Рішення № 40376192, 03.09.2014, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 вересня 2014 р. Справа № 902/1093/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопромпідшипник", м.Харків

до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Могилів-Подільський, Вінницька область

про стягнення 10 172,48 грн заборгованості згідно договору поставки № 4805 від 14.03.2012 р.

За участю секретаря судового засідання Миколюк М.Г.

Представники сторін в засідання суду не з'явились.

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автопромпідшипник" звернулось з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 10 172 грн 48 коп., з яких 6 000 грн основного боргу, 760 грн 95 коп. інфляційних втрат за період з січня 2014 р. по липень 2014 р., 88 грн 20 коп. - 3 % річних за період з 31.12.2013 р. по 23.07.2014 р., 2 723 грн 33 коп. пені за період з 31.12.2013 р. по 23.07.2014 р. та 600 грн 00 коп. - 10% штрафу.

Ухвалою суду від 29.07.2014 р. судом порушено провадження у справі № 902/1093/14 та призначено її до розгляду на 03.09.2014 р.

26.08.2014 р. до суду надійшла заява позивача № 20 від 19.08.2014 р., якою останній зазначав, що станом на 19.08.2014 р. основний борг відповідача складає 5 720 грн 00 коп., інфляційні втрати - 656 грн 71 коп. за період з січня 2014 р. по серпень 2014 р., 1 019 грн 97 коп. пені за період з 31.12.2013 р. по 03.09.2014 р., 77 грн 46 коп. - 3 % річних за період з 31.12.2013 р. по 03.09.2014 р. та 527 грн 00 коп. - 10 % штрафу, надавши відповідні розрахунки та докази сплати боргу.

Цією ж заявою позивач просив розглянути справу у його відсутність в зв'язку з суттєвими матеріальними труднощами.

03.09.2014р. до суду від позивача засобами електронного зв'язку надійшла заява № 30 від 03.09.2014 р., в якій він зазначив, що станом на 03.09.2014 р. відповідач сплатив суму основного боргу, а також надав інший розрахунок штрафних санкцій зі збільшеними періодами їх нарахування.

Дана заява не приймається судом до розгляду так як відповідно до довідки Інформаційного центру суду від 03.09.2014 р. вона не має електронного цифрового підпису який би засвідчував її справжність та що не відповідає вимогам законодавства щодо обміну інформацією за допомогою засобів електронного зв'язку .

Разом з тим, слід зазначити, що факсом на адресу суду 03.09.2014 р. від позивача надійшла аналогічна заява № 30 від 03.09.2014 р. в якій позивач вказав на повну сплату суми боргу відповідачем, а також вказав на нову ціну позову в сумі 1 759,87 грн, з яких 747 грн 67 коп. інфляційних втрат за період з січня 2014 р. по серпень 2014 р., 88 грн 20 коп. - 3 % річних за період з 31.12.2013 р. по 22.08.2014 р., 324 грн 00 коп. пені за період з 31.12.2013 р. по 22.08.2014 р. та 600 грн 00 коп. - 10 % штрафу.

Також у вказаній заяві позивач просив суд розглядати справу за його відсутності в зв'язку із суттєвими матеріальними труднощами.

В засідання суду представники сторін не з'явились.

При цьому відповідач причин неявки суду не повідомив, хоча про час, день та місце розгляду справи останній був повідомлений завчасно та належним чином - ухвалою суду від 29.07.2014 р., надіслання якої сторонам стверджується реєстром відправки поштової кореспонденції суду.

При цьому судом встановлено, що в матеріалах справи міститься поштове повідомлення за № 2103623334687 з відміткою відділення пошти про те, що адресат (відповідач по справі) відмовився від його отримання (а.с.25-27, т.1).

Дане поштове повідомлення направлялось відповідачу за адресою АДРЕСА_1, яка є ідентичною тій за яка зазначена позивачем в позовній заяві та міститься у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за № 19072082 (а.с.23, т.1).

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Так як сторони в засідання суду не з'явились справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши заяви позивача від 19.08.2014 р. № 20, від 03.09.2014 р. № 30 суд дійшов висновку про ухвалення повернення їх без розгляду в зв'язку з невідповідністю останніх приписам ст.ст.54, 57 ГПК України.

При цьому судом взято до уваги інформацію у вказаних заявах щодо повного погашення боргу відповідачем.

Виходячи з наведеного судом даний позов розглядається із врахуванням ціни позову визначеної позивачем при подачі позовної заяви.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

14.03.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автопромпідшипник" (Постачальник) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Покупцем) укладено договір поставки товару № 4805 (а.с.7, т.1).

За умовами договору Постачальник зобов'язується передати, а Покупець прийняти й оплатити підшипники, паси привідні, кільця стропові, ланцюги привідні, манжети й іншу продукцію виробничо-технічного призначення (товар), партіями, в асортименті, кількості й за цінами, зазначеними у погоджених рахунках, який виставляється на підставі заявки Покупця (п.п.1.1, 1.2 Договору).

Відповідно до п.3.1 Договору Покупець здійснює оплату кожної партії товару по відповідному рахунку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника протягом терміну дії рахунку або протягом 5 банківських днів з моменту передачі Товару.

Оплата переданого Товару здійснюється у термін, зазначений в п.3.1. Договору, але не пізніше останнього робочого дня кварталу, у якому було передано Товар (п.3.3 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач за видатковою накладною № 2312001 від 23.12.2013 р. на підставі довіреності № 43 від 23.12.2013 р. на умовах Договору поставки товару № 4805 від 14.03.2012 р. отримав від позивача Товар на загальну суму 19 172 грн 44 коп., який на підставі виставленого рахунку-фактури № 2012092 від 20.12.2013 р. та у відповідності до п.п.3.1, 3.3 Договору повинен був оплатити протягом 5 банківських днів з моменту передачі Товару, але не пізніше останнього робочого дня кварталу в якому було передано товар, тобто до 31.12.2013 р. (включно)(а.с.9-13, т.1).

Доказом того, що Товар по накладній № 2312001 від 23.12.2013 р. отриманий відповідачем саме на виконання Договору поставки товару № 4805 від 14.03.2012 р. є посилання на даний договір безпосередньо в накладній.

Судом встановлено, що за отриманий Товар відповідач здійснив часткові розрахунки в сумі 13 172 грн 44 коп., що стверджується платіжними дорученнями № 67 від 04.04.2014 р. на суму 8 700 грн, № 15 від 14.05.2014 р. на суму 4 000 грн та № 16 від 19.06.2014 р. на суму 472 грн 44 коп.(а.с.14-16, т.1).

Таким чином, борг відповідача перед позивачем станом на день звернення з позовом до суду склав 6 000 грн 00 коп.

Непроведення відповідачем розрахунків за отриманий Товар належним чином та у встановлені Договором строк спонукало позивача звернутись з даним позовом до суду.

Водночас судом встановлено, що після порушення провадження у справі відповідач здійснив з позивачем розрахунок по сумі основного боргу провівши остаточний розрахунок 22.08.2014 р..

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Як наголошено в п.4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення основного боргу в сумі 6 000 грн 00 коп., а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно п.11 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 760 грн 95 коп. за період з січня 2014 р. по липень 2014 р., 2 723 грн 26 коп. пені за період з 31.12.2013 р. по23.07.2014 р., 88 грн 20 коп. - 3 % річних за період з 31.12.2013 р. по 23.07.2014 р. та 600 грн 00 коп. - 10 % штрафу, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 8.5 Договору за порушення зобов'язання по оплаті Товару Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від простроченої суми за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до п. 8.6 Договору за порушення зобов'язання по оплаті товару понад 30 календарних днів, Покупець сплачує Постачальнику додатково, штраф у розмірі 10 % від неоплаченої суми шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, а також відшкодовує заподіяні збитки .

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних, інфляційних втрат, штрафу та пені є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

При цьому суд зауважує, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій на чому також наголошено в постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 року у справі 3-24гс12.

Щодо нарахованих сум та визначених позивачем періодів нарахування штрафних санкцій, то слід зазначити наступне.

Згідно ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається із змісту Договору в останньому не обумовлено продовження періоду нарахування штрафних санкцій.

Враховуючи наведене, правильним буде нараховувати пеню строком шість місяців починаючи з дати прострочення сплати отриманого Товару (з 01.01.2014 р. по 01.07.2014 р. включно) в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Проведений судом перерахунок пені з врахуванням наведених вище приписів призвів до отримання суми пені в розмірі 996 грн 06 коп., в зв'язку з чим в стягненні 1 727 грн 20 коп. пені за прострочення сплати боргу слід відмовити.

В результаті проведеної судом перевірки розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат виявлено помилки в розрахунку останніх, які полягають у арифметичних помилках, що спричинило невірне визначення сум з яких вони нараховуються та у невірному визначені періодів їх обрахування.

Як встановлено судом в засіданні суду відповідач став таким, що прострочив виконання зобов'язання по сумі основного боргу - 19 172 грн 44 коп. з 01.01.2014 р., перше погашення боргу в сумі 8 700 грн 00 коп. відбулось 04.04.2014 р.; далі в сумі 4 000 грн 00 коп. - 14.05.2014 р.; в сумі 472 грн 44 коп. - 19.06.2014 р..

Інші погашення боргу здійснені за межами періоду нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.

Таким чином, нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, як і пені, необхідно здійснювати у відповідно до існуючого боргу з урахуванням здійснених відповідачем оплат.

Як вбачається з розрахунку позивача ним нарахування інфляційних втрат та 3 % річних здійснено на суму боргу в сумі 6 000 грн., тобто та яка існувала у відповідача перед позивачем станом на 19.08.2014 р., без урахування періодів погашення відповідачем боргу як вказано вище та за розрахунками позивача складає 760 грн 95 коп. інфляційних втрат за період з січня 2014 р. по липень 2014 р. та 88 грн 20 коп. - 3 % річних за період 31.12.2013 р. по 23.07.201 р., що є меншим порівняно з тими, які суми отримав суд при здійсненні перерахунку (217 грн 39 коп. 3 % річних та 1 261 грн 51 коп. інфляційних втрат відповідно).

Разом з тим провівши перевірку правильності розрахунку позивача із врахуванням визначених ним періодів (але починаючи розрахунок з 01.01.2014 р.) та сум заборгованості судом отримано 720 грн 79 коп. інфляційних втрат та 100 грн 60 коп. 3 % річних.

Оскільки позивачем на момент проведення судового засідання не подано належним чином заяви про збільшення розміру позовних вимог в частині вимог про стягнення 3 % річних дана вимога задовольняються у заявленому позивачем розмірі, в той час як в стягненні 40 грн 16 коп. інфляційних втрат слід відмовити, як заявлених безпідставно.

При перевірці правильності розрахунку 10 % штрафу, заявленого на підставі п.8.6 Договору судом не виявлено помилок, а тому дані позовні вимоги в сумі 600 грн підлягають повному задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення інфляційних втрат, штрафу, 3 % річних та пені, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо припинення провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

При цьому з врахуванням того, що спір до суду доведено внаслідок неправильних дій відповідача витрати по сплаті судового збору понесені позивачем за вимогу про сплату суми основного боргу покладаються на відповідача згідно приписів ч.2 ст.49 ГПК України.

03.09.2014 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Беручи до уваги викладене та керуючись ст.ст.22, 33, 34, 43, 44, 49, п.11 ч.1 ст.80, ст.ст.86, 87, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопромпідшипник", провулок Сімферопольський, 6, літ."Ч-2", м.Харків (ідентифікаційний код - 31151565) - 996 грн 06 коп. - пені, 88 грн 20 коп. - 3 % річних, 720 грн 79 коп. - інфляційних втрат, 600 грн 00 коп. - 10 % штрафу та 1 509 грн 57 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Провадження у справі № 902/1093/14 в частині вимог про стягнення 6 000 грн 00 коп. основного боргу припинити згідно п.11 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. В стягненні 1 727 грн 20 коп. пені, 40 грн 16 коп. інфляційних втрат відмовити.

6. Копію рішення надіслати сторонам по справі рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 08 вересня 2014 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - провулок Сімферопольський, 6, літ."Ч-2", м.Харків, 61052.

3 - відповідачу - АДРЕСА_1.