Постанова № 40356937, 04.09.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2014 р. Справа № 922/1994/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Плужник О.В. , суддя Барбашова С.В.

при секретарі Крупа О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Єфременко О.О.

відповідача - Болотов П.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України", м. Київ (вх. №2195Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 21.07.14 року у справі № 922/1994/14

за позовом ПАТ "НАК "Нафтогаз України", м. Київ

до Красноградського підприємства теплових мереж, м. Красноград, Харківська обл.

про стягнення 1 368 348, 71 грн.

ВСТАНОВИЛА:

21 травня 2014 року позивач, ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Красноградського підприємства теплових мереж (відповідача) суми заборгованості у розмірі 1368948,71 гривень, у тому числі, 1000000,00 гривень суми основної заборгованості, 271877,62 гривень суми нарахованої пені, 72320,07 гривень суми 3% річних та 24751,01 гривень суми інфляційних втрат. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №13/2664-ТЕ-32, укладеного між сторонами 28 грудня 2012 року. Крім того, позивач просив суд покласти судові витрати на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.07.2014 року по справі №922/1994/14 (суддя Аріт К.В.) з урахуванням зменшення розміру заявлених позовних вимог позов задоволено частково.

Стягнуто з Красноградського підприємства теплових мереж на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 136829,22 грн. пені, 72731,03 грн. суми 3% річних, 46890,13 грн. інфляційних втрат та 7865,60 грн. судового збору.

В частині позову щодо стягнення 136829,22 грн. пені відмовлено.

Позивач не погодився з зазначеним рішенням щодо часткового задоволення позовних вимог в частині відмови у стягненні пені, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, а також на його прийняття без дослідження всіх істотних обставин справи.

Просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 21.07.2014 року по справі №922/1994/14 в частині відмови у стягненні 136829,22 грн. пені. В оскарженій частині прийняти нове рішення, яким стягнути з Красноградського підприємства теплових мереж на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 136829,22 грн. пені, в стягненні яких було відмовлено. В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 21.07.2014 року по справі №922/1994/14 залишити без змін. Судові витрати покласти на відповідача.

Відповідач з обставинами, викладеними в апеляційній скарзі не погоджується, подав заперечення на апеляційну скаргу, вважає рішення суду обґрунтованим, законним, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судова колегія, в межах вимог передбачених ст. 101 ГПК України, повторно розглянувши справу та перевіривши повноту, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про часткове скасування рішення господарського суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, 28 грудня 2012 року між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивачем) та Красноградським підприємством теплових мереж (відповідачем) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №13/2664-ТЕ-32. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до розділу 1 договору постачальник (позивач) зобов'язався передати покупцеві (відповідачу) природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними та національними творчими спілками та їх осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності), а покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти і оплатити природний газ на умовах цього договору.

Як вбачається з матеріалів, на виконання умов спірного договору, позивач поставив на адресу відповідача за період з січня по грудень 2013 року природний газ на загальну суму 5298575,91 гривень, що підтверджуються наступними актами приймання - передачі природного газу (а.с.19-25)

- акт від 26 вересня 2013 року на суму 1098980,45 гривень;

- акт від 26 вересня 2013 року на суму 870116,58 гривень;

- акт від 26 вересня 2013 року на суму 955753,97 гривень;

- акт від 26 вересня 2013 року на суму 240780,21 гривень;

- акт від 31 жовтня 2013 року на суму 508719,77 гривень;

- акт від 24 січня 2014 року на суму 610071,49 гривень;

- акт від 24 січня 2014 року на суму 1014153,44 гривень.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідач, в свою чергу, за отриманий газ своєчасно не розрахувався, у зв'язку з чим, утворилась основна заборгованість перед позивачем у розмірі 1000000,00 гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи виписками по операціях підприємства. Однак, станом на 01 квітня 2014 року, відповідач повністю погасив суму основної заборгованості, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення №336 від 01 квітня 2014 року.

Суд першої інстанції, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, правомірно дійшов висновку про те, що позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі. Проте, відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірним договором виконав, але із порушенням умов договору.

Також, суд першої інстанції правомірно зазначив у своєму рішенні, що згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

До того ж, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює те, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунки позивача щодо кожної із нарахованих санкцій, періоди нарахування останнім вказаних сум інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що відповідні розрахунки є вірними, та відповідають нормам чинного законодавства, а тому підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 273658,44 гривень пені та клопотання відповідача про зменшення її розміру, суд першої інстанції зазначив наступне.

Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (п. 3.17.4. постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011 р.).

Обґрунтовуючи задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованої позивачем пені на 50%, суд першої інстанції посилається на майновий стан підприємства відповідача, причини неналежного виконання зобов'язань за спірним договором, повне добровільне погашення заборгованості.

Судова колегія не може погодитись з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, всупереч вимогам ст. 4-2 ГПК України щодо рівності учасників процесу перед законом і судом, оскаржуване рішення в частині обґрунтування зменшення розміру неустойки містить лише доводи та аргументи, на яких ґрунтувалося клопотання відповідача щодо зменшення розміру неустойки.

Правомірно визнавши при розгляді справи факт того, що позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі, а відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірним договором виконав із порушенням умов договору, суд першої інстанції не надав об'єктивної оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання.

Судом першої інстанції не надано належної оцінки, що в укладеному договорі сторони самостійно визначили вид забезпечення виконання зобов'язання - пеню, що передбачена пунктом договору 7.2., та вже заздалегідь визначили розмір неустойки за неналежне виконання зобов'язання у якості гарантії виконання зобов'язання.

Судом першої інстанції не надано належної оцінки вимогам ч.1 ст. 625 ЦК України згідно вимог котрої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того пунктом 8.1. укладеного договору узгоджено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків по цьому договору, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано належних доказів (відповідно до ст. 33 ГПК України) відсутності грошових коштів на своїх рахунках в підтвердження причин неможливості належного виконання грошового зобов'язання, доказів прийняття відповідних мір для усунення перешкод у виконанні грошового зобов'язання та невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, що були передбачені укладеному сторонами договору.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про визначення гарантованих постачальників природного газу" від 25.07.2012 №705 "гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є НАК "Нафтогаз України"".

Як закупівля, так і постачання природного газу споживачам ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" відбувається за цінами, що встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. Позивач жодним чином не має можливості змінити встановлені тарифи.

ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не здійснює видобуток природного газу самостійно, про що свідчить Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2013 р. № 327-р "Про затвердження прогнозного балансу надходження та розподілу природного газу в Україні на 2013 рік", а саме -відсутність Позивача у списку газодобувних підприємств.

Відтак здійснюючи покладене державою завдання з забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом, Компанія діє у жорстких рамках затверджених тарифів на закупівлю та постачання природного газу споживачам.

Як обґрунтовано зазначає апелянт у своїй скарзі, Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом. Тобто, Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", як підприємство державного сектору економіки є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави. За спірним договором постачався імпортований природний газ, який Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" закуповує за зовнішньоекономічними контрактами, якими встановлені чіткі строки розрахунків за поставлений газ, а також жорсткі санкції за порушення цих строків, аж до припинення постачання природного газу на територію України. У відповідності до звіту про фінансові результати за 2013 року за невиконання зобов'язань контрагентами, в даному випадку таких, як Відповідач збиток Компанії складає більше дванадцяти мільярдів гривень.

Судом першої інстанції не надано належної оцінки щодо фінансового стану позивача, в обґрунтування зменшення розміру нарахованої позивачем пені, розмір якої у якості гарантії виконання договірних зобов'язань був узгоджений сторонами в укладеному договорі.

З огляду на наведене, важкий фінансовий стан відповідача не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки, а суд першої інстанції дослідив лише ступінь виконання зобов'язання боржником, не виконавши при цьому вимоги закону щодо оцінки майнового стану сторін, які беруть участь у зобов'язанні, та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу. Відповідачем не надано належних доказів щодо винятковості таких обставин, а саме форс-мажрних обставин передбачених розділом 8 Договору.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 21.07.14 року у справі №922/1994/14 прийнято без урахування фактичних обставин справи та діючого законодавства, тому підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.

Керуючись ст.ст. 179, 193 Господарського кодексу України ст.ст. 525, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, ст.ст. 104-105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 21.07.14 року у справі № 922/1994/14 в частині відмови у задоволенні вимог у стягненні з відповідача пені в розмірі 136829,22 грн. скасувати. Позов в цій частині задовольнити.

Стягнути з Красноградського підприємства теплових мереж (63304, Харківська область, м. Красноград, вул. Жовтнева, 47, код ЄДРПОУ 32464827 на користь Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; р/р 26002301921 в ПАТ "Державний ощадний банк України", МФО 300465, код ЄДРПОУ 20077720) пеню в сумі 136829,22 грн. та 1368,29 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 04.09.14

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Плужник О.В.

Суддя Барбашова С.В.