Ухвала суду № 40296545, 07.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" серпня 2014 р. м. Київ К/9991/71822/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Костенка М.І.

секретар судового засідання Лисюк І.О.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 07.08.2014 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30.03.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2011

у справі № 2а-5577/10/1770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Рівне-Петроль"

до Державної податкової інспекції у м. Рівне

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -

рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Рівне-Петроль" звернулось до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне (правонаступник - Державна податкова інспекція у м. Рівному Головного управління Міндоходів України в Рівненській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: № 0001862342/0/23-318 від 14.06.2010, № 0001862342/1 від 13.07.2010, № 0001862342/2 від 23.09.2010, № 0003571541/0/15-214 від 30.06.2010, № 0003571541/1/15-214 від 14.07.2010, № 0003571541/2/15-214 від 29.09.2010.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 30.03.2011 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2011 постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30.03.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку податкових декларацій позивача по податку на додану вартість з питань достовірності декларування податкового кредиту по податку на додану вартість за лютий, березень 2010 року по взаємовідносинах з ТОВ „Вест Траст", ТОВ „Агістель" та складено акт № 729/23-100/36170996 від 31.05.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003571541/0/15-214 від 30.06.2010, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість по вітчизняних товарах" 2191145, 58 грн.: основний платіж 2086805, 31 грн., штрафні (фінансові) санкції 104340, 27 грн.

В порядку адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0003571541/1/15-214 від 14.07.2010, № 0003571541/2/15-214 від 29.09.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", завищено суму податкового кредиту за лютий 2010 року на суму 1404676 грн., що призвело до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 26) за лютий на суму 718586 грн. та до заниження податку на додану вартість на суму 686090 грн.; пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", занижено податок на додану вартість за березень 2010 року на суму 2750309 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з поданою позивачем до відповідача податковою декларацією по податку на додану вартість за лютий 2010 року в рядку 10.1 в колонці "Б" зазначена сума податку на додану вартість в розмірі 1457917 грн., з них податок на додану вартість в сумі 1344938, 45 грн. виникло за рахунок включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість по ТОВ „Вест Траст", та податку на додану на додану вартість в сумі 59737, 68 грн. по ТОВ „Агістель".

Податковою декларацією по податку на додану вартість за березень 2010 року, в рядку 10.1 в колонці "Б" зазначена сума податку на додану вартість в розмірі 2689001 грн., податок на додану вартість в сумі 1913882, 96 грн. виник за рахунок включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість по ТОВ „Вест Траст" та податок на додану на додану вартість в сумі 691311, 55 грн. по ТОВ „Агістель".

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість" Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР „Про податок на додану вартість" визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених в ціні товарно-матеріальних цінностей сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт реального здійснення відповідної господарської операції та підтвердження вказаної обставини належним чином оформленими первинними документами, які, в свою чергу, є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Поряд з цим, як встановлено судами та не заперечується відповідачем, фактичне виконання спірних контрактів підтверджується

Оплата позивачем одержаних нафтопродуктів для контрагентів ТОВ „Агістель" та ТОВ „Вест-Траст" підтверджується платіжними дорученнями, звітами банку про дебетові та кредитові операції на рахунку позивача.

Видані ТОВ „Агістель" та ТОВ „Вест-Траст" податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, містять всі обов'язкові реквізити, оформлені у відповідності до приписів Закону № 168/97 та видані особами, зареєстрованими як платник податку на додану вартість.

Отже, з огляду на встановлений судами факт реального здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, висновок судів про задоволення позову є правильним.

Також, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи відповідача про непідтвердження сум податкового кредиту позивача з податку на додану вартість порівнюючи податкові зобов'язання його контрагентів.

Адже, відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 статті 10 Закону № 168/97-ВР, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону № 168/97-ВР).

Отже, Закон № 168/97-ВР не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податку від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету по всьому ланцюгу постачання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30.03.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2011 у справі № 2а-5577/10/1770 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне залишити без задоволення.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30.03.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2011 у справі № 2а-5577/10/1770 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович М.І. Костенко