Ухвала суду № 40335960, 20.08.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

20 серпня 2014 року Справа № 908/3349/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Черкащенка М.М.,суддів:Бакуліної С.В., Добролюбової Т.В., Стратієнко Л.В., Селіваненка В.П.,розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія"

про перегляд Верховним Судом України

постанови Вищого господарського суду України від 13.05.2014у справі№908/3349/13за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю" Дніпроолія"доПублічного акціонерного товариства "Відрадненське"простягнення суми,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Відрадненське" про стягнення 1439959,00 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 22.11.2013 у справі №908/3349/13 стягнуто з відповідача на користь позивача 1439959,00 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.01.2014 рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.05.2014 постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" звернулося до Вищого господарського суду України з заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13.05.2014 у справі №908/3349/13, у якій заявник просить скасувати дану постанову, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, мотивуючи свої вимоги неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України положень статей 534, 599, 694 та частини третьої статті 692 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на постанови Вищого господарського суду України від 15.04.2014 у справі №5024/2113/2011-5023/10074/11, від 12.06.2014 у справі №918/1793/13, від 25.03.2011 у справі №46/283, від 19.06.2013 у справі №06/5026/1902/2012, постанову Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №42/252 та постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі №6-49цс12.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета і підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

При вирішенні питання допуску справи до провадження Верховного Суду України враховується сукупність всіх наявних складових ознак неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Як вбачається зі змісту постанови від 13.05.2014 у справі №908/3349/13, про перегляд якої просить заявник, Вищий господарський суд України погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову про стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами, нарахованих на підставі пункту 8.3 договору за період з 25.12.2012 по 10.10.2013 у зв'язку з тим, що сума основного боргу відповідачем не була сплачена у повному обсязі. При цьому, суд касаційної інстанції виходив з встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи стосовно того, що сума боргу, включаючи суму основного боргу, пеню та проценти за користування чужими грошовими коштами, відповідачем була сплачена у примусовому порядку відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку з чим розрахунок суми позову не відповідає обставинам справи і не може бути належним доказом для можливості задоволення позову про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у заявленому позивачем розмірі.

Водночас, у постановах від 15.04.2014 у справі №5024/2113/2011-5023/10074/11 та від 19.06.2013 у справі №06/5026/1902/2012, на які посилається заявник, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи стосовно неналежного виконання відповідачами своїх зобов'язань щодо оплати поставленого позивачами товару та передбачену умовами договору можливість стягнення відповідних відсотків.

Приймаючи постанови від 12.06.2014 у справі №918/1793/13 та від 25.03.2011 у справі №46/283, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовів в частині стягнення інфляційних та відсотків річних, нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України за період невиконання відповідачем рішення суду у іншій господарській справі, з огляду на те, що:

- наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримані компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами належними до сплати кредиторів. При цьому положення частини другої статті 625 ЦК України не обмежують права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу (справа №918/1793/13);

- рішення суду в іншій господарській справі в частині стягнення заборгованості за поставлений товар ні в добровільному, ні в примусовому порядку відповідачем не виконано, що є підставою для нарахування інфляційних та 3 % річних (справа №46/283).

Таким чином, зазначені судові рішення не підтверджують доводів заявника щодо неоднакового застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах, а свідчать лише про наявність у згаданих справах різних обставин, залежно від яких суд касаційної інстанції дійшов різних правових висновків та застосував відповідні норми матеріального права.

Крім того, до кола судових рішень, на які може бути здійснене посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК України, належать виключно рішення суду касаційної інстанції, ухвалені в порядку розгляду касаційної скарги на рішення судів попередніх інстанцій, а тому на постанову Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №42/252 та постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі №6-49цс12 не може бути здійснене посилання, оскільки їх прийнято в порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України після їх перегляду в касаційному порядку.

Відтак, відсутні підстави, визначені статтею 11116 ГПК України, для допуску до провадження даної справи.

Керуючись статями 86, 11114-11121 ГПК України, Вищий господарський суд України

У Х В А Л И В:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" у допуску справи №908/3349/13 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддяМ.ЧеркащенкоСуддіС.Бакуліна Т.Добролюбова Л.Стратієнко В.Селіваненко