Ухвала суду № 40365404, 08.09.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1183/2014(м)

266/1522/14-ц

Головуючий 1 інстанції Шишилін О. Г.

Категорія 55 Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

03 вересня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів Ткаченко Т.Б., Баркова В.М.,

при секретарі Забавіній М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім.Ілліча» про стягнення заборгованої заробітній платі у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та представника Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 02.07.2014 року, -

в с т а н о в и л а:

08 квітня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім.Ілліча» (далі - ПАТ «ММК ім.Ілліча») заборгованості заробітної плати у вигляді індексації по заробітній платі, з урахуванням уточнень до позовної заяви, за період з 01.03.2003 року по 08.07.2013 року в розмірі 2985,73 грн. і просив стягнути компенсацію втрати частини заробітної плати за цей період сумі 543,56 грн.. У зв'язку з порушенням його п45рава просив відшкодувати йому моральну шкоду в сумі 5000 грн.. Також просив стягнути заборгованість по заробітній платі у вигляді середнього заробітку з 9 липня 2013 року по день винесення рішення судом із розрахунку 1028,22 грн. за один робочий день.

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя від 02.07.2014 року позов ОСОБА_2 було задоволено частково, стягнуто з ПАТ «ММК ім.Ілліча» на користь ОСОБА_2 заборгованість з індексації та компенсації за затримку виплат заробітної плати за період 01.03.2003 р. по 08.07.2013 р. в сумі 1070,60 грн,. середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні 5000 грн. з утриманням з вказаної суми при виплаті передбачених законом податків та обов'язкових платежів і зборів, та моральну шкоду 300 грн.. Стягнуто з ПАТ «ММК ім.. Ілліча» судового збору 243 гривень 60 коп..

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2, не погодившись з рішенням суду просить його змінити, задовольнити його вимоги в повному обсязі. В скарзі посилається на порушення норм матеріального права та їх неправильне застосування. Вказує, що суд неправильно застосував принцип пропорційності у розмирі 5,6 часток, тобто не застосовував в рішенні розмір пропорційності 5,6 при стягненні з відповідача 5000 грн., крім того, сума середнього заробітку повинна бути стягнута в повному обсязі. Апелянт не погоджується з висновками судом стосовно того, що починаючи із серпня 2006 р. по час звільнення позивачеві нараховувалася індексація заробітної плати випереджальним шляхом та шляхом підвищення зарплати. Також апелянт вважає необґрунтованим рішення суду і в частині розміру відшкодованої йому моральної шкоди в сумі 300 грн..

З рішенням суду також не погодився представник відповідача ПАТ «ММК ім.. Ілліча», в апеляційній скарзі представник підприємства-відповідача посилається на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить апеляційну скаргу ПАТ «ММК ім.Ілліча» задовольнити, рішення скасувати, та ухвалити нове рішення по суті, відмовивши у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ПАТ «ММК ім.. Ілліча». Зазначає, що суд першої інстанції не дав належну правову оцінку доводам відповідача про відсутність порушення трудових прав позивачки, з огляду на те, що заробітна плата у 2003-2006 роках не підлягала обов'язковій індексації у зв'язку з підвищенням індексу споживчих цін, оскільки розмір заробітної плати позивача регулярно переглядався у бік збільшення; оскільки у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем щодо виплати індексації заробітної плати, тому немає заборгованості і з виплати компенсації у зв'язку з порушенням строків її виплати та підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку і відшкодування моральної шкоди. Крім того, зазначає, що судом при обчисленні суми середнього заробітку було проігноровано приписи ст. 117 КЗпП України та практику Верховного Суду України щодо застосування принципу співмірності заявленої позивачем суми середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільнені сум порівняно з сумою основної вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача і його представника адвоката ОСОБА_3, які просили скаргу ОСОБА_2 задовольнити, а апеляційну скаргу відповідача - відхилити, представника відповідача Огненного А.Б., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача і просив задовольнити скаргу відповідача, перевіривши матеріали справи у межах апеляційного оскарження і доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги сторін підлягають відхиленню з наступних причин.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач з 11.10.1996 року по 08.07.2013 рік перебував у трудових відносинах із ПАТ «ММК ім.Ілліча» (а.с 3-10).

За вказаний період позивачу нараховувалася та виплачувалася заробітна плата, що підтверджується довідкою ПАТ «ММК ім.Ілліча», та розрахунковими листами (а.с. 14-45, 60-100).

Задовольняючи частково позов, суд виходив з того, що при перевищенні порогу інфляції, який встановлюється в розмірі 101 відсотка, заробітна плата позивача за вказаний період не індексувалася. Загальна сума індексації заробітної плати та компенсації складає 1070 гривень 60 копійок, що підтверджується довідкою підприємства, та не спростовано позивачем, тому саме ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися, оскільки ці обставини підтверджуються довідкою підприємства про розрахунок суми індексації та компенсації, що підлягає сплаті позивачу, наданою ПАТ «ММК ім. Ілліча» на вимогу суду під час розгляду справи .

При вирішенні спору суд правильно застосував норми матеріального права і, зокрема, ст. 95 КЗпП України, Закон України «Про оплату праці», Закон України «Про індексацію грошових доходів громадян», Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 1078 від 17 липня 2003 року і Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21 лютого 2001 року та роз'яснення, викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 1-18/2013, згідно з яким, положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження буд-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Колегія вважає, що суд першої інстанції відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, оцінив представлені сторонами матеріали за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та дійшов обгрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2, оскільки при його звільненні 08 липня 2013 року підприємство не виплатило йому належну індексацію заробітної плати та компенсацію втрати частини заробітної плати.

Враховуючи, що індексація на заробітну плату входить до структури заробітної плати, з якої проводяться відрахування податків та обов'язкових платежів як з заробітної плати, а в наданому відповідачем розрахунку індексації, що підлягає виплаті позивачу, не зазначені суми відповідних відрахувань податків і обов'язкових платежів, суд дійшов обґрунтованого висновку, що при виплаті відповідачем присуджених позивачеві сум належить утримати з них передбачені законом податки і обов'язкові платежі.

Колегія суддів, переглядаючи справу в межах заявленого позову та доводів апеляційних скарг, погоджується з рішенням суду щодо розміру заборгованості суми індексації заробітної плати та компенсації за несвоєчасну сплату, яку відповідач повинен сплатити позивачці.

Відповідно до ст.10,60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Посилання ПАТ «ММК імені Ілліча» в апеляційній скарзі на те, що заробітна плата позивача у 2003 - 2006 роках не підлягала обов'язковій індексації, оскільки розмір заробітної плати позивача регулярно переглядався відповідачем у бік збільшення, а тому відсутні підстави і для виплати компенсації, не доведені відповідачем належними і допустимими доказами, як суду першої інстанції, так і апеляційному суду.

Доводи апеляційної скарги відповідача на те, що рішення є необґрунтованим , оскільки в рішенні суду про стягнення зазначено менший період заборгованості, ніж просив позивач - з 1 березня 2003 року по 31 липня 2006 року, а відповідачем наданий розрахунок за менший період, і тому позов слід було задовольнити частково, є неспроможними, оскільки з розгорнутого розрахунку заборгованості вбачається, що останній проведено за період з березня 2003 року по липень 2006 року, що повністю охоплюється періодом, який зазначено позивачем у позовній заяві, спростовуються змістом оскаржуваного рішення, яким вимоги позивача і задоволені частково .

Також апеляційний суд вважає необґрунтованими посилання в апеляційній скарзі ПАТ «ММК імені Ілліча» на те, що судом невірно визначена сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню з підприємства на користь позивача, у зв'язку з затримкою розрахунку, враховуючи наступне.

Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Зі справи вбачається, що в день звільнення ОСОБА_2 працював, що підтверджується наданим відповідачем табелем робочого часу, і тому підприємство повинно було провести з ним повний розрахунок. Проте, індексація заробітної плати та компенсація за несвоєчасно виплачену заробітну плату в сумі 1070,60 грн. в день звільнення позивачу виплачені на були.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до положень ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, при розгляді в позовному провадженні трудового спору про стягнення належної працівникові заробітної плати положення частини другої статті 233 КЗпП України підлягає застосуванню у випадках пред'явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень не пов'язане з фактом нарахування чи не нарахування роботодавцем спірних виплат. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нарахованої роботодавцем.

На підставі викладеного не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів доводи апеляційної скарги про те, що у відповідача відсутня будь-яка заборгованість перед позивачем з виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації заробітної плати.

Проаналізувавши докази по справі, і враховуючи вищенаведене, колегія суддів не погоджується і з твердженнями апеляційної скарги позивача щодо необґрунтованості рішення суду в частині стягнення сум індексації і компенсації заробітної плати за період з 01.03.2003 року по 08.07.2013 року в розмірі 1070,6 грн, оскільки позивач не довів свої вимоги належним чином, довідку - розрахунок даної суми, надану відповідачем, не спростував.

Зі справи вбачається, що 08 квітня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом і просив стягнути з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на його користь невиплачену індексацію за період з 01.03.2003 року по 08.07.2013 року в сумі 1783,79 грн та компенсацію втрати частини заробітної плати за період з 1 березня 2003 року по 26.04.2013 року в розмірі 892 грн. (а.с.2). У червні 2014 року позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з підприємства заборгованість по індексації заробітної плати в сумі 2985,73 грн з 01.03.2003 року по 08.07,2013 року з компенсацією в сумі 543,56 грн за період з 1 березня 2003 року по 08 липня 2013 року, а також середній заробіток за час затримки виплати індексації за період з 09 липня 2013 року по день ухвалення рішення, виходячи із розрахунку по 1028,22 грн за лодин робочій день (а.с.101).

При цьому до даної позовної заяви позивачем надано розрахунок суми індексації заробітку, який підлягав стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні (а.с.102).

Ухвалюючи рішення про стягнення з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на користь ОСОБА_2 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу підлягала виплаті заробітна плата за затримку розрахунку при звільненні за період з 09 липня 2013 року по день ухвалення оскаржуваного рішення 02.07.2014 року в сумі 253970,34 грн., з урахуванням 247 робочих днів.

Як правильно було встановлено судом, позивач був звільнений 08 липня 2013 року, цей день був для нього останнім робочим (не вихідним) днем, а тому відповідач мав з позивачем провести розрахунок в день звільнення, але не виконав вимоги закону в цій частині. З 09 липня 2013 року по день ухвалення рішення припадає 247 робочих днів.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, суд виходив з того, що позивачу не були виплачені усі належні йому при звільненні суми, тому він має право на стягнення на його користь середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день постановлення судом рішення, визначивши розмір середнього заробітку з урахуванням вимог п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

З таким висновком колегія суддів погоджується, виходячи з того, що на час звільнення позивача відповідач не провів з ним остаточний розрахунок та не виплатив усі зазначені вище належні ОСОБА_2, на час звільнення суми.

Згідно з довідкою відповідача середньоденний заробіток позивача за два останні місяця перед звільненням складає 1028,22 грн.. Таким чином, розмір середнього заробітку з дня звільнення на день постановлення рішення складає 253970,34 грн. (247 днів х 1028,22 грн).

Як роз'яснено в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» (далі - постанова Пленуму ВСУ), установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,- наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Проте лише при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Як вбачається зі справи, позивач просив стягнути з підприємства заборгованість по індексації заробітної плати в сумі 2985,73 грн з 01.03.2003 року по 08.07.2013 року і компенсаціії в сумі 543,56 грн за період з 1 березня 2003 року по 08 липня 2013 року (всього 3529,29), а рішенням суду на його користь стягнута сума 1070,6 грн, таким чином, частка його вимог, яку задовольнив суд, складає 0,303 від заявлених вимог (1070,6 : 3529,29). Виходячи з такого розміру частки, суми середнього заробітку 253970,34 грн за час затримки розрахунку, та інших обставин, визначених законом і вичерпно наведених в оскаржуваному рішенні, сума 5000 грн в будь-якому разі не перевищує суму, що припадала б на долю позивача з урахуванням такого співвідношення. Позов задоволено частково, і суд при цьому дотримався вимог статті 117 КЗпП України, роз'яснень п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», та вимог розумності і справедливості. Висновки суду щодо визначення ним частки задоволених вимог у вигляді 5,6 частки, виходячи тільки з суми невиплаченої індексації, не впливають на правильність рішення суду, оскільки позов задоволено частково, з урахуванням вимог закону, в оскаржуваному рішенні наведені усі обставини, які суд приймав до уваги, вирішуючи спір. Тому неможливо погодись ані з доводами апеляційної скарги позивача, ані з доводами апеляційної скарги відповідача щодо незаконності рішення в частині стягнення суми середнього заробітку за час затримки, і рішення суду в цій частині скасуванню також не підлягає.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом не застосований принцип співмірності при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, спростовуються змістом оскаржуваного рішення, яке ухвалено у відповідності до положень п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Колегія суддів не може погодитися із твердженнями представника ПАТ «ММК ім..Ілліча» про безпідставність відшкодування моральної шкоди позивачу, оскільки колегія погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність факту порушення трудових прав позивача. Не заслуговують уваги і доводи апеляційної скарги позивача щодо незаконності рішення суду в частині визначення розміру моральної шкоди, оскільки суд першої інстанції правильно застосував закон, виходив з принципів розумності і справедливості, тому обґрунтовано визначив розмір такого відшкодування в сумі 300 грн..

Відтак, доводи апеляційних скарг і зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про те, що судом допущено порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, колегія суддів, переглядаючи справу в межах апеляційного оскарження та заявлених позовних вимог, підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачає, у зв'язку з чим апеляційні скарги сторін підлягають відхиленню.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 309 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

апеляційні скарги ОСОБА_2 і Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» - відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 02 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання чинності безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді