Постанова № 40285945, 19.08.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2014 р. Справа № 804/10310/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Коренева А.О.,

при секретарі судового засідання - Литвин Ю.Ю.,

за участю

представника позивача - Богатирьова С.В.,

представника відповідача - Карпової Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську в приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Парк» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0005982201 від 03.07.14,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.07.14 № 0005982201. На обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що воно прийняте на підставі акту перевірки, здійсненої із порушенням вимог податкового законодавства України та без наявних на те правових підстав, висновки якої не відповідають фактичним обставинам здійснення господарських операцій та повністю спростовуються первинними документами. Так, податкові накладені, на підставі яких сформована спірна сума податкового кредиту, містять всі необхідні реквізити, товар приймала особа за довіреністю, про що зазначено в кожній накладній із посиланням на номер та дату відповідної довіреності, акти приймання передачі № 120 від 14.01.14 та №121 від 27.01.14, які було складено під час прийняття товару, містять всі обов'язкові реквізити. Також позивачем зазначено, що товарно-транспортні накладні є супровідними документами, які відображають рух товару між вантажовідправником, перевізником та вантажоотримувачем, а умовами договору поставки товару № 140114-2 від 14 січня 2014 року не передбачено отримання товару у перевізника. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, наведених в позові.

Відповідач, ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів, проти задоволення позову заперечував. Мотиви незгоди зводяться до наступного. У документах, наданих ТОВ «СВ Парк» до перевірки, відсутні товарно-транспортні накладні та сертифікати походження ТМЦ, тим самим це ставить під сумнів фактичне отримання ТМЦ. Не має можливості зробити висновки, яким чином вищенаведений товар було поставлено на адресу Покупця, хто саме відвантажував товар, хто постачав, хто отримував. Також відсутні акти приймання - передачі ТМЦ, журнал реєстрації довіреностей, картки складського обліку. Не можливо підтвердити фактичне отримання ТМЦ і у зв'язку з тим, що видаткові накладні заповнені всупереч правилам заповнення первинних документів, а саме - відсутня посада особи, яка приймала ТМЦ, що не дає можливості встановити фактичне отримання ТОВ «СВ Парк». В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволені позову.

Вивчивши доводи позову та заперечень, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд при винесені постанови виходить з наступних підстав та мотивів.

З оскарженого податкового повідомлення-рішення від 03.07.14 №0005982201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 22 507,50 грн., з яких 18 006,00 грн. - сума збільшеного грошового зобов'язання за ПДВ, та 4 501,50 грн. - штрафні санкції, вбачається, що воно винесено відповідачем з посиланням на акт перевірки від 16.06.14 №4214/22-01/33422054 (а.с.19). За змістом вказаного акту перевірки він складений про результати проведення позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання законодавства України з податку на додану вартість при документальному підтвердженні господарських відносин придбання товарів у ТОВ «ТД «Демос» за січень 2014р. та подальшої їх реалізації і повноти відображення в обліку (а.с.10-18).

Як вбачається з висновків згаданого акту, проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем п.198.1, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України (далі - ПКУ), в результаті чого занижено податок на додану вартість за січень 2014р. у сумі 18 005,80 грн. Підставою для таких висновків слугували судження посадової особи відповідача щодо невідповідності первинних документів законодавчим актам, відтак вони не можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку, адже до перевірки не надані товарно-транспортні накладні та сертифікати походження ТМЦ, відсутні акти приймання-передачі ТМЦ, журнал реєстрації довіреностей, картки складського обліку; у видаткових накладних відсутня посада особи, яка приймала ТМЦ, що не дає можливість встановити фактичне отримання позивачем від ТОВ «ДТ «Демос» товару.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесених на підставі такого висновку спірного акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини, суд зауважує на наступному.

Згідно з п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із способів, визначених в п.201.1. ст.201 ПКУ; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Аналіз наведених законодавчих положень дозволяє дійти висновку, що право платника податку на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як: - придбання платником податку у інших платників цього податку товарів чи послуг, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку - отримання доходу, тобто досягнення розумної економічної мети; а єдиною підставою виникнення такого права на податковий кредит є податкова накладна, оформлена належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видана суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Судовим розглядом справи встановлено, сторонами визнано, що спірна сума податкового кредиту в розмірі 18 005,80 грн. сформована позивачем на підставі податкових накладних від 14.01.14 №120 та від 27.01.14 №121, за взаємовідносинами з ТОВ «ТД «Демос» відповідно до Договору поставки товару від 14.01.14 №140114-2 (а.с.28). Відповідно до розділу 4 Договору поставка товару здійснюється на склад покупця, постачальник разом з товаром передає покупцю оригінали рахунку-фактури, товарної накладної, податкової накладної. За посиланням на згаданий договір ТОВ «ТД «Демос» виписані: - видаткові накладні від 14.01.14 №120 та від 27.01.14 №121, - податкові накладні від 14.01.14 №120 та від 27.01.14 №121, а також складені акти приймання передачі товару №120 та №121 (а.с.31-34).

Суд зазначає, що зміст перелічених первинних документів, що виступили підставою внесення відповідних записів до документів бухгалтерського та податкового обліку, в повній мірі відповідають вимогам ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме, містять назву документа, дату і місце складання, назви підприємств, від імені яких складено документи, відомості про зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особисті підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до згаданих видатковий накладних та актів приймання - передачі товарів товар отриманий ОСОБА_3, за довіреностями №1 від 14.01.14 та №2 від 27.01.14, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с.35-36). Зі змісту довіреностей вбачається, що вони видані комірнику ОСОБА_3 за підписом керівника підприємства позивача.

Суд зважує, що умови та порядок видачі довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей регламентовані Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Мінфіну України від 16.05.1996 року № 99 (зареєстровано в Мін'юсті України 12.06.1996 року за № 293/1318), дія якої поширюється на підприємства, установи та організації, їх відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності. Відповідно до п. 3 Інструкції № 99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (далі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. Видача бланків довіреностей здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей. Довіреність на одержання цінностей видається лише особам, які працюють на даному підприємстві. Згідно з п. 6 Інструкції № 99 довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей. Відповідно до п. 10 Інструкції № 99 особа, якій видано довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, надати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (у комору) або матеріально відповідальній особі. Згідно із вимогами п. 13 Інструкції № 99 довіреність незалежно від строку її дії залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. Відповідно до наданого позивачем реєстру документів за січень 2014р. довіреності, виписані на ОСОБА_3, зареєстровані у відповідному реєстрі, який ведеться в електронному вигляді, що не суперечить приписам Інструкції.

Стосовно доводів відповідача щодо відсутності у позивача товарно-транспортної накладної на підтвердження транспортування товару від ТОВ «ТД «Демос» суд зазначає таке. Правилами ведення податкового обліку не передбачено обов'язку позивача підтверджувати право на формування податкового кредиту товарно-транспортними накладними, а відсутність товарно-транспортних накладних сама по собі, без дослідження інших обставин, не може спростовувати товарність операції. Крім того, позиція відповідача, яка ґрунтується на відсутності товарно-транспортних накладних, суперечить позиції Міністерства Доходів і зборів, викладеній в листі від 19.09.13 №11569/6/99-99-22-01-03-15/1128, відповідно до якої товарно-транспортна накладна не міститься в переліку документів, що визначають право на формування податкового кредиту. Також суд відмічає, що зміст Договору поставки товару від 14.01.14 №140114-2 не дає підстави для висновку, що товар має бути доставлений позивачу силами перевізника, в той час як за приписами Правил перевезення вантажів автомобільними транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 №363, товарно-транспортна накладна є обов'язковим документом в тому випадку, коли доставка товару здійснюється силами перевізника.

Окрім того, суд зважує, що придбаний товар - пакети для сміття, засіб для миття вікон, рідке мило, крем-мило, рушник паперовий тощо - відповідає господарській діяльності позивача, якою відповідно до даних ЄДРПОУ є діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщення, що не заперечується відповідачем.

Таким чином, судом не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог вищенаведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит в розмірі 18 005,80 грн. Натомість встановлено, що податкові накладні видані особою, яка, на час їх видачі, була зареєстрована платником податку на додану вартість та дієздатною юридичною особою. За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит. Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Оскільки судом досліджені наявні первинні документи та встановлено реальність господарських операцій з вказаним контрагентом та дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту, суд дійшов висновку про те, що фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують як здійснення господарської діяльності між позивачем та його контрагентом так і правомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість в розмірі 18 005,80 грн., відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Беручи до уваги наведене, позовні вимоги ТОВ «СВ Парк» підлягають задоволенню, а податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів від 03.07.14 № 0005982201- скасуванню.

Згідно з ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів від 03.07.14 № 0005982201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Парк» витрати по сплаті судового збору в сумі 182 грн. (сто вісімдесят дві гривні) 70 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами, визначеними ст.186 КАС України.

Постанова суду набирає законної сили згідно зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 26.08.14.

Суддя А.О. Коренев