалась перерва до 06.08.2014 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.08.2014 р. розгляд справи відкладено на 03.09.2014 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача.

В судове засідання представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, а його пояснення стосовно суті спору були заслухані судом в попередніх судових засіданнях.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

В тексті позовної заяви позивачем викладено клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, яке залишене судом без розгляду у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи належних доказів на підтвердження сплати судового збору за подання такої заяви у визначено порядку та розмірі.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.03.2014 р. між ТОВ «УТФ Зерно» (постачальник) та ТОВ «Фідленс-Україна» (покупець) було укладено договір поставки товару №5 (надалі - «Договір»).

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується продати та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його ціну, сплативши за нього визначену договором грошову суму.

Згідно з п. 1.2 Договору найменування товару, його кількість та ціна визначаються у додатках та видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного договору, які постачальник готує на основі усного замовлення покупця, а потім передає покупцю на погодження.

Додатком до Договору сторонами було погоджено специфікацію, яка містить найменування, кількість та ціну товару, а також визначає порядок розрахунків, а саме: оплата за товар здійснюється покупцем на протязі п'яти банківських днів згідно рахунку-фактури на прийнятий товар у складі покупця.

На виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 154 240,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №2 від 06.03.2014 р. та товарно-транспортними накладними №2 та №2/1 від 06.03.2014 р.

Відповідачем частково оплачено поставлену продукцію на суму 135 000,00 грн., що підтверджується матеріалами справи та не заперечується представниками сторін.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті поставленого згідно Договору товару, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 19 240,00 грн.

Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (видаткова накладна №2 від 06.03.2014 р. та товарно-транспортні накладні №2 та №2/1 від 06.03.2014 р.) підтверджується передача відповідачу товару згідно Договору на загальну суму 154 240,00 грн.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та Додатку до Договору, відповідач був зобов'язаний розрахуватися за отриманий товар протягом п'яти банківських днів згідно рахунку-фактури на прийнятий товар у складі покупця.

Таким чином, з урахуванням часткової оплати поставленої продукції, заборгованість відповідача перед позивачем становить 19 240,00 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви настав.

Твердження відповідача про те, що Договір є неукладеним судом не приймається до уваги з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, відповідно до п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Матеріалами справи підтверджується, що сторонами було вчинено дії, спрямовані на виконання умов Договору (поставка товару позивачем та його часткова оплата відповідачем), що свідчить про те, що такий договір було фактично укладено.

Більш того, відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом не встановлено, а відповідачем не доведено невідповідності положень Договору нормам чинного законодавства України.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача на підставі Договору за надані послуги станом на момент звернення до суду із позовною заявою у розмірі 19 240,00 грн.

В судовому засіданні 21.07.2014 р. представником відповідача було надано докази часткового погашення заборгованості у розмірі 5 000,00 грн. (платіжне доручення №1723 від 21.07.2014 р.).

Із матеріалів справи вбачається, що позовну заяву від 19.05.2014 р. позивачем було подано до суду 19.05.2014 р., що підтверджується відміткою канцелярії господарського суду міста Києва, а відповідач оплатив суму основної заборгованості у розмірі 5 000,00 грн. 21.07.2014 р., тобто після подання позовної заяви.

Відповідно до п. 1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 5 000,00 грн. підлягає припиненню згідно п. 1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки погашення боргу здійснено після звернення позивача до суду.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 284,16 грн., 3% річних у розмірі 360,66 грн., інфляційних у розмірі 3 486,64 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 06.03.2014 р. по 19.05.2014 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 5.2 Договору порушення строків оплати товару покупцем тягне за собою право постачальника в стягненні пені,з винної сторони, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За перерахунком суду, враховуючи дату, з якої відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання (14.03.2014 р.), розмір пені та 3% річних, що підлягають стягненню що відповідача, становить 944,28 грн. та 214,26 грн. відповідно. В іншій частині пеня (1 339,88 грн.) та 3% річних (146,40 грн.) нараховані неправомірно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, заявлених до стягнення з відповідача, враховуючи відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог, суд вважає за можливе стягнути з відповідача інфляційні у розмірі 3 486,61 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами у розмірі 1 239,23 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

За змістом ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Згідно зі ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відтак, право позивача на нарахування та отримання процентів за користування чужими грошовими коштами передбачено законом.

В той же час, розмір таких процентів ні укладеним між сторонами Договором, ні положеннями Цивільного кодексу України чи інших актів цивільного законодавства, що регулюють відносини поставки, не передбачений.

Більш того, за своєю правовою природою заявлена позивачем до стягнення сума процентів у розмірі 1 239,23 грн. є збитками у вигляді упущеної вигоди, тобто доходами, які позивач міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене.

При цьому, згідно з приписами ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) розміру збитків;

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;

4) вини.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода -наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Суд відзначає, що позивачем належними та допустимими засобами не доведено існування всіх елементів цивільного правопорушення, з наявністю яких норми чинного законодавства України пов'язують можливість стягнення з відповідача упущеної вигоди на заявлену суму.

Відтак, підстави для стягнення з відповідача відсотків за користування чужими коштами у розмірі 3 486,61 грн. у суду відсутні.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача моральної шкоди, завданої внаслідок порушення зобов'язання з поставки товару, у розмірі 8 000,00 грн.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені ст. 1167 Цивільного кодексу України, згідно із ч. 1 якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 1 ст. 23 Цивільного кодексу України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р. №4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р. №4 визначено, що суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд відзначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, в чому полягає моральна шкода, а також з яких міркувань він виходив, визнаючи її розмір, відтак підстави для покладення на відповідача обов'язку по відшкодуванню моральної шкоди у розмірі 8 000,00 грн. відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ «Фідленс-Україна» на користь ТОВ «УТФ Зерно» заборгованості у розмірі 14 240,00 грн., пені у розмірі 944,28 грн., 3% річних у розмірі 214,26 грн. та інфляційні у розмірі 3 486,61 грн.

Провадження у справі в частині стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 5 000,00 грн. підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

В іншій частині (пеня у розмірі 1 339,88 грн., 3% річних у розмірі 146,40 грн., відсотки за користування чужими коштами у розмірі 3 486,61 грн. та моральна шкода у розмірі 8 000,00 грн.) в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УТФ Зерно» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» (03038, м. Київ, вул. Лінійна, 17; ідентифікаційний код 36426518) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УТФ Зерно» (04205, м. Київ, просп. Оболонський, 30, оф. 287; ідентифікаційний код 38615496) заборгованість у розмірі 14 240 (чотирнадцять тисяч двісті сорок) грн. 00 коп., пеню у розмірі 944 (дев'ятсот сорок чотири) грн. 28 коп., 3% річних у розмірі 214 (двісті чотирнадцять) грн. 26 коп., інфляційні у розмірі 3 486 (три тисячі чотириста вісімдесят шість) грн. 61 коп. та судовий збір у розмірі 1 260 (одна тисяча двісті шістдесят) грн. 83 коп. Видати наказ.

3. Провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 5 000,00 грн. припинити.

4. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.09.2014 р.

Суддя В.П. Босий