Ухвала суду № 40309060, 29.08.2014, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 163/1409/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Чишій С.С. Провадження № 22-ц/773/1223/14 Категорія: 48 Доповідач: Подолюк В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2014 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді - Подолюка В.А.,

суддів - Киці С.І., Шевчук Л.Я.,

при секретарі - Янко О.А.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_4 на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 02 червня 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 02 червня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано житловий будинок АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 і ОСОБА_4. Припинено режим спільної сумісної власності подружжя на житловий будинок АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1. Визнано земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,06 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 0723310100:01:033:0028) об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 і ОСОБА_4 Припинено режим спільної сумісної власності подружжя на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,06 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 0723310100:01:033:0028). Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частки земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,06 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 0723310100:01:033:0028). Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частки земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,06 га по АДРЕСА_1(кадастровий номер 0723310100:01:033:0028). В решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 2305грн. 56коп. судових витрат. Повернуто ОСОБА_3 1097грн. 32коп. зайво сплаченого судового збору.

Позивач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на зазначене рішення суду. Вважає, що судом першої інстанції грубо порушено норми матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким заявлені позовні вимоги відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог, поданої 23.05.2014р., задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4 у поданій апеляційній скарзі, вважає, що рішення першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права та без врахування всіх істотних обставин справи, що мають важливе значення для її вирішення. Просить змінити оскаржуване рішення в частині визнання за відповідачем права власності на житловий будинок, зокрема визнати за ОСОБА_4 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1, а за ОСОБА_3 на 1/3 його частини.

Апеляційні скарги позивача та відповідача слід відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Згідно ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.3 ст.372 ЦК України у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Пленум Верховного Суду України в пунктах 22, 23 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснив, що, поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК та ст.372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Пунктом 5 ч.1 ст.57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Згідно зі ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За вказаною статтею, суд лише в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, яким суд дав правильну правову оцінку, що з 17 вересня 2000 року сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі. На підставі рішення Любомльського районного суду Волинської області, яке набрало законної сили 07 вересня 2010 року, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано. За час перебування у шлюбі, розпочато будівництво спірного житлового будинку, шляхом виготовлення паспорта забудови та виділення земельної ділянки.

Згідно рішення Любомльської міської ради від 29.09.2000 року №13/46 відповідачу ОСОБА_4 надано в постійне користування та виділено в натурі земельну ділянку площею 600 м2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд по АДРЕСА_1.

Відповідно до рішення Любомльської міської ради від 11.05.2007 року №10/65 у приватну власність ОСОБА_4 передана земельна ділянка (кадастровий номер 0723310100:01:033:0028), яка зареєстрована у книзі записів реєстрації державних актів.

Крім того, рішенням Любомльської міської Ради від 29.11.2006 року №5/18 відповідачу ОСОБА_4 надано дозвіл для розробки проекту землеустрою земельної ділянки площею 0,06 га для ведення садівництва по АДРЕСА_1. Вказана земельна ділянка(кадастровий номер 0723310100:01:033:0029) передана у приватну власність ОСОБА_4, що стверджується рішенням Любомльської міської ради від 22.07.2007 року.

З матеріалів справи, зокрема, з інвентаризаційної книги на житловий будинок АДРЕСА_1 вбачається, що 09 листопада 2010 року відповідач ОСОБА_4 замовила технічний паспорт на нерухоме майно. 17 грудня 2010 року Інспекція ДАБК у Волинській області видала сертифікат про відповідність закінченого будівництвом спірного житлового будинку і господарських споруд державним стандартам, будівельним нормам і правилам.

25 січня 2011 року рішенням виконкому Любомльської міської ради №8 оформлено за ОСОБА_4 право власності на зазначений житловий будинок, господарські будівлі і споруди, про що 09 лютого 2011 року видано свідоцтво про право власності, яке 16 лютого 2011 року зареєстровано у КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації».

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд виходив з рівності часток у спільному майні подружжя, при цьому врахувавши, що сторони наполягали на реальному розподілі майна між ними.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку і правомірно визнав об'єктом права спільної сумісної власності подружжя житловий будинок АДРЕСА_1, земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,06 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 0723310100:01:033:0028). Зокрема, в порядку поділу майна судом вірно визнано право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на 1/2 частину житлового будинку, земельної ділянки відповідно та в зв'язку з чим припинено право спільної сумісної власності подружжя на зазначене майно.

Підстав передбачених законом для збільшення частки ОСОБА_3 чи ОСОБА_4 в спільному сумісному майні в порядку ст.70 СК України немає.

Доводи позивача про більшу участь в будівництві будинку після розірвання шлюбу, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки спірний будинок збудований під час шлюбу, а незначний проміжок часу від офіційного розірвання шлюбу і прийняття його в експлуатацію не може бути істотною підставою для збільшення частки ОСОБА_3 в спільному сумісному майні подружжя.

Обставини на які посилається відповідач ОСОБА_4, зокрема щодо несплати позивачем аліментів та пасивної участі у вихованні дітей не є такими, що мають істотне значення для справи, з урахуванням, того, що батьки мають рівні обов'язки щодо утримання дитини. Відповідач не позбавлена можливості звернутись до суду із позовом про стягнення аліментів та додаткових витрат на хвору дитину.

Статтями 10, 11, 60 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Обов'язок доказування і подання доказів процесуальним Законом покладено на сторони. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів приходить до висновку, що як позивач так і відповідач не довели необхідність відступу від засади рівності часток подружжя в користь кожного із них, і не подали належних та допустимих доказів на підтвердження свої доводів

Також, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що земельна ділянка для ведення садівництва (кадастровий номер 0723310100:01:033:0029) є особистою приватною власністю ОСОБА_4 в силу положень ст.57 СК України і підстав для її поділу між сторонами немає.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду. Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування чи зміни немає.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги позивача ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Любомльського районного суду Волинської області від 02 червня 2014 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді