Ухвала суду № 40317029, 27.08.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1098/14 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

У Х В А Л А

Іменем України

27 серпня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Літвіної Н.М.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест Плюс» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест Плюс» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання нечинним рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еверест Плюс» (далі по тексту - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення відповідача від 18 грудня 2013 року № 0005602220.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 24 березня 2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовив.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2014 року та постановити нову про задоволення адміністративного позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду не підлягає скасуванню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у період із 31 жовтня по 06 листопада 2013 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 15 листопада 2013 року складено акт № 14/26-53-22-01-21-32853498 про результати позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період із 01 липня 2012 року по 31 березня 2013 року (далі - акт перевірки), згідно з висновками якого, позивачем здійснено продаж товарів за готівку без застосування реєстратора розрахункових операцій (далі - РРО) у загальному розмірі 29 590 596,78 грн., чим порушено п. 1 ст. 3 Закону та за що передбачена відповідальність відповідно до п. 1 ст. 17 Закону.

На підставі акту перевірки, 18 грудня 2013 року відповідачем прийнято оскаржуване рішення, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 147 550 354, 90 грн.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи, перевірку позивача призначено та проведено на виконання постанови старшого слідчого з ОВС ГСУ фінрозслідувань Міністерства доходів і зборів України Борисенка В.М. від 20 червня 2013 року про призначення позапланової документальної перевірки, з наявної у матеріалах справи копії якої вбачається, що перевірку позивача призначено у межах кримінального провадження № 32012250000000013.

У ході досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні встановлено, що відповідні особи домовилися між собою, шляхом підробки від імені суб'єктів господарювання, які здійснюють фіктивну діяльність, сприяти суб'єктам господарської діяльності в ухиленні ними від сплати податків.

Одним із вигодонабувачів є позивач, у податковій звітності якого відображено здійснення господарських операцій із фіктивними суб'єктами господарювання.

Тобто, як вбачається з викладених обставин, вказане кримінальне провадження порушено не відносно позивача, а стосовно третіх осіб, з якими позивач мав певні відносини.

Відповідно до п. 58.4 ст. 58, п. 86.9 ст. 86 ПК України, у разі коли судом за результатами розгляду кримінального провадження про кримінальне правопорушення, предметом якого є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена судовим рішенням, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена судовим рішенням, забороняється до набрання законної сили судовим рішенням у кримінальному провадженні або винесення ухвали про закриття такого кримінального провадження за нереабілітуючими підставами.

У разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким податковим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим податковим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.

Як зазначено у листі Державної податкової адміністрації України від 25 січня 2011 року № 1754/7/23-8017 «Щодо перевірок у рамках кримінальної справи», за результатами перевірок платників податків, призначених у рамках порушеної кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори (ст. 212 КК України), контролюючий орган визначає суми грошових зобов'язань, але податкове повідомлення-рішення не складає. В інших випадках (за результатами перевірок платників податків, відносно яких та/або їх посадових осіб кримінальну справу не порушено або порушено кримінальну справу, предметом якої не є податки і збори) грошові зобов'язання визначаються та, відповідно, приймається податкове повідомлення-рішення щодо платників податків в загальновстановленому порядку.

Поряд з цим, проаналізувавши викладені положення та положення кримінально-процесуального законодавства, зважаючи на те, що вирок ухвалюється тільки стосовно особи, щодо якої відкрито кримінальне провадження, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заборона приймати податкове повідомлення-рішення стосується тільки тих платників податків, стосовно яких відкрито кримінальне провадження за ознаками кримінальних правопорушень, предметом яких є податки та збори.

Таким чином, враховуючи, що кримінальне провадження, у рамках якої призначено перевірку позивача, відкрито стосовно третіх осіб, а факту відкриття кримінального провадження на час перевірки та прийняття оскаржуваного рішення стосовно позивача не встановлено, то відповідач мав право скласти відповідні податкові повідомлення-рішення у разі виявлення порушень позивачем податкового, валютного та іншого законодавства.

Стосовно підстав прийняття оскаржуваного рішення суд зазначає наступне.

В акті перевірки зазначено, що на підставі наданих до перевірки документів, а саме видаткових, прибуткових касових ордерів, касових книг, карток рахунку, договорів купівлі-продажу, відповідачем виявлено, що позивач здійснював реалізацію об'єктів капітального будівництва - квартир, тобто фактичного товару, за готівку без застосування зареєстрованих РРО. У перевіряємому періоді позивачем від фізичних осіб отримано готівкові кошти у загальному розмірі 29 590 596, 78 грн.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону, суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Однак, як виявлено у ході перевірки, у порушення викладеного положення позивач здійснював продаж товарів за готівкові кошти без застосування РРО, за що передбачена відповідальність.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів доходів і зборів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: непроведення розрахункових операцій через РРО з фіскальним режимом роботи: вчинене вперше - 1 гривня; вчинене вдруге - 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим підпунктом, товарів (послуг); за кожне наступне вчинене порушення - у п'ятикратному розмірі вартості проданих з порушеннями, встановленими цим підпунктом, товарів (послуг).

Під час перевірки позивач доводив, що товар, реалізуємий ним є товаром власного виробництва, а тому РРО та розрахункові книги позивачем не застосовувалися. Однак, до перевірки (до заперечень на акт перевірки) позивачем не надано будь-яких документів, які б підтвердили, що позивачем реалізовувався товар власного виробництва. У договорах купівлі - продажу майнових прав на квартири не зазначено, що позивач є виробником товару. На території будівельного майданчику відсутній будівельний щит, на якому б містилася інформація про об'єкт будівництва, відповідальних осіб, забудовника, генерального підрядника тощо. Позивачем також не надано документів, які б засвідчили володіння (оренду) земельною ділянкою, розташованою за адресою: місто Київ, провулок Лобачевського, 7.

Викладені обставини, за переконанням представників відповідача, свідчать про безпідставність посилань позивача та його представників на п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону, яким передбачено, що РРО та розрахункові книжки не застосовуються: при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та наданні послуг підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку.

У матеріалах справи містяться надані представниками позивача копії прибуткових касових ордерів та будівельної документації.

Також, представниками позивача надано суду копії рішення Київської міської ради від 14 липня 2005 року № 729/3304 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Еверест Плюс» земельної ділянки для будівництва комплексу житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземними автостоянками на вул. Лохвицькій у Дніпровському районі міста Києва», а також договору оренди земельної ділянки від 12 грудня 2005 року № 17-6522.

Будь-яких інших доказів, у тому числі договорів купівлі-продажу, представниками позивача суду не надано.

Таким чином, враховуючи викладені положення та обставини, а також зважаючи на факт не підтвердження письмовими доказами правової позиції позивача та його представників щодо оскаржуваного рішення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання рішення відповідача нечинним (протиправним), а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест Плюс» - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлений 02.09.2014 року.

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Файдюк В.В.

Літвіна Н. М.