Ухвала суду № 40320393, 08.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2014 року м. Київ К-37037/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 07.10.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2010 по справі № 2а-1211/09/0670

за позовом Дочірнього підприємства "Премдор-Україна"

до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області,

до Головного управління Державного казначейства України у Житомирській області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

Підприємство звернулось до суду із позовною заявою про скасування податкових повідомлень-рішень від 26.09.2008 № 0001472301/0, яким Державною податковою інспекцією позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 48 246,00 грн., та від 26.09.2008 № 0001482301/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 38 741,00 грн. Також позивач просив стягнути з Державного бюджету України 231 780,00 грн. бюджетного відшкодування з ПДВ за лютий та липень 2008 року.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.

Ухвалюючи судові рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить в залежність формування платником податку податкового кредиту з ПДВ та його відшкодування від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, відсутністю декларування контрагентом своїх податкових зобов'язань чи їх несплату до бюджету.

Не погодившись із судовими рішеннями, Державна податкова інспекція до Вищого адміністративного суду України подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи касаційні вимоги, податкова інспекція зазначила, що відшкодування ПДВ можливо лише при встановленні факту надмірної сплати цього податку до бюджету під час руху відповідних товарів (послуг) по всьому ланцюгу постачальників - від виробника до особи, що заявила своє право на відшкодування ПДВ, а також реальності здійснення господарських операцій, проте, оскільки, на думку контролюючого органу, контрагенти позивача мають ознаки фіктивності (не перебувають за юридичною адресою, не звітують або звітують про відсутність діяльності) та не сплачували відповідні суми ПДВ до бюджету, то відповідно позивач не має права на формування податкового кредиту з ПДВ та відповідно бюджетне відшкодування.

Орган державного казначейства у пояснення до касаційної скарги підтримав позицію державного податкового органу.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведено перевірки Підприємства з питань правомірності та правильності визначення суми ПДВ, що підлягає відшкодуванню з бюджету за періоди з 01.01.2008 по 29.02.2008 та з 01.06.2008 по 31.07.2008, за підсумками яких складено акти від 19.09.2008 № 2989/23-01/32721155 та № 2990/23-01/32721155. На підставі цих актів Державна податкова інспекція прийняла оспорювані позивачем податкові повідомлення-рішення.

У ході вказаних перевірок працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем п. 1.8 ст. 1, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що полягало у завищенні позивачем суми бюджетного відшкодування. Такий висновків фахівців контролюючого органу вмотивовано тим, що водночас одні з контрагентів платника податку не декларують, або не виконують свої податкові зобов'язання зі сплати цього податку до бюджету, інші відсутні за місцем реєстрації, а відносно декількох на час перевірки відсутні результати зустрічних перевірок на підтвердження сплати ПДВ основним постачальникам підприємства.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства, суди у цій справі керувалися положеннями Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) (далі - Закон № 168/97-ВР).

За визначенням п. 1.8 ст. 1 Закону № 168/97-ВР бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

У п. 1.3 ст. 1 Закону №168/97-ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону № 168/97ВР визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Виходячи зі змісту пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

Тобто, факт надмірної сплати товару повинен розумітися як сплата ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані платником податку, і розрахунки за які є здійсненими.

Згідно пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97ВР платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

У відповідності до пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 зазначеного Закону податковий орган протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, проводить перевірку заявлених у декларації даних та у п'ятиденний термін зобов'язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету. Після отримання відповідного висновку податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів (пп. 7.7.6 п. 7.7. ст. 7 Закону № 168/97ВР).

Аналізуючи зазначені вище норми та фактичні обставини справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податкове законодавство чинне на момент виникнення спірних правовідносин не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту з ПДВ та бюджетне відшкодування такого ПДВ від подання чи неподання контрагентами податкових декларацій до контролюючого органу, невизначення своїх податкових зобов'язань в таких деклараціях чи їх не сплату до бюджету, як не залежить таке право і від фактичного місцезнаходження контрагентів.

У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, у тому числі і по сплаті податкових зобов'язань до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Таким чином, несплата контрагентами позивача сум ПДВ до бюджету, не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого ПДВ такому постачальнику товару та відшкодування від'ємного значення ПДВ з бюджету.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що, як встановлено судами, позивач, отримавши податкові накладні, від постачальників, що є платниками ПДВ, фактично сплатив суму за поставлений товар, зокрема суму ПДВ, що підтверджується наявними в матеріалах справи реєстрами розрахункових документів, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність формування та заявленої до бюджетного відшкодування суми від'ємного значення з ПДВ ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Вищий адміністративний суд України також зазначає, що посилання податкового органу в касаційній скарзі щодо реальності здійснення господарських операцій не було предметом перевірки, ґрунтується лише на суб'єктивних припущеннях відповідача та не підкріплено належними доказами.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області відхилити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 07.10.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2010 по справі № 2а-1211/09/0670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К Голубєва

Н.Г. Пилипчук