Ухвала суду № 40296488, 07.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2014 року м. Київ К/9991/83176/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Костенка М.І.

Островича С.Е.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.05.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2011

у справі № 2а-1970/1137/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Варіанти»

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Варіанти» звернулось до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.05.2011 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2011 постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.05.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ТОВ „Варіанти" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 31.12.2010, за результатами якої складено акт перевірки від 21.03.2011 №1113/23-09/31594098.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.1, 4 ст.1, п.п. «а». п.п.«б». п.п. «в», п.6.4, ст.6. п.п.«а», п.п.«в», п.6.5, ст.6 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість" №168/97та п.1.19, п.1.21, ст.1, п.п.5.2.1, п.5.2, п.п.5.3.9. п.5.3, ст.5. п.п.11.3.1, п.11.3. п.п.11.2.1, п.11.2, ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

На підставі вищезазначеного акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення відповідача від 07.04.2011 року № 0000462304, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість 183675,00 грн. за основним платежем та 45918,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 0000452304, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств 35507,00 грн.

Приймаючи спірні податкові повідомлення рішення, податковий орган виходив з того, що позивачем не дотримано вимоги Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а саме по правочинах, здійснених з наступними контрагентами - юридичними особами: ТОВ «Сайдлер», ПП «Інтеркрус», ТОВ «Маскат-Центр», ПП «МКМ-Сервіс», ТОВ «Тесла-Ком».

З матеріалів справи встановлено, що позивачем було укладено ряд договорів предметом яких було придбання матеріалів та комплектуючих для виготовлення металопластикових вікон (ПВХ, скло, армування, фурнітура). Такі угоди зокрема було укладено з наступними суб'єктами господарської діяльності: ТОВ «Сайдлер»на загальну суму 1240760, 42 грн.; ПП. «Інтеркрус»на загальну суму 3369065, 10 грн.; ТОВ «Маскат-Центр» на загальну суму 776404, 98 грн.; ПП. «МКМ-Сервіс» на загальну суму 2461928, 72 грн.;ТОВ «Тесла-Ком»на загальну суму 1390000 грн.

З аналізу даних договрів вбачається, що умови постачання в них визначались на підставі Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати видання МТП N 560, які застосовувались Позивачем на підставі ст. 265 ГК України.

Відповідно до п. А.З Правил ІНКОТЕРМС за поставкою згідно базису ЕХW у продавця відсутні зобов'язання щодо перевезення товару після його поставки у визначене базисом поставки місце.

Спростовуючи посилання відповідача на обов'язковість складання товарно-транспортних накладних, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає необхідним звернути увагу на те, що наявність чи відсутність таких документів, враховуючи факт оприбуткування покупцем товару та наявність інших первинних документів щодо господарських операцій, не може бути свідченням безтоварності таких операцій, оскільки вказує лише на дотримання чи порушення суб'єктом господарювання правил перевезення автомобільним транспортом, які не пов'язані з додержанням вимог податкового законодавства.

Згідно приписів п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом п.п. 5.2.1. п. 5.2. зазначеної норми Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3. - 5.7. цієї статті.

Відповідно до приписів п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції на час правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно п.п. 7.5.1 п.7.5. ст.7 цього Закону вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України). При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

При цьому, ст. 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В той же час, судами встановлено, що на час укладення угод між позивачем та ТОВ «Сайдлер», ПП «Інтеркрус», ТОВ «Маскат-Центр», ПП «МКМ-Сервіс», ТОВ «Тесла-Ком», а також на час виконання цих угод, згідно документів, наявних в матеріалах справи, сторони були наділені належною господарською компетенцією, знаходилися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, жодних рішень компетентних органів, які б свідчили про відсутність у них відповідної правоздатності відповідачем не надано.

До матеріалів справи надані докази виконання вказаних договорів, а саме: специфікації, рахунки-фактури, акти приймання-передачі, видаткові та податкові накладні, які складені відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні» та п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Таким чином, судом встановлено, що позивач при формуванні валових витрат та податкового кредиту з ПДВ відповідних періодів використовував у т.ч. документи бухгалтерського обліку, складені на виконання договорів із ТОВ «Сайдлер», ПП «Інтеркрус», ТОВ «Маскат-Центр», ПП «МКМ-Сервіс», ТОВ «Тесла-Ком».

За таких обстави, виходячи з вище викладеного, податковий орган не надав суду належних та допустимих доказів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочинів або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.05.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2011 у справі № 2а-1970/1137/11 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції відхилити.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.05.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2011 у справі № 2а-1970/1137/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді М.І. Костенко С.Е. Острович