Ухвала суду № 40377552, 28.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2014 року м. Київ К/9991/3704/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Бухтіярової І.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2011

у справі № 2а-1492/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Террамет"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Террамет" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення - рішення №0000381504/0 від 08.09.2010.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2011 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2011 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань правомірності формування податкового кредиту у квітні 2010 року, червні 2010 року по взаємовідносинах з ТОВ „Вторметіндастрі" за квітень 2010 року, ТОВ „Мартенсіт-2010", ПП „Ріфтон" за червень 2010 року та складено акт № 8213/15-407/34329494 від 20.08.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000381504/0 від 08.09.2010, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 1063193 грн.: основний платіж - 773966 грн.; штрафні (фінансові) санкції - 286227 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість": завищення суми податкового кредиту по податку на додану вартість за квітень, червень 2010 року за рахунок включення до складу податкового кредиту виписаних ТОВ „Вторметіндастрі" за квітень 2010 року, ТОВ „Мартенсіт-2010", ПП „Ріфтон" за червень 2010 року податкових накладних, право на податковий кредит за якими не виникло, оскільки не дотримано обов'язкових умов для отримання такого права, визначених Законом України „Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 773966 грн.

Оскільки, отримані з бази даних "Системи автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів на рівні ДПА України", декларації по податку на додану вартість деяких підприємств контрагентів не визнано як податкову звітність, а у деяких випадках податковим органом встановлено факт їх неподання.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 названого Закону підставою для формування податкового кредиту є податкова накладна.

В силу вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Дії платника, які мають своїм результатом отримання податкової вигоди (зокрема, у вигляді зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму витрат, понесених у зв'язку з оплатою поставлених послуг) є економічно виправданими, а відомості, які містяться у податковій декларації та податковій звітності - достовірними, якщо податковим органом не доведено зворотне.

При цьому висновок про необґрунтованість податкової вигоди платника повинен базуватись на об'єктивній інформації, що безспірно підтверджує відсутність у діях платника розумної ділової мети та їх спрямованість виключно на створення сприятливих податкових наслідків.

Судами попередніх інстанцій встановлено здійснення господарських операцій між позивачем, ТОВ „Террамет" та ТОВ „Вторметіндастрі", ТОВ „Мартенсіт-2010", ПП „Ріфтон" відповідно, та наявні достатні підстави для відображення вказаних операції в бухгалтерському та податковому обліках.

Встановлено, що укладені договори стосуються предмету господарської діяльності позивача, направлені на досягнення реальних економічних наслідків, а позивач та його контрагенти у встановлених законом випадках мають спеціальну правоздатність на здійснення відповідних видів господарської діяльності.

За наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з понесених витрат за придбання товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому висновки про наявність такої протиправної мети не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2011 у справі № 2а-1492/11/2070 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2011 у справі № 2а-1492/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович І.О. Бухтіярова