Ухвала суду № 40364625, 01.09.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/1239/14-ц 01.09.2014 01.09.2014 01.09.2014

Провадження №22-ц/784/2336/14

Категорія 48 Головуючий у 1-й інстанції Кокорєв В.В.

Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б.

Ухвала

Іменем України

01 вересня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Серебрякової Т.В.,

при секретарі Горенко Ю.В.,

за участю:

- позивачки ОСОБА_2,

- представника позивачки ОСОБА_3,

- відповідача ОСОБА_4,

- представника відповідача ОСОБА_5,

- третьої особи ОСОБА_6,

- представника третьої особи ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_6

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 липня 2014 року

за позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_4,

зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2

про

поділ майна подружжя,

та позовом третьої особи ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_4

про

про визнання частково недійсним договору купівлі - продажу квартири в частині зазначення покупця,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2014 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя.

Позивачка зазначала, що 23 грудня 2005 року вона уклала шлюб з відповідачем.

За час перебування в шлюбі сторонами був придбаний транспортний засіб марки OPEL VIVARO, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2005 року випуску.

Посилаючись на те, що зазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя і частки її та відповідача є рівними, позивачка просила визнати за нею право власності на ? частину вказаного транспортного засобу.

У березні 2014 року ОСОБА_4 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_2

посилаючись на те, що до майна, що є спільною власністю подружжя, також відноситься трикімнатна квартира АДРЕСА_1. Просив залишити у користування ОСОБА_2 вказану квартиру, стягнувши на його користь компенсацію вартості ? частки її вартості.

В подальшому ОСОБА_4 в своїх інтересах та інтересах малолітньої доньки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, уточнив позовні вимоги та просив визнати право власності на спірну квартиру за ним, ОСОБА_2 та донькою ОСОБА_8 по 1/3 за кожним.

Справи об'єднані в одне провадження.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 квітня 2014 року до процесу розгляду справи в якості третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору залучено ОСОБА_6

В свою чергу ОСОБА_6 пред'явила позов до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про визнання частково недійсним договору купівлі - продажу в частині зазначення покупця.

В позові зазначала, що їй та матері - ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належало по 1/2 частині квартири у м. Лянтор Сургутського району Ханти -Мансійського автономного округу -Югра, Російської Федерації.

Після відчуження цього житла у 2012 році року вони переїхали до України на постійне місце проживання. За половину коштів, отриманих від продажу квартири, мати придбала квартиру АДРЕСА_1.

Вважає, що спірна квартира частково була придбана і за її кошти, а тому виходячи з її вкладу у придбання квартири, розмір її частки повинен становити ? .

Посилаючись на наведене, просила визнати частково недійсним вказаний договір купівлі - продажу в частині зазначення покупця та визнати, що покупцем спірної квартири в рівних частках по ? частині кожний є вона та ОСОБА_2

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 липня 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено, а зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю сторін транспортний засіб марки OPEL VIVARO, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2005 року випуску, та квартиру АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 право власності на ? частину вказаного транспортного засобу.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину зазначеної квартири, відступивши від засад рівності часток подружжя, а за ОСОБА_4 право власності на 2/3 її частини.

В задоволенні позову ОСОБА_6 відмолено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на невірну оцінку судом доказів у справі, порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_4, суд першої інстанції, виходив із того, що спірний транспортний засіб та квартира були придбані в період шлюбу за спільні кошти сторін, а тому є спільною сумісною власністю подружжя.

Колегія погоджується з такими висновками суду та вважає їх такими, що зроблені за повним з'ясуванням обставин справи та з дотриманням вимог закону, виходячи з наступного.

Статтею 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Ця правова норма з юридичної точки зору утверджує презумпцію належності подружжю на праві спільної сумісної власності всього майна, що набувається ним в шлюбі.

Судом встановлено, що з 23 грудня 2005 року по теперішній час ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебувають в зареєстрованому шлюбі.

Від шлюбу сторони мають дитину: доньку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

У період шлюбу, а саме - 11 грудня 2012 року, ними було придбано квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2

27 липня 2013 року сторони придбали транспортний засіб марки OPEL VIVARO, реєстраційний номер НОМЕР_1 2005 року випуску, який був зареєстрований за ОСОБА_4

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в п. 23 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60,69 СК, ч.3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2,3 ст.235 ЦК можуть буди будь - які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Враховуючи вказані вимоги закону та ту обставину, що спірна квартира та транспортний засіб були придбані за час перебування в шлюбі, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказане майно є спільною сумісною власністю.

Частиною 1 ст. 70 СК України встановлено, що в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Відповідно до ч. 2 ст.70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Вирішуючи спір, суд відступив від рівності часток у спільному майні подружжя на користь дружини та з урахуванням інтересів дитини виділів у власність ОСОБА_2 частку розміром 1/3.

Рішення суду в цій частині сторонами не оскаржується.

Відмовляючи ОСОБА_6 у задоволенні позову, суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивачка не довела обставин, на які посилалась як на обґрунтування своїх вимог.

З матеріалів справи вбачається, що комітетом майнових та земельних відносин Сургутського району Ханти-Мансійського автономного округу - Югра Російської Федерації ОСОБА_6 та її матері ОСОБА_2 у часткову власність по ? кожній було передано квартиру АДРЕСА_2. На час придбання житла ОСОБА_6 виповнилось 11 років.

23 червня 2011 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 та ОСОБА_6 продали зазначену квартиру, що належала їм на праві спільної часткової власності. Згідно умов договору ОСОБА_2 та ОСОБА_6 вказану квартиру продали за 1 млн. російських рублів (гривневий еквівалент згідно із офіційним курсом НБУ становив 285 820 грн.).

11 грудня 2012 року, тобто майже через півтора року з дня продажу квартири в Росії, матір ОСОБА_6 - ОСОБА_2, уклала договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

Із змісту оспорюваного нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу видно, що її продаж здійснено за 155 271 грн. Також в договорі зазначено, що вказана квартира придбавається за спільні сумісні грошові кошти подружжя у спільну сумісну власність та за згодою другого з подружжя - ОСОБА_4, підпис якого на таку згоду засвідчений приватним нотаріусом.

Наполягаючи на задоволенні позову, ОСОБА_6 вказувала, що спірну квартиру було придбано за кошти, від продажу квартири в м. Лянтор Сургутського району Тюменської області Ханти - Мансійського автономного округу Російської Федерації, а тому виходячи з її вкладу у придбання спірної квартири, їй повинна належати ? її частина.

За змістом ст. 235 ЦК України, якщо при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд встановить, що фактично майно було придбане за її кошти і для неї та якщо інших підстав для визнання даної угоди недійсною немає, то вказаний договір відповідно до ст.ст. 235,217 ЦК України визнається недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Проте, позивачка не довела на підставі належних та допустимих доказів, що насправді кошти отримані від продажу її частки квартири були витрачені на придбання спірної квартири.

В матеріалах справи відсутні належні докази того, що кошти, на які придбано спірну квартиру, є особистими коштами ОСОБА_6 , як і відсутні докази того, що кошти, які були отримані від продажу квартири в Російській Федерації були використані саме для купівлі спірної квартири.

До того ж, як встановлено судом першої і підтверджено в суді апеляційної інстанції в період придбання квартири в м. Миколаєві ОСОБА_2 мала кошти на банківському рахунку, а ОСОБА_4 також мав заощадження від продажу транспортного засобу ( 500 000 російських рублів), що не виключає часткове використання цих коштів в цілях придбання квартири.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що кошти були зняті ОСОБА_4 із банківського рахунку її матері, а в подальшому витрачені для придбання спірної квартири, не обґрунтовує удаваність дій сторін при укладенні договору купівлі-продажу.

Що стосується його реєстрації в спірній квартирі, то ця обставина також не є доказом того, що ОСОБА_6 є фактичним покупцем ? частини квартири.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді