Рішення № 40343913, 26.08.2014, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 20/59/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.08.2014 Справа № 908/2169/14

За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (58018, АДРЕСА_1; місце проживання: 24450. АДРЕСА_2),

до Публічного акціонерного товариства "Мелітопольський завод холодильного машинобудування "Рефма" (72301, Запорізька область, м.Мелітополь, вул.Профінтерна, буд.15)

про стягнення суми 43 661,33 грн.

Суддя Гандюкова Л.П.

Представники сторін:

Від позивача - не з'явився (ОСОБА_2, довіреність № 2053 від 15.07.2014 р.

у судовому засіданні 15.08.2014 р.);

Від відповідача - не з'явився (Зайцев О.М., довіреність № 01/юр від 03.01.2014 р.

у судовому засіданні 17.07.2014 р.);

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Заявлений позов про стягнення з ПАТ "Рефма" на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 суми 35 940 грн. основного боргу, 4 662,12 грн. пені та зобов'язати сплатити суму боргу з урахуванням суми 1053,00 грн. - 3% річних, 790,68 грн. індексу інфляції за договором №70-12 від 25.10.2012 р. на організацію перевезення зовнішньоторговельних вантажів.

Ухвалою господарського суду від 23.06.2014 р. порушено провадження у справі № 908/2169/14, судове засідання призначено на 17.07.2014 р. На підставі ст.77 ГПК України в судовому засіданні 17.07.2014 р. оголошувалась перерва до 15.08.2014 р., потім розгляд справи відкладався на 26.08.2014 р.

У судовому засіданні 26.08.2014р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

За клопотанням представника позивача у судових засіданнях 17.07.2014 р. та 15.08.2014р., здійснювалося фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу. У зв'язку з неявкою в судове засідання 26.08.2014 р. усіх учасників на підставі ч.6 ст.81-1 ГПК України фіксування судового процесу не здійснювалося.

У судових засіданнях позивач підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, однак 15.08.2014 р. через канцелярію суду надав заяву про збільшення розміру позовних вимог, копія якої з додатками на вимогу суду направлена 19.08.2014р. відповідачу. На підставі ст.22 ГПК України заява прийнята судом до розгляду.

Позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, мотивовані тим, що згідно з умовами договору №70-12 від 25.10.2012 р. про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом на підставі укладених між сторонами заявок №70 від 25.10.2012 р., №05 від 31.01.2013 р., №26 від 20.03.2013 р., №31 від 29.03.2013р., №52 від 19.04.2013 р. позивач повністю виконав свої зобов'язання за договором, надавши під завантаження автомобілі та доставивши вантажі до місця призначення, що підтверджується підписаними актами виконаних робіт. На даний час відповідач частково оплатив заборгованість, по заявці №70 від 25.10.2012 р. борг 4000 грн., по заявці №05 від 31.01.2013 р. борг 1 240 грн., по заявці №26 від 20.03.2013 р. борг 27200 грн., по заявці №52 від 19.04.2013 р. заборгованість 3500 грн. Між сторонами підписано акт звірки 30.11.2013 р. З метою досудового врегулювання спору щодо погашення заборгованості позивачем направлено відповідачу претензію №141 від 29.08.2013 р. У відповідь на претензію відповідач повідомив 02.10.2013 р. про готовність погашення заборгованості в найближчий час, однак жодної оплати не поступило. На підставі ст.ст.193, 197, 230, 231 ГК України, ст.ст. 525, 526, 549,611,625,629, 929,931,934 ЦК України просить стягнути з відповідача суму 35940,00 грн. основного боргу, 5068,44 грн. пені, 1517,48 грн. втрат від інфляції, 1135,41 грн. - 3% річних.

У судове засідання 26.08.2014 р. позивач не з'явився, 22.08.2014 р. судом отримано письмове клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача у зв'язку з неможливістю явки в судове засідання. Просить розглянути справу без присутності представника позивача на підставі вже поданих документів та заяви про збільшення позовних вимог. Клопотання судом задоволено.

Відповідач у судовому засідання 17.07.2014 р. та письмовому відзиві позов не визнав, просить відмовити у задоволенні позову повністю. Не заперечує, що дійсно між сторонами було укладено договір про організацію перевезень №70-12 від 25.10.2012 р., виконувалися перевезення та оформлювалися всі документи, на які посилається позивач. Однак, у письмовому відзиві-запереченні ПАТ "Рефма" зробило заяву про необхідність застосування у цій справі встановленого чинним законодавством України спеціального строку позовної давності до вимог позивача у 6 місяців щодо стягнення основного боргу, а також спеціальних строків позовної давності про стягнення неустойки (пені). Заперечення відповідача ґрунтуються на умовах договору щодо застосування законодавства, ст.55 Конституції України, ст.ст.223, 232,315 ГК України, ст.ст.258, 267 ЦК України, п.168 Статуту автомобільного транспорту УРСР, п.28 листа ВГСУ від 07.04.2008 р. за №01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», листі ВГСУ від 21.11.2011 р. №01-06/1624/2011 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», постанові Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. за №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів». Вважає, що за умовами договору право вимоги сплати боргу (як відправна точка відліку терміну позовної давності) виникало на 6-й день з дня складання акту виконаних робіт. З урахуванням 6 місячного строку пред'явлення позову перевізника до вантажовідправника термін позовної давності сплив: по заявці №70 від 25.10.2012 р. - 27.05.2013 р.; по заявці №05 від 31.01.2013 р. - 27.08.2013 р.; по заявці №26 від 20.03.2013 р. - 09.10.2013 р.; по заявці №52 від 19.04.2013 р. - 27.10.2013 р. Зауважує, що позивач вже зверталася до суду у квітні поточного року, однак ухвалою суду у справі №908/1938/14 позовна заява була повернута внаслідок допущених процесуальних порушень, тому позовна давність не перервалась. 14.08.2014 р. судом отримано доповнення до заперечень відповідача, згідно з яким відповідно до ст.32 «Конвенції про Договір міжнародного перевезення вантажів» право пред'явлення позову за вимогами, що виникають з договорів перевезення, погашається за давністю в 1 рік. Трирічний термін давності застосовується лише вчинення стороною зловмисного поступку. Наявність заборгованості перед контрагентом - перевізником не може кваліфікуватися як зловмисний поступок. У даному випадку підлягають застосуванню спеціальні норми ГК України, ЦК України, Статуту автомобільного транспорту та ч.1 ст.32 Конвенції. Термін позовної давності сплинув ще у квітні 2013 року (за останнім перевезенням), претензію пред'явлено лише у серпні 2013 року, коли право вимоги було втрачено, а відповідь на неї взагалі була направлена відповідачем лише у жовтні 2013 року. Навіть якщо підписання акту звірки та направлення відповіді на претензію щось перериває, то позов подано після спливу позовної давності. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, 15.08.2014 р. розглянути справу без особистої участі представника відповідача.

На відзив відповідача позивач 15.08.2014 р. через канцелярію суду надала заперечення і письмові пояснення, і відповідно до яких із посиланням на п.4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», звертає увагу, що перебіг позовної давності перервався частковою сплатою відповідачем виконаних послуг з організації перевезень по заявці №70 від 25.10.2012 р. (оплата 14.11.2012 р. у сумі 10000 грн., борг 4000 грн.); частковою сплатою відповідачем виконаних послуг з організації перевезень по заявці №05 від 31.01.2013 р. (оплата 20.02.2013 р. у сумі 5000 грн., борг 1240 грн.); по заявці №26 від 20.03.2013 р. розрахунок повинен був би відбутись 04.04.2013 р. (борг 27200грн.); по заявці №52 від 19.04.2013 р. розрахунок повинен був відбутись 22.04.2013 р. в сумі 3500 грн. (борг 3500грн.); відповідь на претензію повідомлення від 02.10.2013 р.; акт звірки взаєморозрахунків від 30.11.2013 р. На основі викладеного, враховуючи ч.3 ст.264 ЦК України, строк позовної давності потрібно обчислювати з 01.12.2013 р. Вважає, що необхідно застосовувати термін позовної давності 3 роки. Крім того, звертає увагу, що у позивача відсутній власний вантажний транспорт, тому вона не може виступати перевізником, а є лише виконавцем по організації здійснення перевезення вантажу, тобто є експедитором в транспортному експедируванні вантажу. Керуючись ст.1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», ст.ст.929,931,932 ЦК України, вказує, що в даному випадку перевізниками, котрих залучала позивач до виконання замовлень, виступили інші юридичні та фізичні особи-підприємці, що підтверджується міжнародними товаротранспортними накладними CMR №169777, №01 (по заявці №05 від 31.01.2013 р., по заявці №70 від 25.10.2012 р. та №26 від 20.03.2013 р.); договорами оренди, товарно-транспортною накладною №б/н від 19.04.2013 р. На вимоги про стягнення заборгованості про надання послуг транспортного експедирування поширюються загальні строки позовної давності тривалістю три роки. Крім того, просить розуміти прохальну частину позовної заяви виключно з майновим характером - стягнути суми. При цьому, стосовно нарахувань сум пені, індексу інфляції та 3% річних позивач нараховує їх з 22.04.2013 р., оскільки саме з цієї дати повинен був відбутися розрахунок по останньому замовленню.

У судові засідання 15.08.2014 р., 26.08.2014 р. відповідач не з'явився Про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд визнав можливим розглянути справу на підставі ст.75 ГПК України у відсутність відповідача, за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін у попередніх судових засіданнях, суд

ВСТАНОВИВ:

25.10.2012р. між ПАТ "Мелітопольський завод холодильного машинобудування "Рефма" (клієнт, відповідач у справі) та ФОП ОСОБА_1 (виконавець, позивач) укладено договір №70-12 про організацію перевезення зовнішньоторгових вантажів, згідно з яким сторони домовилися, що даним договором регулюються взаємовідносини, що виникають між клієнтом та виконавцем під час планування, здійснення та оплати транспортних послуг в організації перевезень вантажів на території України та інших країн. У межах даного договору виконавець бере на себе зобов'язання організувати доставку ввіреного йому вантажовідправником вантажу до пункту призначення та передати його вантажоотримувачу відповідно до умов даного договору та поданих заявок, котрі є невід'ємною частиною договору, а клієнт -надати для перевезення вантаж, необхідну інформацію та сплатити встановлену у заявці за перевезення плату (п.п.1.1.1.2).

Сторонами узгоджено, що взаємовідношення клієнта та виконавця ґрунтуються на нормах ЦК України, ГК України, ГПК України, Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», Закону України «Про автомобільний транспорт», Статуту автомобільного транспорту УРСР, Положеннями Конвенції про договір міжнародного шляхового перевезення вантажів та Протоколу до Конвенції від 05.07.78 р., Митної Конвенції про міжнародне перевезення вантажів з використанням книги МДП. На кожне окреме завантаження оформлюється транспортне замовлення (заявка), що має перелік умов та особливостей конкретного перевезення та є невід'ємною частиною даного договору і вважається його доповненням (п.п.2.2, 2.3).

Відповідно до умов договору виконавець має право залучати автотранспортні засоби інших підприємств від свого імені, а також здійснювати інші юридично значущі дії у відносинах з третіми особами (п.4.2.4).

Розрахунки за фактично надані транспортні послуги здійснюються шляхом банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця. Винагорода виконавця - різниця між коштами, які повністю оплачені клієнтом та коштами, оплаченими перевізнику. Вартість перевезення вантажів, замовлених клієнтом, вираховується сумою, яку пред'явив виконавець. Робота вважається виконаною, якщо виконавець згідно з заявкою клієнта доставив вантаж до місця призначення, що підтверджує акт виконаних робіт. Розрахунок здійснюється на підставі виставлених рахунків виконавця. Термін оплати за фактично виконану роботу складає 5 банківських днів з моменту розвантаження автомобілів, якщо інше не обумовлене в конкретному транспортному замовленні.(п.п.5.1.5.2,5.3,5.5, 5.6).

Договір діє безстроково і набуває чинності з моменту його підписання (п.9.1)

Матеріали справи свідчать, що на підставі замовлення відповідача №70 від 25.10.2012 р. згідно з актом виконаних робіт №69 від 22.11.2012 р. позивачем було надано транспортно -експедиційні послуги по маршруту: м. Мелітополь (Україна)- м. Теміртау (Казахстан). Загальна вартість послуг становить 14 000 грн. згідно з рахунком №69 від 30. 10.2012 р. Крім того, на підставі замовлення відповідача №05 від 31.01.2013р. згідно з актом виконаних робіт №06 від 22.02.2013 р. та рахунком №06 від 13.02.2013 р. було надано транспортно-експедиційні послуги по маршруту: м. Мелітополь (Україна) - м. Санкт-Петербург (РФ) загальною вартістю послуг 6240 грн. Також на підставі замовлення відповідача №26 від 20.03.2013 р. згідно з актом виконаних робіт №23 від 04.04.2013 р. позивачем було надано транспортно -експедиційні послуги по маршруту: м. Мелітополь (Україна)- м. Теміртау (Казахстан), загальна вартість послуг 27200 грн. згідно з рахунком №23 від 25. 03.2013 р. Крім того, на підставі замовлення відповідача №52 від 19.04.2013р. згідно з актом виконаних робіт №29 від 22.04.2013 р. та рахунком №41 від 22.04.2013 р. було надано транспортно-експедиційні послуги по маршруту: м. Мелітополь (Україна) - м. Кременчуг (Україна) загальною вартістю послуг 3500 грн. (а.с.18-32).

Також на підставі заявки №31 від 29.03.2013 р. позивачем надано транспортно-експедиційні послуги відповідачу на суму 3500грн., які повністю оплачені 01.04.2013 р. і спір між сторонами щодо цієї заявки відсутній.

Відповідно до довідки банківської установи (ПАТ «КБ «Хрещатик») №82/645 від 09.12.2013 р. ПАТ «Рефма» здійснив часткову оплату на загальну суму 18 500 грн.(14.11.2012 р. 10000 грн.,20.02.2013 р. - 5000 грн., 01.04.2013 р. - 3500 грн. (а.с.36)

29.08.2013р. позивач направив відповідачу претензію щодо сплати 35940 грн. заборгованості, яка отримана відповідачем та згідно з повідомленням №762 від 02.10.2013 р. по суті визнано борг на загальну суму 35940 грн.(а.с.33-35).

Крім того, 30.11.2013 р. головним бухгалтером ПАТ «Рефма» та ФОП ОСОБА_1 підписано акт звірки взаємних розрахунків, згідно з яким борг на користь ФОП ОСОБА_1 становить 35940 грн. (а.с.17).

У зв'язку з тим, що повного розрахунку за надані послуги ПАТ «Рефма» не здійснив, у червні 2014р. ФОП ОСОБА_1 звернулася з позовом до господарського суду Запорізької області, за яким порушено провадження у даній справі.

Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню на наступних підставах.

Статтею 307 ГК України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержанні вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ст.929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Відповідно до ст.ст.11,509 ЦК України підставами виникнення зобов`язання (правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку), зокрема, є договори та інші правочини.

Із аналізу наведеного вище законодавства та умов вказаного у підставі позову договору №70-12 від 25.10.2012 р. про організацію перевезення зовнішньоторгових вантажів слідує, що правовідносини сторін врегульовано договором транспортного експедирування.

Згідно з ст.ст.525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний припис містить п.п.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Згідно з ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ст.629 цього Кодексу встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У судовому засіданні та письмовому відзиві відповідач визнав факт надання послуг позивачем по вказаним у підставі позову заявкам, визнав наявність боргу у сумі 35940 грн. Крім того, сторони в судовому засіданні погодили, що підписанням уповноваженими особами актів виконаних робіт за договором сторони по суті підтвердили факт розвантаження автомобілів, який передбачений у п.5.6 договору, тому моментом розвантаження автомобіля вони вважають дату підписання цих актів. Оскільки із представлених позивачем копій міжнародних товаро- транспортних накладних CMR та товарно-транспортної накладної №б/н від 19.04.2013 р. неможливо чітко встановити дату розвантаження, суд при вирішенні спору приймає погоджені сторонами обставини, що підписанням актів виконаних робіт сторони підтвердили факт розвантаження автомобілів. Так як у п.5.6 договору сторони передбачили, що термін оплати за фактично виконану роботу складає 5 банківських днів з моменту розвантаження автомобілів, якщо інше не обумовлено в конкретному замовленні, то суд бере до уваги, що відповідно до заявки №70 та заявки №05 оплата 50% по факту подання автомобіля, 50% - по факту вивантаження; по заявці № 26 - 50% - аванс, залишок - 7 днів після вивантаження; по заявці № 52 - після вивантаження.

Враховуючи погоджені сторонами у заявці та актах виконаних робіт строки оплати і моменти вивантаження, слід вважати, що відповідач був зобов'язаний сплатити суму боргу по заявці №70 - 23.11.2012 р. (згідно з розрахунками позивача і відзиву відповідача вони вважають строк оплати до 27.11.2012 р.); по заявці №05 - 23.02.2013 р. ( згідно з розрахунками позивача і відзиву відповідача вони вважають строк оплати до 27.02.2013 р.); по заявці №26 - (7 днів після вивантаження) - 12.04.2013 р. ( згідно з розрахунками позивача і відзиву відповідача вони вважають строк оплати до 09.04.2013 р.); по заявці №52 - 23.04.2013 р. ( згідно з розрахунками позивача і відзиву відповідача вони вважають строк оплати до 27.04.2013 р.).

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань щодо повної сплати вартості отриманих послуг, заборгованість за які складає 35940 грн., суду не надав. За таких обставин, вимоги в частині стягнення заявленої суми боргу відповідають вимогам чинного законодавства України, підтверджені відповідними доказами та підлягають задоволенню повністю.

Розглянувши заяву відповідача щодо пропуску позовної давності в частині стягнення суми основного боргу, суд вважає, що вона не підлягає задоволенню і строк позовної давності позивачем в цій частині не пропущений на таких підставах.

Приписами ст.256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України встановлено загальний строк позовної давності тривалістю в три роки, а статтею 258 цього Кодексу передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п.1 ч.1), у зв'язку з перевезеннями вантажу (стаття 925 цього Кодексу).

Як зазначено судом вище, із аналізу ст. 307 ГК України, ст.ст.909, 929 ЦК України та умов вказаного у підставі позову договору №70-12 від 25.10.2012 р. про організацію перевезення зовнішньоторгових вантажів слідує, що правовідносини сторін врегульовано договором транспортного експедирування, а не перевезення. Відповідно до ст.1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування. Експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб (ч.1 ст.932 ЦК України).Відповідно до ст.931 цього Кодексу розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Із досліджених судом рахунків та підписаних обома сторонами актів виконаних робіт вбачається, що позивач надавав саме транспортно-експедиторські послуги, а не послуги з перевезення. У рахунках відокремлено окремими рядками транспортно - експедиторські послуги та експедиторські послуги і у договорі сторони також погодили, що винагорода виконавця - різниця між коштами, які повністю оплачені клієнтом та коштами, оплаченими перевізнику. У представлених позивачем у судовому засіданні 15.08.2014 р. міжнародних товарно - транспортних накладних CMR та товарно - транспортній накладній від 19.04.2013 р. вказано, що відповідачем товар передано безпосередньо не позивачу, а перевізникам, якими були інші юридичні особи та фізична особа-підприємець, залучені позивачем.

Таким чином, на вимоги щодо стягнення заборгованості за договором про надання послуг транспортного експедирування поширюються загальні строки позовної давності тривалістю у три роки. Правовідносини, які виникають з договору транспортного експедирування, не є тотожними правовідносинам, які виникають з договору перевезення. Враховуючи вказані вище строки виконання зобов'язання щодо оплати, суд вважає, що позивачем не пропущено встановлений законом трирічний строк для звернення до суду за захистом права щодо стягнення основної заборгованості 35940 грн. На цих же підставах суд не бере до уваги посилання відповідача в цій частині на інші норми права, в тому числі п.168 Статуту автомобільного транспорту УРСР, ст.32 «Конвенції про Договір міжнародного перевезення вантажів», листи ВГСУ.

Разом з тим, позивач просить також стягнути з відповідача суму 5068,44 грн. пені, розрахованої по кожній заявці, а саме: по заявці №52 від 19.04.2013 р. на суму боргу 3500 грн. пеня в розмірі 446,84 грн. за період з 27.04.2013 р. по 16.04.2014 р. (352 дні); по заявці №26 від 20.03.2013 р. на суму боргу 27 200грн. пеня в сумі 3 673,35 грн. за період з 09.04.2013 р. по 16.04.2014 р. (370 днів); по заявці №05 від 31.01.2013 р. на суму 1240 грн. боргу пеня в сумі 188,29 грн. за період з 27.02.2013 р. по 16.04.2014 р. (411 днів), по заявці №70 від 25.10.2012 р. на суму боргу 4 000 грн. пеня в сумі 759,96 грн. за період з 27.11.2012 р. по 16.04.2014 р. (504 дні).

В укладеному сторонами договорі в розділі "Відповідальність сторін" встановлено, що у випадку прострочення оплати вартості за надані послуги клієнт сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня за кожен день прострочення платежу з урахуванням індексу інфляції, 3% річних та суми курсової різниці не отриманої вигоди, що вираховується по курсу валют НБ України з дня виставлення рахунку.

Відповідно до ст.ст.610,611 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов'язання є його порушенням, у разі якого настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Із змісту ст.549 ЦК України слідує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми

невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з вимогами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Факт порушення зобов'язання відповідачем суд вважає доведеним, однак, оскільки інший період нарахування пені договором та законом не встановлено, перевіривши розрахунок пені, суд встановив, що він суперечить приписам ч. 6 ст. 232 ГК України ( період нарахування 6 місяців). Так, по заявці №52 від 19.04.2013 р. на суму боргу 3500 грн. (строк оплати 23.04.2013 р.) позивач мав право нараховувати пеню за період з 24.04.2013 р. по 24.10.2013 р.; по заявці №26 від 20.03.2013 р. на суму боргу 27 200грн. (строк оплати 12.04.2013 р.) позивач мав право нараховувати пеня за період з 13.04.2013 р. по 13.10.2013 р.; по заявці №05 від 31.01.2013 р. на суму 1240 грн. боргу (строк оплати 23.02.2013 р.) позивач мав право нараховувати пеню за період з 24.02.2013 р. по 24.08.2013 р., по заявці №70 від 25.10.2012 р. на суму боргу 4 000 грн. (строк оплати 23.11.2012 р.) позивач мав право нараховувати пеню за період з 24.11.2012 р. по 24.05.2013 р. Тобто, враховуючи приписи ст.ст.22,83 ГПК України суд не виходить за межі позовних вимог і обґрунтованим визнає нарахування позивачем пені в загальній сумі 2539,20 грн.(240,21 грн. по заявці №52, 1916,67 грн. по заявці №26, 88,23 грн. по заявці №05, 294,09 грн. по заявці №70). У задоволенні позовних вимог на суму 2529,24 грн.(5068,44 - 2539,20) пені відмовляється у зв'язку з недоведеністю.

Однак, оскільки відповідачем заявлено про пропуск спеціальної позовної давності в один рік до стягнення неустойки, на момент пред'явлення позову (19.06.2014 р.) строк позовної давності за вимогами про стягнення пені на суму 1168,46 грн. закінчився. Внаслідок пропуску строку позовної давності, який є самостійною підставою для відмови в позові, в задоволенні вимог про стягнення з відповідача суми 1168,46 грн. пені відмовляється.

Суд позовні вимоги в частині стягнення пені задовольняє частково, стягує суму 1 370,74 грн. пені (2539,20 - 1168,46), в тому числі: по заявці №52 за період з 19.06.2013 р. по 24.10.2013 р. в сумі 164,84 грн.; по заявці №26 за період з 19.06.2013 р. по 13.10.2013 р. в сумі 1174,44 грн.; по заявці №05 за період з 19.06.2013 р. по 24.08.2013 р. в сумі 31,46 грн. По заявці №70 пеня не стягується взагалі у зв'язку з пропуском позовної давності.

Застосовуючи спеціальну позовну давність в частині стягнення пені, суд не бере до уваги заперечення позивача про переривання позовної давності, оскільки ні в акті звірки від 30.11.2013 р., ні в претензії №141 від 29.08.2013 р., ні в повідомленні відповідача від 02.10.2013 р. не було зазначено жодної суми пені із посиланням на період її нарахування, суми боргу, на яку нараховувалася б пеня та по якій саме заявці.

Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Таким чином, позивач не був позбавлений права, враховуючи обмежений законом період нарахування пені (6 місяців) та спеціальний строк позовної давності (1 рік), своєчасно звернутися до суду про стягнення пені, тим більше, що стягнення пені може бути самостійним предметом позову.

Позивач також просить стягнути з відповідача суму 1517,48 грн. інфляційних втрат та суму 1135,41 грн. трьох відсотків річних, нарахованих по кожній заявці.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Факт несвоєчасного виконання грошових зобов'язань є доведеним. Перевіривши розрахунок втрат від інфляції та 3% річних, судом встановлено, що у зв'язку з технічним помилками, допущеними при їх розрахунку, в тому числі неправильного визначення кількості днів та періоду прострочення, вказаному судом вище (визначення дати початку порушення грошового зобов'язання), вони підлягають частковому задоволенню. Разом з тим, до вимог про стягнення 3% та втрат від інфляції спеціальний строк позовної давності суд не застосовує, оскільки ці нарахування не є неустойкою, а належать до самостійного виду відповідальності.

Позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних суд задовольняє частково, стягує суму 1 133, 47 грн. 3% річних, в тому числі: по заявці №52 за період з 24.04.2013 р. по 16.04.2014 р. в сумі 101,15 грн.; по заявці №26 за період з 09.04.2013 р. по 16.04.2014 р. в сумі 824,94 грн.; по заявці №05 за період з 27.02.2013 р. по 16.04.2014 р. в сумі 41,78 грн. ; по заявці №70 за період з 27.11.2012 р. по 16.04.2014 р. в сумі 165,60 грн.

Втрати від інфляції по заявці №52 за період травень 2013 р.- березень 2014 р. становлять 119,94 грн.; по заявці №26 за період квітень 2013 р. - березень 2014 р. - 863,54 грн.; по заявці №05 за період березень 2013 р. - березень 2014 р. - 42,49 грн.; по заявці №70 за період грудень 2012р.- березень 2014р.- 149,48 грн. Суд визнає обґрунтованими нарахування 1 175,45 грн. втрат від інфляції і стягує їх з відповідача на користь позивача. Вирішуючи спір в цій частині, суд бере до уваги, що позивачем допущено помилки при врахуванні суми індексу інфляції, оскільки відповідно до Листа Верховного суду України № 62-97р від 03.04.97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. При цьому має місце як інфляція так і дефляція. Оскільки інфляція за своєю природою є збільшенням суми основного боргу в період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з причин девальвації грошової одиниці України, при розрахунку інфляція береться весь період прострочення. Сума, яка повинна була внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяці індексується з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

На підставі викладеного, позов в цілому задовольняється частково.

Згідно з ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.44,49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Мелітопольський завод холодильного машинобудування "Рефма" (72301, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Профінтерна, буд.15, код ЄДРПОУ 00217857) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (58018, АДРЕСА_1; місце проживання: 24450. АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) суму 35 940 (тридцять п'ять тисяч дев'ятсот сорок) грн. 00 коп. основного боргу, суму 1 370 (одна тисяча триста сімдесят) грн.74 коп. пені, суму 1 133 (одна тисяча сто тридцять три) грн. 47 коп. -3% річних, суму 1 175 (одна тисяча сто сімдесят п'ять) грн. 45 коп. втрат від інфляції, суму 1657 (одна тисяча шістсот п'ятдесят сім) грн. 88 коп. судового збору. Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено (підписано) 01.09.2014 р.

Суддя Л.П. Гандюкова