Ухвала суду № 40296504, 07.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2014 року м. Київ К/9991/67901/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Костенка М.І.

Островича С.Е.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2011

у справі № 2а-15230/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Крокус-Агро»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Крокус-Агро» звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2011 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2011 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено документальна невиїзна перевірка ТОВ «Крокус-Агро», за результатами якої складено акт № 5492/07-007/32437793 від 16.08.2010 р.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР.

На підставі вищезазначеного акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000340700/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 225924,00 грн. та штрафні санкції у сумі 20229,12 грн., та № 0000350700/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 539152,60 грн., в тому числі 385109 грн. за основним платежем та 154043,60 грн. - штрафні санкції.

Матеріалами справи встановлено, позивач за період, що перевірявся, мав взаємовідносини з наступними контрагентами: ТОВ «Яросвіт-плюс», ТОВ «Агрекс», ПП «ТКФ Юпітер», ПП. ОСОБА_3

Висновок щодо завищення ПДВ та правомірності формування бюджетного відшкодування, податковий орган обґрунтовує фіктивністю господарської діяльності позивача за спірними угодами.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення прийшов що висновку, що позивачем не було допущено порушення норм діючого законодавства при формуванні податкового кредиту, оскільки господарські угоди є реальними, що підтверджуються первинними документами.

Суд касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми, сплачені в ціні придбаного у : ТОВ «Яросвіт-плюс», ТОВ «Агрекс», ПП «ТКФ Юпітер», ПП. ОСОБА_3 товару, на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Доводи відповідача про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є, відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону №168/97-ВР, сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами позивача по всьому ланцюгу постачання колегія суддів відхиляє, оскільки, пункт 1.3 статті 1 Закону №168/97-ВР, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

В свою чергу, вимога пункту 1.8 статті 1 Закону №168/97-ВР щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови бюджетного відшкодування стосується платника, який згідно з Законом №168/97-ВР поніс фактичні витрати щодо сплати зазначеного податку.

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшли вірного висновку, що чинне не час виникнення спірних правовідносин податкове законодавство не передбачає обов'язку або права платника податків контролювати показники податкової звітності з податку на додану вартість або сплату податку на додану вартість до бюджету своїми контрагентами по ланцюгу постачання.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2011 у справі № 2а-15230/10/2070 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2011 у справі № 2а-15230/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді М.І. Костенко С.Е. Острович