Ухвала суду № 40320496, 26.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" серпня 2014 р. м. Київ К/800/3665/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Муравйова О.В.

Рибченка А.О.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 16.10.2013 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року

у справі № 1025/11/2170

за позовом Приватного підприємства «Серпень-2003»

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Серпень-2003» (далі по тексту - позивач, ПП «Серпень-2003») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 16.10.2013 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано частково протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.12.2010 року №0003962301/2 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1 384 053,38 грн., (за основним платежем - 922 702,25грн. та за штрафними санкціями - 461 351,13 грн.).

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ на підставі постанови старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у Херсонській області від 25.02.2010 року проведено документальну невиїзну перевірку ПП «Серпень 2003» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ПДВ за період з 01.01.2007 року по 31.10.2009 року, за результатами якої складено акт від 20.08.2010 року № 3730/23-3/32618670.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено пп. 7.2.4, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: занижено податок на додану вартість на загальну суму 2 442 711,43 грн. та п.4.2. ст. 4 Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року №166 «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання», ПП «Серпень-2003» не надавало розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток 5 до податкової декларації з податку на додану вартість) за період з березня 2008 року по лютий 2009 року.

Заниження ПДВ, на думку ДПІ виникло у зв'язку з тим, що ПП «Серпень 2003» включено до складу податкового кредиту суми ПДВ, не підтверджені податковими накладними, по операціям з придбання товарів (послуг) у постачальників ТОВ «Інструментсервіс», ТОВ «Арсант», ТОВ «Промтехконтракт», ФГ «Південь» та ПП «Альтагро».

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.09.2010 року №0003602301\0, яким ПП «Серпень-2003» визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 545 944,61 грн. (за основним платежем - 2 422 711,49 грн., за штрафними санкціями - 1 123 233,12 грн.).

За результатами адміністративного оскарження вищевказаного податкового повідомлення - рішення, ДПІ прийнято рішення від 30.09.2010 року № 29561/10/25-013, згідно з яким скаргу позивача залишено без задоволення, податкове повідомлення-рішення від 06.09.2010 року №0003602301\0 скасовано, та прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.10.2010 року №0003962301/1 про визначення ПП «Серпень-2003» податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 369 699,37 грн. (за основним платежем - 2 246 466,25 грн., за штрафними санкціями - 1 123 233,12 грн.).

За результатами адміністративного оскарження зазначеного податкового повідомлення - рішення, ДПІ прийнято рішення від 02.12.2010 року № 5247/10/25-014, згідно з яким податкове повідомлення-рішення від 14.10.2010 року №0003962301/1 залишено без змін, а скарга ПП «Серпень-2003» залишена без задоволення, та прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.12.2010 року №0003962301/2.

За результатами адміністративного оскарження, вищевказане податкове повідомлення-рішення податковими органами залишено без змін, а скарги позивача без задоволення.

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги ПП «Серпень-2003» дійшов висновку про необґрунтованість податкового повідомлення-рішення від 14.12.2010 року №0003962301/2 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1 384 053,38 грн.

Колегія суду не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В той же час, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судам, при вирішенні даної справи, слід звернути увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема:

- Рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

- Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. Зокрема, встановити статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

- Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Для з'ясування зазначених обставин судам необхідно перевірити доводи податкового органу, викладені в акті перевірки та інші докази.

Частиною 5 ст. 11 КАС України передбачено, що суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо безпідставного віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ по операціям з ТОВ «Інструментсервіс», ТОВ «Арсант», ТОВ «Промтехконтракт», ФГ «Південь» та ПП «Альтагро».

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги ПП «Серпень-2003» виходив з того, що висновки ДПІ щодо безпідставного внесення ПП «Серпень-2003» до податкових декларацій з ПДВ сум податкового кредиту з податку на додану вартість по фінансово-господарським операціям з ТОВ «Інструментсервіс», ТОВ «Арсант», ТОВ «Промтехконтракт», ФГ «Південь» та ПП «Альтагро» за період з 01.01.2007 року по 31.10.2009 року підтверджено висновком експерта від 16.11.2012 року № 2598 у кримінальній справі, на суму 1 323 764 грн.

Частиною 5 ст. 82 КАС України передбачено, що висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Проте, судами попередніх інстанцій при вирішенні даної справи не досліджувалось питання реальності господарських операцій з урахуванням відповідних первинних бухгалтерських документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, наявність у підприємства основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій, тощо.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору необхідним є дослідження самих договорів укладених між ПП «Серпень-2003» та ТОВ «Інструментсервіс», ТОВ «Арсант», ТОВ «Промтехконтракт», ФГ «Південь» та ПП «Альтагро» та всіх первинних документів, пов'язаних з їх виконанням, обставин, які б підтверджували рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, а також встановлення наявності зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання цих товарів у господарській діяльності.

Отже, колегія суду приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій при вирішенні даної справи не взяли до уваги та не розглянули належним чином докази, що містяться в матеріалах справи, не надали належну правову оцінку та не з'ясували в повному обсязі всі фактичні обставини справи, порушили та невірно застосували норми матеріального права, та, як наслідок, прийняли незаконні рішення.

Викладене свідчить про порушення судами вимог ст. 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Касаційна ж інстанція згідно з ч. 2 ст. 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, колегія суду, відповідно до вимог ст. 227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до вищевикладеного, касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 - Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області задовольнити частково.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 16.10.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді О.В. Муравйов А.О. Рибченко