Рішення № 40316798, 13.08.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14335/14 13.08.14

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк», м.Харків, ЄДРПОУ 09807750

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Київ, код НОМЕР_1

про стягнення 9 892, 56

Суддя Любченко М.О.

Представникисторін:

від позивача: Пащенко Т.С. - по дов.

від відповідача:ОСОБА_1 - по пасп.

Згідно зі ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судових засіданнях 30.07.2014р. та 06.08.2014р. оголошувались перерви.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк», м.Харків звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 6458, 42 грн., пені в розмірі 440, 06 грн., 3% річних в сумі 87, 59 грн. та інфляційних втрат в розмірі 3132, 34 грн.

11.08.2014р. до господарського суду м.Києва надійшла заява №55-33-4/211 від 11.08.2014р. позивача про уточнення позовних вимог. У вказаній заяві Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк» просило стягнути з відповідача основний борг в розмірі 6232, 57 грн., пеню в сумі 440, 06 грн., 3% річних в сумі 87, 59 грн. та інфляційні втрати в розмірі 3132, 34 грн.

Щодо зазначеного клопотання заявника господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Зі змісту п.3.11 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вбачається, що статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог. Тому в разі надходження до господарського суду однієїі з зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Враховуючи наведеневище, судом встановлено, що за своєю правовою природою заява №55-33-4/211 від 11.08.2014р. позивача є заявою про зменшення розміру позовних вимог, яка відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, господарським судом розглядаються остаточні позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк», викладені у вказаній заяві.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення Фізичною особою-підприємцем умов додаткової угоди 1 від 15.11.2013р. до договору б/н від 01.02.2013р. оренди приміщення в частині своєчасної оплати комунального обслуговування об'єкту оренди за листопад 2013р. у строки та порядку, які передбачені вказаною додатковою угодою, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у поясненнях №04-07 від 10.07.2014р., відзиві №03-07 від 25.07.2014р. та у судових засіданнях 30.07.2014р., 06.08.2014р. та 13.08.2014р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду на неотримання рахунку-фактури на оплату послуг з обслуговування приміщення за листопад 2013р.

Наразі, за висновками суду, у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України у матеріалах справи достатньо документів для вирішення спору у судовому засіданні 13.08.2014р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст.759 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Укрсиббанк» (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір б/н оренди приміщення, у відповідності до п.1.1 якого орендодавець зобов'язався передати орендарю в тимчасове користування приміщення №26, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 98,1 кв.м, укомплектоване обладнанням, з метою використання відповідно до чинного законодавства, а орендар зобов'язався оплачувати орендарю плату за користування (орендну плату).

За користування приміщенням, укомплектованим обладнанням, орендар сплачує орендну плату, яка включає в себе: плату за користування приміщенням та обладнанням, яка становить 19 005, 85 грн., у тому числі податок на додатну вартість, плату за обслуговування (а саме суму комунальних платежів за електроенергію, опалення, водопостачання та водовідведення, вивезення сміття, утримання прибудинкової території, тощо), тобто, сума орендної плати складалась з фіксованої частини (плата за користування приміщенням) та змінної частини (плата за обслуговування) (п.3.1 договору б/н від 01.02.2013р. оренди приміщення).

У п.1.3 договору б/н від 01.02.2013р. контрагентами погоджено, що строк оренди встановлюється з моменту підписання сторонами акту прийому передачі до 31.12.2015р.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором оренди, який підпадає під правове регулювання норм статей 759 - 786 Цивільного кодексу України.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір б/н від 01.02.2013р. як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з оренди нерухомого майна.

За приписами ст.765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Орендодавець зобов'язаний в 3-х денний строк з моменту підписання цього договору передати приміщення орендарю по акту прийому передачі, що є невід'ємною частиною договору (п.2.1.1 договору б/н від 01.02.2013р. оренди приміщення). Орендар у п.2.3.1 зобов'язався прийняти приміщення та використовувати його відповідно до умов договору та приписів чинного законодавства.

Наразі, як встановлено судом, 01.02.2013р. орендодавцем було передано, а орендарем прийнято у користування приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом б/н від 01.02.2013р. прийому-передачі приміщення.

За приписами ст.591 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У ст.604 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.

Згідно з ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (ч.2 ст.653 Цивільного кодексу України).

Статтями 782-783 Цивільного кодексу України передбачені правові підстави розірвання договору найму за вимогою однієї зі сторін.

Пунктом 4.3.1 договору б/н від 01.02.2013р. передбачено право сторін ініціювати дострокове розірвання спірного правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.11.2013р. сторонами було прийнято рішення про дострокове розірвання договору б/н від 01.02.2013р. оренди приміщення, що підтверджується додатковою угодою №1 від 15.11.2013р.

У зв'язку з розірванням договору сторони погодили наступний порядок виконання зобов'язань: орендар зобов'язався звільнити приміщення, що є предметом оренди, та передати його 30.11.2013р. орендодавцеві. Також орендар зобов'язався до 11.12.2013р. сплатити на користь орендодавця заборгованість по орендній платі в розмірі 47 992,16 грн. (п.п.2, 3 додаткової угоди №1 від 15.11.2013р.).

У п.4 вказаної додаткової угоди сторони погодили, зокрема, що плата за обслуговування за листопад 2013р. буде здійснена орендарем на підставі наданого орендодавцем рахунку-акту після отримання орендодавцем відповідних розрахунків від постачальників комунальних послуг. Плата за обслуговування за листопад 2013р. повинна бути здійсненна протягом 5 робочих днів з дати отримання відповідного рахунку-акту орендодавця.

30.11.2013р. між сторонами було підписано акт б/н прийому-передачі (повернення приміщення), за змістом якого орендар передав/повернув, а орендодавець прийняв приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Як вказувалось вище, у п.4 додаткової угоди №1 від 15.11.2013р. сторони визначили, що плата за обслуговування за листопад 2013р. буде здійснена орендарем на підставі наданого орендодавцем рахунку-акту після отримання орендодавцем відповідних розрахунків від постачальників комунальних послуг. Плата за обслуговування за листопад 2013р. повинна бути здійсненна протягом 5 робочих днів з дати отримання відповідного рахунку-акту орендодавця.

Проте, за твердженнями позивача (з урахуванням заяви №55-33-4/211 від 11.08.2014р), відповідачем було здійснено лише часткову оплату послуг з обслуговування приміщення за листопад 2013р., в результаті чого у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 утворилась заборгованість в розмірі 6232,57 грн., до якої позивачем включено, зокрема, податок на додану вартість.

Наразі, в обґрунтування розміру спірної заборгованості позивач посилається на акт б/н від 31.12.2013р. надання послуг по договору оренди приміщення б/н від 31.12.2013р., відповідно до якого змінна частина орендної плати, тобто вартість послуг з обслуговування приміщення, складає 5382,02 грн. та податок на додану вартість - 1076,40 грн., що загалом становить 6458,42 грн.

На підтвердження направлення вказаного акту відповідачу заявником представлено роздруківку з електронної поштової скриньки.

Однак, за висновками суду, вказаний документ не є належним та допустимим у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказом направлення акту на оплату послуг з обслуговування приміщення за листопад 2013р., оскільки вказане електронне повідомлення було направлене 25.12.2013р., тоді як сам акт було датовано 31.12.2013р.

Крім того, господарським судом прийнято до уваги, що за умовами укладеного між сторонами правочину, всі листи, письмові заяви, тощо вважаються надісланими, а інша сторона повідомленою, якщо такі документи вручені особисто під підпис, або направлені рекомендованим листом з повідомленням про вручення (п.3.8 договору б/н від 01.02.2013р.). Проте, доказів направлення відповідачу рахунку-акту за листопад 2013р. у передбачений договором спосіб матеріали справи не містять.

Одночасно, як встановлено судом, 22.04.2014р. Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк» звернулось до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з претензією №55-1-6/025, в якій повідомило відповідача про наявність заборгованості по платі за обслуговування за листопад 2013р. в розмірі 6458,42 грн. Вказану претензію було отримано боржником 24.04.2014р., про що свідчить поштове повідомлення №0407118982340.

24.06.2014р. заявник повторно звернувся до боржника з вимогою №51-1-06/39 від 24.06.2014р. погасити заборгованість в сумі 6458,42 грн. До зазначеної претензії позивачем, зокрема, додано рахунок №14400179140-13/11 від 20.11.2013р. на суму 1058,04 грн. (до якого включено суму податку на додану вартість) та акт б/н від 30.11.2013р. на суму 207,18 грн. Зазначену вимогу було отримано відповідачем 25.06.2014р.

Тобто, з наведеного вище вбачається, що фактично Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 була обізнана про наявність заборгованості за неоплачені послуги з обслуговування приміщення у листопаді 2013р.

Як вказувалось вище, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що рахунку на оплату послуг з обслуговування не отримував, а отже строк їх оплати не настав, що на думку вказаного учасника судового процесу, свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

Проте, за висновками суду, неотримання відповідачем рахунку-акту на оплату послуг з обслуговування приміщення, з урахування викладених вище обставин, не нівелює обов'язку останнього оплатити такі послуги. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як вже було встановлено, претензії про сплату спірної заборгованості відповідач отримував, тобто був обізнаний про наявність боргу з оплати послуг на обслуговування приміщення.

Отже неоплата заборгованості за спожиті послуги вже на протязі більш ніж одного року фактично призводить до порушення прав та законних інтересів позивача.

Судом також прийнято до уваги наявність в матеріалах справи доказів часткового погашення спірної заборгованості на суму 225,85 грн., що підтверджується квитанціями №756.516.1 від 28.07.2014р. на суму 187,13 грн. та №0.0.284339054.1 від 29.07.2014р. на суму 38,72 грн.

Крім того, суд зазначає, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Отже, виходячи з наведеного вище, приймаючи до уваги позицію Конституційного суду України та момент фактичного виникнення у позивача дебіторської заборгованості в заявленому до стягнення розмірі, враховуючи обізнаність відповідача про вартість послуг з обслуговування приміщення за листопад 2013р., господарський суд дійшов висновку, що строк оплати таких послуг настав.

Однак, за висновками суду, позовні вимоги про стягнення заборгованості саме в розмірі 6232,57 грн. є необгрунтованими, з огляду на таке.

Як встановлено судом, розраховуючи вартість наданих у листопаді 2013р. послуг з обслуговування приміщення, позивач зазначив, що остання складається зі змінної частини в сумі 5382,02 грн. та податку на додану вартість в розмірі 1076,40 грн.

При цьому, за поясненнями позивача, враховуючи особливості оподаткування банків, податок на додану вартість нараховано та заявлено до стягнення з відповідача у подвійному розмірі.

Змінна частина вираховувалась на підставі рахунків обслуговуючих організацій, зокрема, рахунку-розшифровки №20008011/11/1 від 25.11.2013р., в якому визначено, що у точці доступу за адресою АДРЕСА_2 у листопаді 2013р. було спожито теплову енергію у кількості 3323 Кв на суму 4120,52 грн. (включаючи податок на додану вартість), акту б/н від 30.11.2013р. про приймання передачу робіт (наданих послуг), яким визначено, що вартість експлуатаційних витрат за листопад 2013р. становила 207,18 грн. (разом за податком на додану вартість) та рахунку-фактури №14400179140-13/11 від 20.11.2013р. за холодне водопостачання, водовідведення та опалення у спірний період на суму 1058,04 грн. (включаючи ПДВ).

Таким чином, господарським судом встановлено, що фактично змінна частина орендної плати за листопад 2013р. становила 5385,74 грн. (разом з ПДВ).

Господарський суд погоджується з твердженнями позивача про те, що відшкодування витрат на обслуговування орендованого майна повинно здійснюватись відповідачем з урахуванням податку на додану вартість, оскільки рахунки, які виставлялись обслуговуючими організаціями вже включали в себе ПДВ, а укладеним між сторонами правочином передбачено, що вартість послуг з обслуговування приміщення визначається на підставі рахунків обслуговуючих організацій.

Одночасно, за висновками суду, позивачем безпідставно було заявлено до стягнення з відповідача повторно нарахований податок на додану вартість на ціну спожитих послуг, оскільки жодних умов щодо обов'язку відповідача відшкодовувати ПДВ у подвійному розмірі укладений між сторонами правочин не містить, а рахунки, на підставі яких було розраховано змінну частину орендної плати, як вже зазначалось, включали в себе вказаний загальнообов'язковий збір.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги всі представлені сторонами докази, господарський суд дійшов висновку, що з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягає стягненню борг з оплати послуг на обслуговування приміщення за листопад 2013р. в розмірі 5159,89 грн. (4120,52 грн. за послуги з енергопостачання, 207,18 грн. - експлуатаційні витрати та 1058,04 грн. - послуги з водопостачання, водовідведення й опалення, з урахуванням часткових оплат на суму 225,85 грн.).

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо відмови в задоволенні вимог позивача про стягнення пені в розмірі 440,06 грн., 3% річних в сумі 87,59 грн. та інфляційних втрат в розмірі 3132,34 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Одночасно, ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п.6.2 договору б/н від 01.02.2013р. оренди приміщення визначено, що стягнення заборгованості по орендній платі проводиться з урахування пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період порушення строків оплати, від суми заборгованості, за кожен день прострочення.

Наразі, керуючись приписами чинного законодавства та умовами спірного правочину, позивачем нараховано пеню за період з 28.12.2013р. по 15.04.2014р. на суму 440,06 грн., 3% річних за період 28.12.2013р. по 10.06.2014р. в розмірі 87,59 грн. та інфляційні втрати з грудня 2013р. по травень 2014р. в сумі 3132,24 грн.

Однак, за висновками суду, вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

В силу приписів п.18 Інформаційного листа № 01-8/344 від 11.04.2005 р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» з огляду на вимоги ч.1 ст.47 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

В даному випадку суд звертає увагу на те, що за змістом спірного договору строк оплати змінної частини орендної плати пов'язаний з моментом отримання орендарем відповідного рахунку-акту.

Оскільки, як зазначалось вище, до матеріалів справи не представлено доказів, коли саме відповідачем отримано рахунок-акт на оплату послуг з обслуговування приміщення за листопад 2013р., у суду немає можливості, як перевірити, так і встановити обґрунтованість здійснених позивачем нарахувань в силу відсутності даних про відповідні періоди прострочення.

Крім того, господарський суд зазначає, що представлений позивачем до матеріалів справи розрахунок не може бути обгрунтованим, оскільки, як вказувалось вище пеню, 3% річних та інфляцію заявник почав нараховувати з 28.12.2013р., тоді як рахунок-акт датований 31.12.2013р., що фактично виключає можливість виникнення прострочення зобов'язання з оплати у зазначену заявником дату, а отже і свідчить про необгрунтованість нарахування неустойки, 3% річних та інфляційних втрат за цей період.

Враховуючи зазначене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та иінфляційних втрат в силу їх необґрунтованості та недоведеності періодів прострочення відповідних грошових зобов'язань.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк», м.Харків до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Київ про стягнення основного боргу в в розмірі 6232, 57 грн., пені в сумі 440, 06 грн., 3% річних в сумі 87, 59 грн. та інфляційних втрат в розмірі 3132, 34 грн. підлягають задоволенню частково у визначеному вище розмірі.

Судовий збір згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк», м.Харків до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Київ про стягнення основного боргу в в розмірі 6232, 57 грн., пені в сумі 440, 06 грн., 3% річних в сумі 87, 59 грн. та інфляційних втрат в розмірі 3132, 34 грн.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» (61001, Харківська область, м.Харків, Червозаводський район, просп.Московський, буд.60, ЄДРПОУ 09807750) основний борг в сумі 5159,89 грн., а також судовий збір в розмірі 952,95 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні 13.08.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 18.08.2014р.

Суддя М.О.Любченко