Ухвала суду № 40336424, 18.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2014 року м. Київ К/800/45739/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Моторного О.А.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного правління Міндоходів у Донецькій області

на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.10.2012

та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07.09.2012

у справі № 2а/0570/9262/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авілес-Інвест»

до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авілес-Інвест» звернулось до суду, з урахуванням зміни позовних вимог, з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області Державної податкової служби, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у м. Краматорську Головного правління Міндоходів у Донецькій області № 000072303/4697 від 10.02.2012, № 0000162303/5893 від 26.04.2012, № 000052303/4692 від 10.02.2012, № 000062303/46926 від 10.02.2012, № 0000172303/5894 від 26.04.2012, № 0000142303/4428 від 12.04.2012, № 0000132303/4430 від 12.04.2012.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07.09.2012, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.10.2012, позов задоволено; скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з мотивів протиправності їх прийняття.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Авілес-Інвест» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок платника у банку по декларації за листопад 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у період з 01.07 по 31.10.2011, складено акт № 284/35841548 від 27.01.2012, в якому встановлені порушення: п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 45 432 грн., завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за листопад 2011 року на суму 75 091 грн., завищено від'ємне значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, по рядку 24 Декларації на суму 375 946 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки, 10.02.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 000052303/4692 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 75 091 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 18 772,75 грн.;

- № 000062303/46926 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 375 946 грн.;

- № 000072303/4697 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 56 790 грн., в т.ч.: 45 432 грн. основного платежу та 11 358 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, 26.04.2012 відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0000162303/5893 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 48 889,25 грн., в т.ч.: 45 432 грн. основного платежу та 3 457,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000172303/5894 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 21 203 грн.

За результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Авілес-Інвест» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку по декларації за листопад 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01.07 по 31.10.2011, складено акт перевірки № 325/22-4-3584154 від 30.03.2012, в якому зафіксовані порушення: п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 «ґ» ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 73 487 грн., та завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за листопад 2011 року на суму 12 150 грн. та завищено від'ємне значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду по рядку 24 Декларації на суму 21 203 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки, 12.04.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000142303/4428 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 110 230,50 грн., в т.ч.: 73 487 грн. основного платежу та 36 743,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000132303/4430 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 12 150 грн. та визначення суми штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 6 075 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Щодо правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень від 10.02.2012 № 000072303/4697, від 12.04.2012 № 0000142303/4428 та від 26.04.2012 № 0000162303/5893, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що, приймаючи зазначені податкові повідомлення-рішення, податковий орган здійснив розрахунок сум податку на додану вартість, які підлягають нарахуванню та сплаті до бюджету, у порушення п. п. 200.1., 200.2. ст. 200 ПК України, що зумовило їх скасування.

В судовому порядку не встановлено порушень щодо визначення позивачем податкових зобов'язань з ПДВ за липень-жовтень 2011 року.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність порушень щодо визначення позивачем податкових зобов'язань з ПДВ за липень-жовтень 2011 року підтверджується постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24.07.2012 в адміністративній справі № 2а/0570/7391/2012, яка набрала законної сили.

Фактична сплата сум податку на додану вартість, заявлених до бюджетного відшкодування підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій матеріалами справи.

Стосовно правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень від 10.02.2012 № 000052303/4692, від 10.02.2012 № 000062303/46926, від 26.04.2012 року № 0000172303/5894 за порушення п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 «ґ» ст. 201 ПК України по господарським операціям з ТОВ «Данко» та ТОВ «Трансс-Групп» з придбання послуг, товару на митній території України, які не підтверджені належним чином заповненими податковими накладними, судами обох інстанцій зазначено, що висновок податкового органу ґрунтується на тому, що до перевірки не були надані документи, а саме: заявки на ТОВ «Данко» і ТОВ «Трансс-Групп» на пропуск техніки і спеціалістів на територію, де проводяться роботи по договорам від 01.06.2011 б/н, документи, що підтверджують можливість та реальність надання ТОВ «Данко» та ТОВ «Трансс-Групп» послуг за договорами, неможливість проведення перевірки ТОВ «Данко» та ТОВ «Трансс-Групп» через їх незнаходження за юридичною адресою, тощо.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 зазначеного Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Фактичне виконання умов договорів, укладених між позивачем та контрагентами у спірному періоді судами попередніх інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: актами здачі-прийняття робіт, податковими накладними, банківськими виписками.

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, на час вчинення спірних операцій контрагенти позивача (ТОВ «Данко» та ТОВ «Трансс-Групп») були платниками податку на додану вартість, їх статутні документи в судовому порядку недійсними не визнавались, обвинувальні вироки відносно посадових осіб контрагентів чи порушені кримінальні справи стосовно фіктивного підприємництва або ухилення від сплати податків за спірними операціями відсутні.

Щодо висновків податкового органу стосовно неправомірного віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за податковими накладними, виданими ТОВ «Данко» та ТОВ «Трансс-Групп» через їх оформлення з порушенням пп. «ґ» п. 201.1 ст. 201 ПК України, суди дійшли висновку, що висновки податкового органу не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, оскільки положення цього пункту статті пов'язують лише відповідність цього рядка в момент складання податкової накладної, відповідним даними реєстраційних документів юридичної особи з урахуванням даних ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в той час, як норми ПК України не містять терміну (визначення) «місцезнаходження юридичної особи», на яке йдеться посилання в пп. «ґ» п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Реєстраційні дані стосовно місцезнаходження юридичної особи повинні підтверджуватись належними доказами, а саме: даними Довідки та/або Витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами: ТОВ «Данко», ТОВ «Трансс-Групп» у липні-жовтні 2011 року, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту, бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість та суми залишку від'ємного значення по рядку 24 Декларації з ПДВ у спірному періоді за результатами господарських операцій із зазначеними контрагентами.

Крім того, актом перевірки № 325/22-4-35841548 від 30.03.2012 встановлено неправомірне віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними, отриманими від КП «ШКЗ «Зірка», оскільки придбані за цими накладними недогарки піритні є відходами та належать до державної власності, отже КП «ШКЗ «Зірка» не є їх власником і не могло здійснювати їх відчуження за договором, до того ж, придбання недогарків піритних не пов'язано із господарською діяльністю позивача.

Відповідно до абз. 2, 11, 12 ст. 1 Закону України «Про відходи» відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. утилізація відходів - використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів; видалення відходів - здійснення операцій з відходами, що не призводять до їх утилізації.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, недогарки піритні не були утилізовані чи видалені казенним підприємством. КП «ШКЗ «Зірка» розпорядилось ними, як продукцією власного виробництва, та вчинило їх реалізацію шляхом укладення договору про поставку продукції від 10.08.2009 № 10.

В подальшому недогарки піритні експортувались ТОВ «Авілес-Інвест» (постачальник) для використання в цементній промисловості в обсязі 36 тисяч тонн згідно з договором від 29.03.2011 № 1500 з ПРУП «Кричевцементношифер» (покупець), при цьому, умовами цього договору визначений його предмет (піритні огарки), ціна та об'єм товару, строк поставки, тощо.

За попереднім рішенням Державної митної служби України «Про класифікацію та кодування товару в УКТЗЕД» від 30.04.2010 № ПРК-700-000018-10 прийнятого Східною митницею за заявкою ТОВ «Авілес-Інвест» «недогарки піритні ТУ У 24.1-32727466-001:2009» виробництва КП «ШКЗ «Зірка» були класифіковані як товар за кодом УКТЗЕД 2601 20 00 00.

Згідно приписів ст. 313 Митного кодексу України віднесення товарів до класифікаційних групувань, зазначених в УКТЗЕД належить до виключних повноважень митних органів. Рішення митних органів щодо класифікації товарів для митних цілей є обов'язковими для підприємств і громадян.

Правомірність формування податкового кредиту за результатом господарської операції ТОВ «Авілес-Інвест» з КП «ШКЗ «Зірка» щодо придбання піритних огарків у спірному періоді підтверджена відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України судовим рішенням в адміністративній справі № 2а/0570/7391/2012, яке набрало законної сили.

За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного правління Міндоходів у Донецькій області відхилити.

Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.10.2012 та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07.09.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді О.А. Моторний Ю.І. Цвіркун