Ухвала суду № 402942, 13.12.2006, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

УХВАЛА

13.12.06 Справа № 18/256

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Процика Т.С.

суддів Галушко Н.А.

Юрченка Я.О.

при секретарі судового засідання Трускавецькому В.П.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Радивилівському районі Рівненської області (далі ДПІ у Радивилівському районі) від 14.11.2006 року № 3887/10-05

на постанову Господарського суду Рівненської області від 24.10.2006р.

у справі № 18/256

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Міжрегіональний страховий альянс»(далі ТДВ «СК «МСА»), м. Рівне

до відповідача ДПІ у Радивилівському районі, м. Радивилів Рівненської області

про скасування податкового повідомлення-рішення

за участю представників:

від позивача - Білоус А.П., Константинова О.В. - представники;

від відповідача - Надточий І.О. - начальник інспекції, Коритнюк В.О. - головний державний податковий інспектор юридичного управління Державної податкової адміністрації в Рівненській області, Ненза В.Р. - завідувач сектору контролю за фінансовими установами та операціями у сфері зовнішньоекономічної діяльності Державної податкової адміністрації в Рівненській області.

Представникам сторін права і обов’язки, передбачені ст.ст.49, 51, 59 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту ухвали - КАС України), роз’яснено.

Постановою Господарського суду Господарського суду Рівненської області від 24.10.2006р. у даній справі, суддя Гудак А.В., позов задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення № 00003022250/0 від 28.09.2006р.

Постанова суду мотивована, положеннями норм Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та Порядку складання декларації з податку на доходи (прибуток) страховика, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 31 березня 2003 № 146, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 березня 2003р. за № 280/7601 (далі по тексту ухвали –Порядок), а також тим, зокрема, що перестрахування за договором про загальні умови факультативного перестрахування № 61605-01 від 16.05.2006р. із ТОВ «Южнорусская перестраховочная компания»було компенсацією вартості страхової послуги позивача за договором факультативного пропорційного перестрахування № МСА-СИ-05/2006-1 від 12.05.2006р. із ТОВ “Независимый Финансово-Страховой Альянс”, а збиток від договору № 61605-01 від 16.05.2006р., який позивачем було застраховано за договором № 01/17-05 від 17.05.2005р. із ТДВ «Стархова компанія «Парітет», в разі його виникнення надавав позивачеві право зменшити оподатковуваний доход від страхової діяльності на розмір застрахованих збитків.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, ДПІ у Радивилівському районі подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Господарського суду Рівненської області від 24.10.2006р. у справі № 18/256 та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ТзДВ «СК «Міжрегіональний страховий альянс»відмовити. Скаржник зокрема зазначив, що оскаржувана постанова Господарського суду Рівненської області від 24.10.2006р. у цій справі підлягає скасуванню у зв’язку з порушенням норм матеріального права, а саме: п.7.2 ст.7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

У відзиві на апеляційну скаргу ТДВ «СК «МСА»просить залишити без змін постанову господарського суду, а апеляційну скаргу без задоволення з підстав з підстав правомірності і обґрунтованості постанови.

ТДВ «СК «МСА», позивач у справі, обґрунтовуючи свої вимоги, посилається зокрема на те, що відповідно до ст.3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (далі –Закон), об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з п. 4.3 ст.4 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону, та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 Закону.

Одночасно п.7.2 ст7 Закону, в якому йдеться про оподаткування страхової діяльності, застосовано термін “оподатковуваний доход від страхової діяльності”.

Статтею 4 Закону встановлено (п.4.1), що валовим доходом є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами, зокрема, доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов’язаннями та вимогами (п.4.1.2), тобто Закон поширює застосування терміну “валовий доход” також і на осіб, які надають страхові послуги, тобто страхові та перестрахові компанії.

Відповідно до ст.5 Закону, валові витрати виробництва та обігу –сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Закон містить особливу норму статтю 5 пункт 5.4, який застосовується в разі виникнення витрат подвійного призначення. Законом не встановлюється зміст поняття “витрати подвійного призначення”, однак із контексту закону випливає, що такими витратами є додаткові витрати, які є необхідними для виконання основних статутних цілей платника податків, зокрема, витрати на науково-технічне забезпечення, на гарантійне обслуговування, професійну підготовку кадрів і таке інше.

Підпункт 5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону встановлено, що до витрат подвійного призначення належать витрати із страхування майнових ризиків платника податків, а в разі, якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку –страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення.

Таким чином, у разі, якщо страхова компанія здійснює страхування майнових ризиків, безпосередньо пов’язаних із здійсненням страхової діяльності, слід застосовувати загальні приписи Закону, тобто визначення розміру бази оподаткування шляхом зменшення суми валового доходу на суму валових витрат, до яких включаються застраховані збитки, як витрати подвійного призначення.

Відповідно до Закону України “Про страхування” страхові компанії надають страхові послуги шляхом укладення договорів страхування та перестрахування. Оскільки договори перестрахування укладаються для компенсації витрат на страхове відшкодування, виплати за договорами перестрахування є часткою вартості страхових послуг, що відповідає вимогам п.5.10 ст.5 Закону.

Оскільки означені збитки, які п.п. 5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону віднесено до витрат подвійного призначення, безпосередньо впливають на страхову діяльність та прямо з нею пов’язані, слід вважати, що на суму таких витрат слід зменшити суму доходу від страхової діяльності шляхом зміни компенсації вартості страхових послуг, що має бути відображено у рядках 04.1 Декларації, але під час складення Декларації цю суму помилково було внесено до іншого рядку, як витрати від договору перестрахування.

Документи, які було надано для перевірки, містили, зокрема, договір перестрахування на суму відповідальності 97947543 грн., згідно ковер-ноту № 16/05-01 від 16.05.2006р., який ТДВ «СК «МСА») уклало в якості перестрахувальника, та договір страхування Ф /17-05 від 17.05.06 на страхову суму 97947543 грн., який ТДВ “СК”МСА” уклало з Товариством з додатковою відповідальністю "Страховою компанією "Паритет" ( Донецька обл., м. Макіївка) в якості страхувальника. Цей останній договір відповідає визначенню витрат подвійного значення, які відносяться до валових витрат страховика при здійсненні страхової діяльності.

ДПІ у Радивилівському районі, відповідач у справі, посилається зокрема на те, що ТДВ «СК «МСА»подано до ДПІ у Радивилівському районі “Декларацію з податку на доходи (прибуток) страховика за І півріччя 2006 року” (вх. № 6248 від 01.08.2006р.), в якій відображено валові внески, одержані платником або нараховані на його користь за договорами страхування і перестрахування, у тому числі комісійні винагороди цедента, отримані від перестраховика у сумі 98446763,00 грн. (рядок 01 Декларації), суму валових внесків, сплачених товариством за договорами перестрахування у сумі 97957139,00 грн. (рядок 02 Декларації) та оподатковуваний дохід від страхової діяльності товариства за І півріччя 2006 року в сумі 489624,00 грн.

За результатами перевірки ТДВ «СК «МСА»за період з 18.01.05 по 30.06.06 (акт № 94/23/33246721 від 20.09.2006р.) встановлено, що сума валових внесків, одержаних платником або нарахованих на його користь за договорами страхування і перестрахування, у т.ч. комісійних винагород цедента, отриманих від перестраховика за І півріччя, становить 98446763,00 грн., а сума страхових платежів, сплачених ТДВ СК “Міжрегіональний страховий альянс” за договорами перестрахування з резидентами –9596 грн.

Розбіжності між даними платника та за результатами перевірки стосовно суми сплачених страхових платежів за договорами перестрахування виникло внаслідок того, що в рядок 02 Декларації з податку на доходи (прибуток) страховика “Сума валових внесків, сплачена платником за договорами перестрахування з резидентами” включено 97947543 грн. –сума виплати страхового відшкодування, виплаченого внаслідок настання страхового випадку по ТОВ «Независимый Финансово-Страховой Альянс»(Російська Федерація, м. Москва) по договору факультативного пропорційного перестрахування (сліп) № № МСА-СИ-05/2006-1 від 12.05.2006р., що суперечить вимогам п.п. 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 283/97-ВР від 22.05.1997р. (зі змінами та доповненнями) а саме: у п.п. 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 283/97-ВР від 22.05.97 (зі змінами та доповненнями) визначено, що для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі –сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.

Таким чином, позивачем занижено скоригований оподатковуваний доход від страхової діяльності за І півріччя 2006 року в сумі 97947543 грн. (у тому числі за ІІ квартал 2006 року –97947543 грн.).

Виплата страхового відшкодування у зв’язку із настанням страхового випадку для ТОВ “Независимый Финансово-Страховой Альянс” (Російська Федерація, м. Москва) по договору факультативного пропорційного перестрахування (сліп) № МСА-СИ-05/2006-1 від 12.05.2006р. у сумі 97947543 грн. не є збитками, оскільки було укладено договір перестрахування на суму відповідальності перестраховика із ТОВ “Южнорусская перестраховочная компания” (Російська Федерація, м. Москва) згідно ковер-ноту від 16.05.2006 № 16/05-01 на повну страхову суму, а отже має право подати регресний позов по відшкодуванню даної суми до ТОВ “Южнорусская перестраховочная компания”.

Згідно із п.2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрати або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі неналежного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Таким чином, збитками виплачені кошти на відшкодування страхового випадку в сумі 97947543 грн., можуть стати лише після невиконання (неналежного виконання) контрагентом страхувальника своїх зобов’язань відповідно до ковер-ноту № 16/05-01 від 16 травня 2006 року, який укладено позивачем з ТОВ “Южнорусская перестраховочная компания”.

Представники відповідача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали.

Представники позивача у судовому засіданні заперечили вимоги апеляційної скарги, посилаючись на доводи, викладені у запереченні на апеляційну скаргу.

Обставини, що мають значення для справи, які встановлені судом першої інстанції.

Позивач подав позов про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Радивилівському районі № 00003022250/0 від 28.09.2006р.

Позивачем було укладено договір факультативного пропорційного перестрахування № МСА-СИ-05/2006-1 від 12.05.2006р. із ТОВ «Независимый Финансово-Страховой Альянс»( далі ТОВ «НФСА»), за яким, внаслідок виникнення страхового випадку, скаржником було здійснене часткове страхове відшкодування ТОВ “НФСА” шляхом заліку зустрічних однорідних вимог на суму 525216059,84 російських рублів, що відповідає 97947543 гривень за курсом Національного Банку України на дату здійснення розрахунків.

Ризик збитків, які могли виникнути внаслідок укладення договору № МСА-СИ-05/2006-1 від 12.05.2006р., позивачем було перестраховано за договором про загальні умови факультативного перестрахування № 61605-01 від 16.05.2006р. із ТОВ «Южнорусская перестраховочная компанія»(далі ТОВ «ЮПК»).

Згідно ковер-ноту № 16/05-01 по договору № 61605-01 від 16.05.2006р. ТОВ “ЮПК” було зобов’язано відшкодувати збитки позивача в разі настання страхового випадку за договором № МСА-СИ-05/2006-1 від 12.05.2006р., у даному випадку –97947543 грн.

Ризик невиконання ТОВ «ЮПК»своїх обов’язків по відшкодуванню збитків позивача за договором № 61605-01 від 16.05.2006р., позивач застрахував за договором добровільного страхування фінансових ризиків № 01/17-05 від 17.05.2006р. із Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Парітет»(далі ТДВ «СК «Парітет»).

Виникнення страхового випадку за договором № МСА-СИ-05/2006-1 від 12.05.2006р. та здійснення позивачем страхової виплати на користь ТОВ “НФСА” призвело до виникнення страхового випадку, перестрахованого позивачем за договором № 61605-01 від 16.05.2006р. відповідно до ковер-ноту № 16/05-01, що дало підставу для звернення позивача до ТОВ «ЮПК»із вимогою про страхове відшкодування в розмірі суми виплати на користь ТОВ “НФСА”, тобто 97947543 грн. Однак, ТОВ «ЮПК»листом № 1-24/06 від 24.06.2006р. повідомило про неможливість здійснення виплати страхового відшкодування.

Відмова перестраховика від виплати страхового відшкодування за договором № 61605-01 від 16.05.2006р. було страховим випадком відповідно до договору № 01/17-05 від 17.05.2005р. із ТДВ «СК «Парітет», про що позивач повідомив ТДВ «СК «Парітет»листом № 2006/24/06-01 та заявою про страховий випадок від 24.06.2006р. в сумі розміром 97947543 грн.

ТДВ «СК «Парітет»згідно страхового акту від 25.06.2006р. визнало страховий випадок та виникнення збитків позивача (страхувальника), однак листом № 25/06-01 від 25.06.2006р. повідомило позивача про неможливість здійснення виплати страхового відшкодування.

ДПІ у Радивилівському районі проведено виїзну позапланову перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ТДВ «СК «МСА»вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 18.01.2005р. по 30.06.2006р., про що складено акт перевірки від 20 вересня 2006р. № 94/23/33246721 (далі по тексту ухвали - Акт) (а.с.а.с.29-47).

Під час проведення цієї перевірки позивачем було подано декларацію, в якій відповідно до вимог ст.4 Закону України “Про погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, ним самостійно було обчислено суму податкового зобов’язання.

У цій декларації позивачем було внесено до рядку 2 декларації (сума валових внесків, сплачена за договорами перестрахування) суму у розмірі 97947543,00 грн.

За наслідками перевірки встановлено, що скоригований оподатковуваний дохід від страхової діяльності занижено на 97947543,00 грн. (п.3.1.1 арк. 12 Акту перевірки ) та занижено податок на прибуток на 2938426,29 грн. (п.3.1.5 арк. 14 Акту), так як порушено п.п. 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Відповідно до п. 6.1 ст.6 Закону України “Про погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі коли сума податкового зобов’язання розраховується контролюючим органом відповідно до ст. 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення, в якому зазначаються підстава для такого нарахування, посилання на норму податкового закону, відповідно до якого був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобов’язань, сума податку чи збору (обов’язкового платежу), належного до сплати, та штрафних санкцій за їх наявності, граничні строки їх погашення, а також попередження про наслідки їх несплати в установлений строк та граничні строки, передбачені законом для оскарження нарахованого податкового зобов’язання (штрафних санкцій за їх наявності).

За результатами Акту перевірки ДПІ у Радивилівському районі прийнято та надіслано податкове повідомлення-рішення № 00003022250/0 від 28.09.2006р., яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на прибуток у розмірі 4701482,07, з них 2938426,29 грн. - основний платіж, 1763055,78 грн. - штрафні (фінансові) санкції, з посиланням на порушення позивачем п.п.7.2.1 п.7.2. ст.7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (а.с.10).

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, суд встановив наступне.

Місцевим господарським судом повно встановлено обставини, що мають значення для справи, щодо проведення податковим органом перевірки, складення акту перевірки та прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позов підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Згідно із ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до п.1, п. 4 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Акт перевірки, вищезгадані договори страхування, перестрахування, заяви про страховий випадок, страхові акти, податкова декларація з податку на доходи (прибуток) страховика, які містяться у матеріалах справи, у даному випадку є належними та допустимими доказами у розумінні ст. 70 КАС України.

Апеляційний господарський суд при прийнятті ухвали у даній справі погоджується з наступним мотивуванням постанови суду першої інстанції.

Відповідно до ч.7 ст.1 Закону України “Про систему оподаткування” будь-які податки і збори (обов’язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Всі інші закони України про оподаткування мають відповідати принципам, закладеним у цьому Законі.

Згідно п.3 ч.1 ст.14 Закону України “Про систему оподаткування” до загальнодержавних податків належить податок на прибуток підприємств.

Відповідно до ст.3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з п.4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених ст.5 цього Закону, та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із ст. 8 і 9 цього Закону.

Одночасно, п.7.2 ст.7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в якому йдеться про оподаткування страхової діяльності, використовує термін “оподатковуваний доход від страхової діяльності”.

Підпунктом 4.1.2 п.4.1 ст.4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” встановлено, що валовим доходом є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами, зокрема, доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов’язаннями та вимогами.

Згідно п.п. 4.1.3 п.4.1 ст.4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валовий дохід включає доходи від операцій, передбачених статтею 7 цього Закону, тобто, зокрема, доходи від страхових операцій.

Частиною 1 ст.5 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” право на здійснення операцій з надання фінансових послуг надається лише фінансовим установам, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами –об’єктами підприємницької діяльності (далі –суб’єкти підприємницької діяльності). Таким чином, доходи від надання страхових послуг Законом віднесено до валового доходу платника податків –фінансової установи, яка надає такі послуги, а не особи, яка отримує страхові послуги.

Під час здійснення діяльності з надання страхових послуг, страхова компанія отримує доход від страхової діяльності у вигляді отриманих страхових премій та інших платежів страхувальників, визначених ст.10 Закону України “Про страхування”, та несе витрати у вигляді сплати страхових премій перестраховикам, та страхових виплат внаслідок настання страхового випадку, визначених ст.9 цього Закону.

Відповідно до ст.5 цього Закону “Про оподаткування прибутку підприємств”, валові витрати виробництва та обігу (далі –валові витрати) –сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі –сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.

Відповідно п.п. 7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, якщо страховик одержує доходи із джерел інших, ніж ті, що визначені у п.п. 7.2.1 цього пункту, такі доходи оподатковуються за ставкою, встановленою п.10.1 ст.10 цього Закону. При цьому до категорії валових витрат, пов’язаних з одержанням таких доходів, не включаються витрати, які понесені страховиком під час здійснення операцій із страхування (перестрахування).

Закон України “Про систему оподаткування” не передбачає такого податку, як податок на доход, та вказує (ч.7 ст.2), що податки і збори (обов’язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, крім визначених Законом України “Про джерела фінансування дорожнього господарства України”, сплаті не підлягають.

Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” встановлює, що об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення валових доходів на валові витрати, позаяк у п.п. 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону вказує лише на порядок визначення доходу, що підлягає оподаткуванню, але не встановлює, що доход від страхової діяльності є об’єктом оподаткування, відмінним від прибутку.

Оскільки закон не може містити внутрішніх суперечок, оподатковуваний доход страховика, про який йдеться у п.7.2 ст.7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, слід розуміти, як оподатковуваний прибуток. При цьому встановлюється, який доход відноситься до прибутку, що оподатковується за пільговою ставкою, а який доход відноситься до прибутку, який оподатковується за загальною ставкою податку. Такий висновок підтверджується вказівкою на відповідні витрати, на розмір яких зменшується доход для цілей оподаткування, а також вказівкою на відповідні витрати, які не можуть включатись до валових витрат.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі –валові витрати) –сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Здійснення страхових виплат внаслідок настання страхового випадку є відкладальною обставиною договору страхування (перестрахування) згідно з ч.1 ст. 212 ЦК України, тому такі виплати Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” не віднесено до витрат платника податків при визначенні оподатковуваного доходу страховика, на відміну від витрат на перестрахування, які здійснюються з метою компенсації вартості страхової послуги у випадку, коли страховик здійснює страхове відшкодування.

Відповідно до п.5.4 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до валових витрат віднесено витрати подвійного призначення, які мають особливий характер застосування.

Законом не встановлюється зміст поняття “витрат подвійного призначення”, однак із контексту закону вбачається, що такими витратами є додаткові витрати, які є необхідними для виконання основних статутних цілей платника податків, зокрема, витрати на науково-технічне забезпечення, на гарантійне обслуговування, професійну підготовку кадрів і таке інше.

Зокрема, п.п. 5.4.6 п.5.4 ст.5 згаданого вище Закону встановлено, що до валових витрат подвійного призначення належать витрати із страхування майнових ризиків платника податків, а в разі, якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку –страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення.

У зв’язку з вищенаведеним апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що перестрахування за договором про загальні умови факультативного перестрахування № 61605-01 від 16.05.06 із ТОВ “ЮПК”, було компенсацією вартості страхової послуги позивача за договором факультативного пропорційного перестрахування № МСА-СИ-05/2006-1 від 12.05.06 із ТОВ “НФСА”, а збиток від договору № 61605-01 від 16.05.06, який позивачем було застраховано за договором № 01/17-05 від 17.05.05 із ТДВ “СК”Парітет”, в разі його виникнення, надавав позивачеві право зменшити оподатковуваний доход від страхової діяльності на розмір застрахованих збитків.

Твердження відповідача про те, що збитки, на які посилається позивач, не виникли, правильно визнано судом першої інстанції помилковими з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.22 Цивільного кодексу України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно п.2 ст. 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрати або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Право на отримання страхової виплати за договором перестрахування внаслідок настання страхового випадку є правом перестрахувальника, а страхова виплата на користь перестрахувальника є його доходом, тому невиплата перестраховиком страхової виплати при настанні страхового випадку є збитками позивача внаслідок порушення його права.

Щодо місця відображення зазначеного збитку, як витрат подвійного призначення, у податковій декларації страховика, то відповідно до п.3.1 Порядку, рядок 04.1 заповнюється на підставі п.5.10 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Відповідно до п.5.10 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” у разі, коли після продажу товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку –продавець та платник податку –покупець здійснюють відповідний перерахунок валових доходів або валових витрат (балансової вартості основних фондів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації.

Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” не встановлює змісту дефініції “компенсація”, але з контексту Закону (п.1.19, п.п.1.22.1, п.1.23, 1.31, п.п. 1.35.1, 4.2.2, 4.2.3, п.5.1, п.п. 5.3.9, 5.4.3, 5.6.2, 7.6.3, 7.11.2, 8.4.9, 11.3.5, 12.1.1, 12.1.2, 12.3.6, 12.4.1, 12.4.5) вбачається, що компенсацією є надання (або отримання) еквіваленту вартості товару, роботи або послуги.

У відзиві на позов відповідач зазначив, що віднесення до зміни компенсації вартості страхових послуг виплати страхового відшкодування, є порушенням податкового законодавства. Однак судом не прийнято це твердження відповідача до уваги з огляду на наступне.

Для компенсації вартості страхових послуг сплачується страхова премія, а також в певних випадках укладається договір перестрахування. Неотримання страхової виплати від договору перестрахування є зменшенням компенсації вартості страхової послуги. Зменшення компенсації вартості страхової послуги може бути застосовано для зменшення доходу страховика лише в разі, якщо таку операцію було застраховано.

Згідно абз. 4 п.п. 7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” доходи, одержані страховиком-цедентом у звітному періоді від перестраховиків за договорами перестрахування, зменшуються на суму здійснених страховиком - цедентом страхових виплат (страхового відшкодування) у частині (в межах часток), в якій перестраховик несе відповідальність згідно з укладеними із страховиком - цедентом договорами перестрахування, та оподатковуються у загальному порядку за ставкою, визначеною пунктом 10.1 статті 10 цього Закону.

Зважаючи на те, що витрати страховика від здійснення страхових виплат Законом не віднесено до його валових витрат, тоді як доходи від отримання перестрахового відшкодування оподатковуються у загальному порядку, таке коригування доходу прямо свідчить про компенсаційну роль перестрахування щодо страхової виплати.

Страхова послуга, яку надає страхова компанія, полягає у прийнятті на себе зобов’язання щодо здійснення страхової виплати, та виконані цього зобов’язання при настанні страхового випадку.

Страхова премія, яку сплачує страхувальник страховику під час укладення договору страхування, може розглядатись лише як частина компенсації вартості страхових послуг, оскільки внаслідок настання страхового випадку страховик сплачує страхову виплату, що значно перевищує розмір страхової премії. Одночасно, для компенсації своїх витрат на здійснення страхової виплати, страховик може укладати договори перестрахування, які компенсують вартість страхових послуг в разі здійснення страхової виплати.

З огляду на викладене місцевий господарський суд правильно зробив висновок, що віднесення збитків від договору перестрахування за умови, що ці збитки було зараховано до витрат страховика шляхом відображення цих витрат як зміни компенсації вартості страхових послуг, є правомірним, та таким, що відповідає законодавству.

Отже, визначення відповідачем позивачу суми податкового зобов’язання за платежем податок на прибуток у розмірі 4701482,07 грн., з них 2938426,29 грн. - основний платіж, 1763055,78 грн. - штрафні (фінансові) санкції, є безпідставним та необґрунтованим.

Згідно із ч.1, 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно із ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному , повному та об’єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Відповідач не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтували правомірність і підставність прийняття оспореного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 69, 71, 86, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Львівський апеляційний господарський УХВАЛИВ:

Залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін.

Дана ухвала суду складена в повному обсязі 12.01.2007р.

Дана ухвала набирає законної сили та може бути оскаржена в порядку і строки, визначені ст.ст.212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий-суддя Процик Т.С.

суддя Галушко Н.А.

суддя Юрченко Я.О.