Постанова № 40296387, 19.08.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 серпня 2014 року № 826/6495/14

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АНТ ЯПИ» до Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення – рішення.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «АНТ ЯПИ» (далі по тексту також – позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві (далі також – відповідач), в якому просило: визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення №16126552213 від 04 лютого 2014 р. в частині визначення податкового зобов'язання з урахуванням штрафних санкцій за платежем податок на додану вартість на суму в розмірі 126 500,00 грн. (сто двадцять шість тисяч п'ятсот грн. 00 коп.), в тому числі за основним платежем - 84 333,00 грн., за штрафними санкціями - 42 167, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що спірне рішення є протиправним, не відповідає приписам податкового законодавства України, а відтак підлягає скасуванню у судовому порядку.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів необґрунтованості та безпідставності.

12.08.2014р. в судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду про наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем в період з 13.01.2014 р. по 16.01.2014 р. проведено позапланову виїзну перевірку з питань повноти відображення в бухгалтерському та податковому обліку результатів операцій по господарських відносинах із ТОВ «МОНОЛІТБУД СЕРВІС» (код за ЄДРПОУ 38690825) за період з 01.06.2013 р. по 30.06.2013 р.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 21.01.2014р. № 43/26-55-22-03/35573003 (надалі також – акт перевірки).

В ході перевірки, відповідач дійшов до висновку про порушення позивачем норм чинного законодавства України, а саме: п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями), в результаті чого позивачем завищено суму податку на додану вартість за період з 01.06.2013 по 30.06.2013рр. всього на суму ПДВ 84333,33 грн.

На підставі висновків акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №16126552213 від 04 лютого 2014 р. згідно якого відповідачем визначено податкове зобов'язання з урахуванням штрафних санкцій за платежем податок на додану вартість на суму в розмірі 126 500,00 грн. (сто двадцять шість тисяч п'ятсот грн. 00 коп.), в тому числі за основним платежем - 84 333,00 грн., за штрафними санкціями - 42 167, 00 грн.

Позивач категорично не погоджуючись із правомірністю податкового повідомлення-рішення №16126552213 від 04 лютого 2014 р. та безпідставністю висновків, викладених в Акті про результати позапланової виїзної перевірки від 21.01.2014р. № 43/26-55-22-03/35573003 звернувся з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Відповідач в обґрунтування правомірності спірного податкового повідомлення – рішення покликався на те, що в ході перевірки було встановлено здійснення господарських правовідносин позивача з його контрагентом - ТОВ «МОНОЛІТБУД СЕРВІС» без мети настання реальних наслідків, у зв’язку з чим не підтверджується отримання послуг від ТОВ «МОНОЛІТБУД» позивачу за період з 01.06.2013 по 30.06.2013рр. на суму ПДВ 84333,33 грн.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Як слідує із матеріалів справи, позивачем 31.05.2013р. укладено з ТОВ «МОНОЛІТБУД» на договір підряду №05, відповідно до якого ТОВ «МОНОЛІТБУД СЕРВІС» зобов'язалось у встановлений договором строк виконати на об'єкті Замовника (ТОВ «АНТ ЯПИ) комплекс будівельно-монтажних робіт.

Встановлено, що основними видами діяльності ТОВ «АНТ ЯПИ» є 41.20.- Будівництво житлових та нежитлових будівель, 43.21. - Електромонтажні роботи, 43.22. - Монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондеціювання, 43.39. - Інші роботи із завершення будівництва, а тому замовлення здійснення комплексу будівельно-монтажних робіт на об'єкті будівництва прямо пов'язано із здійсненням Товариством господарської діяльності.

При цьому, на виконання умов зазначеного договору, між позивачем та ТОВ «МОНОЛІТБУД СЕРВІС» було підписано акт виконаних робіт № 1 від 30.06.2013 р.

ТОВ «МОНОЛІТБУД СЕРВІС» було надано позивачу акти приймання-передачі будівельних робіт за формою КБ-2в, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за формою КБ-3, а також податкову накладну від 30.06.2013 року на суму ПДВ 84 333, 33 грн.

Факт надання даних документів до перевірки підтверджується Актом перевірки від 21.01.2014 року та письмовими запереченнями проти позову, разом з тим вказані документи не були враховані за наслідками проведення перевірки.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

П. 198.2 ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податків товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, п 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів / послуг (у разі здійснення контрольних операцій – не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

П. 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

П. 201.1 ст. 201 ПК України передбачено обов'язкові реквізити, які має містити податкова накладна, для можливості підтвердження нею сум, які віднесено платником податку до податкового кредиту.

В межах розгляду справи підтверджено, що позивачем до перевірки надавалась податкова накладна, яка містила всі передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України обов'язкові реквізити, а тому дана податкова накладна в силу приписів законодавства є підставою для формування позивачем податкового кредиту.

П. 201.6. ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем до перевірки було надано реєстр отриманих податкових накладних, до якого включено податкову накладну від 30.06.2013 року на суму ПДВ 83 333, 00 грн., яка була виписана ТОВ «МОНОЛІТБУД СЕРВІС», податкову звітність, регістри бухгалтерського обліку, що підтверджує правомірність формування податкового кредиту на зазначену суму.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Частинами 1,2 статті 9 Закону України №996-ХІV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З огляду на вищевикладене обумовлюється висновок про те, що позивачем до перевірки було подано достатній пакет документів, що підтверджують факт виконання ТОВ «МОНОЛІТБУД СЕРВІС» будівельно-монтажних робіт, зокрема, договір, акти приймання-передачі виконаних робіт згідно умов договору, податкова накладна, реєстр отриманих та виданих податкових накладних, регістри бухгалтерського обліку тощо.

Разом з тим, суд критично ставиться до доводів відповідача про встановлення нереальності господарських правовідносин позивача з ТОВ «МОНОЛІТБУД СЕРВІС» у перевіряємому періоді, з огляду про наступне.

Так, із письмових заперечень відповідача вбачається, що підставою не встановлення факту реального здійснення операцій між ТОВ «АНТ ЯПИ» та ТОВ «МОНОЛІТБУД СЕРВІС» є акт про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «МОНОЛІТБУД СЕРВІС» від 12.09.2013 року №914/22-20/3869082 ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, яким було встановлено, що ТОВ «МОНОЛІТБУД СЕРВІС» за юридичною адресою не знаходиться, у зв'язку з чим ДПІ було зроблено висновки про відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, відсутність трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень тощо. З огляду на вищевикладене, відповідач дійшов до висновку про не спрямованість правочину між ТОВ «АНТ ЯПИ» та ТОВ «МОНОЛІТБУД СЕРВІС» на настання реальних наслідків.

Проте такі доводи відповідача не носять правового підґрунтя.

Згідно ч. 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Таким чином, головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом.

Крім того, згідно постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову н цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається ні нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися па відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину і повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК Україні вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемною правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства посилаючись на їх нікчемність.

Фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідачем не прийнято до уваги принцип презумпції правомірності правочину, визначеного на законодавчому рівні ст. 204 ЦК України.

Крім того, в силу положень ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Відповідного рішення суду про визнання недійсними правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, матеріали справи не містять.

Також суд звертає увагу на те, що органи державної податкової служби не наділені повноваженнями визнавати нікчемними правочини, укладені між суб’єктами господарювання та роботи відповідні висновки в актах перевірок.

При цьому, посилання відповідача на те, що неможливо встановити оперативними заходами місцезнаходження контрагента позивача, а також: на неможливість проведення зустрічних перевірок такого суб’єкта господарювання з питань його взаємовідносин з контрагентами, на переконання суду не можуть вважатися беззастережними та беззаперечними доказами в підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій.

З огляду на вищевикладене, виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства України, суд дійшов до висновку про те, що доводи відповідача про нереальність господарських взаємовідносин позивача та ТОВ «МОНОЛІТБУД СЕРВІС» не носять правового підґрунтя та суперечать приписам цивільного та податкового законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб’єктом владних повноважень не доведено правомірність спірного податкового повідомлення – рішення.

Враховуючи викладене, керуючись статями 9, 128, 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення №16126552213 від 04 лютого 2014 р. в частині визначення податкового зобов'язання з урахуванням штрафних санкцій за платежем податок на додану вартість на суму в розмірі 126 500,00 грн. (сто двадцять шість тисяч п'ятсот грн. 00 коп.), в тому числі за основним платежем - 84 333,00 грн., за штрафними санкціями - 42 167, 00 грн.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур